Рудакі (Абу Абдуллах Джафар ібн Мухаммад; бл. 860—941) — перський і таджицький поет-класик, засновник гуманістичної фарсімовної (перської) поезії.
Основні твори: «Мати вина» (933), «Ода на старість».
Народився майбутній поет у селищі Рудак поблизу Самарканда, назва рідного села й стала його псевдонімом. З дитинства виявляв таланти: мав чудовий голос і прекрасний слух, став мандрівним співцем, був наділений гарною пам’яттю (у 8 років знав на пам’ять майже весь Коран). Рудакі прагнув до знань: навчався у духовній школі — медресе, де вивчив арабську мову та інші науки, вдосконалив свою поетичну майстерність. Слава молодого поета та співака-імпровізатора досягла Бухари. Рудакі запросили на службу, і на довгі роки він став придворним поетом Саманідів. Через деякий час Рудакі втратив прихильність бухарського можновладця, його вигнано з палацу. Останні роки життя він проводить на батьківщині. За свою поетичну творчість Рудакі дістав титул «Адам поетів». Йому вдалося поєднати у творчості доісламські поетичні, музичні, пісенні та віршові традиції. Багато чого зі спадщини Рудакі втрачено, та все ж до нас дійшли тисяча двовіршів, дві касиди, сорок рубаї.
Основні теми творчості Рудакі: оспівування буття людини та насолоди життя; проблема марності людського існування; настанови, повчання та скарги на несправедливість життя; проблема стосунків митця і влади. І до Рудакі східні поети розглядали ці теми. Заслугою поета є те, що він, з одного боку, продовжив класичні традиції східної поезії, з іншого — додав національного колориту. Дослідники творчості поета вважають, що його творча спадщина налічує понад сто тисяч бейтів (бейт — дворядкова строфа, яка містить закінчену думку) і тематично поділяється на філософську, пейзажну та інтимну лірику.