Рільке Райнер Марія (1875—1926) — австрійський поет, представник філософської модернової лірики XX ст.
Основні твори: поетичні цикли — збірки «Часослов» (1905), «Книга годин» (1899—1903), «Книга картин» (1902), «Нові вірші» (1907—1908), «Дуїнянські елегії» (1923), «Сонети до Орфея» (1923); роман «Нотатки Мальте Лаурідса Брігге» (1910); монографії «Ворпсведе» (1903), «Роден» (1905).
Народився майбутній письменник у Празі, навчався в реальній військовій школі, відвідував лекції в Празькому, Мюнхенському, Берлінському університетах. Поет багато подорожує, знайомиться з видатними людьми: Л. Толстим, М. Горьким. І. Рєпіним, Леонідом та Борисом Пастернаками, М. Цвєтаєвою, О. Роденом, С. Георге. Рільке був зацікавлений історією України, приїздив сюди у 1900 р. під час подорожі до Росії, яку називав своєю «поетичною вітчизною». Україна захопила Рільке з розповідей художника та знавця історії І. Рєпіна, літератора М. Стороженка, з якими він познайомився у перший свій приїзд до Росії (1899). Поет відвідує Київ, Полтаву, Канів, захоплюється віршами Шевченка, багато часу проводить у святих місцях — Києво-Печерській лаврі. Велич паломництва віруючих у Києві справила на нього велике враження; він вбачав у духовних віруваннях, у збереженні християнських традицій шлях до спасіння людства. Під впливом святих місць України та Росії були написані дві перші книги зі збірки «Книга годин»: «Книга життя чернечого» та «Книга прощ». Поет мав намір приїхати працювати в одному з часописів Росії, але йому, на той час маловідомому поетові, відмовили у проханні. У 1902 р. Рільке поселяється в Парижі, деякий час працює в майстерні скульптора Родена, пише монографічні дослідження. У цей час він заявляє про себе як про зрілого поета (1902—1908), виходять друком основні поетичні збірки, прозові твори. У 1917—1918 рр. поет переживає творчу кризу, спричинену Першою світовою війною і революцією. Рільке переїжджає до Швейцарії (1919), яка стає для нього другою «поетичною вітчизною». Тут починається третій період творчості поета, позначений захопленням створенням циклів «Дуїнянські елегії», «Сонети до Орфея».
У 1926 р, Рільке помер від білокрів’я у клініці Вальмонт (Швейцарія). У світовій літературі Рільке здобув славу «пророка минулого». Тема Бога і релігійних пошуків займає у світовідчутті Рільке найважливіше місце. Для поета природа — це «єдиний колообіг життя і смерті». Усе в природі, на його думку, містично поєднане: Бог, янголи, люди на землі, потойбічний світ. Бог є символом єдності світу. У віршах Рільке йдеться про пошук людиною сенсу життя. Цілісне сприйняття світу покладене поетом в основу його творчості. Музику, поезію, живопис поет прагне звести воєдино. Працюючи поряд з відомим французьким скульптором Роденом, Рільке навчився сприймати світ через річ, бачити космос у кожному з окремих предметів. Так виникають його поезії-речі («Фламінго», «Пантера»). У своїй творчості Рільке пройшов шлях від християнства до орфізму — людство має очиститися від гріхів та скверни, пробудитися й за допомогою поета-співця знайти вихід із темряви до світла. Ці філософсько-поетичні тенденції представлені у збірках «Дуїнянські елегії», «Сонети до Орфея».