Символічний зміст поезій Ш. Бодлера. «Альбатрос» (1841). Шарль Бодлер — предтеча символізму. Зарубіжна література 19

Символічний зміст поезій Ш. Бодлера. «Альбатрос» (1841). Шарль Бодлер — предтеча символізму. Зарубіжна література 19 — початку 20 століття

Уперше вірш був опублікований у 1859 р. без другої строфи. Дата написання — 1842 рік. Очевидно, він був написаний під час мандрівки Бодлера на острови Репотьон і Маврикій у 1841 р. На першому плані у вірші конкретні деталі, предмети:

Щоб їм розважитись, веселий гурт матросів
Серед нестримних вод розбурханих морів
Безпечно ловить птиць, величних альбатросів,
Що люблять пролітати слідами кораблів

Альбатрос — величний птах, володар морських просторів, що супроводжував кораблі. А на палубі він мав вигляд безпорадного птаха.

На палубу несуть ясних висот владику.
І сумлінно тягне він приборкане крило,
Що втратило свою колишню міць велику,
Мов серед буйних вод поламане весло

Поступово образ альбатроса переріс у романтичний образ — символ поета і його долі у людському вирі життя.

Поет подібний теж до владаря блакиті,
Що серед хмар, мов блискавка в імлі.
Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій
Він крила велетня волочить по землі.

Поет не знаходив розуміння серед людей і тому не міг злетіти думкою.
Композиційна єдність твору досягла за допомогою центрального образу альбатроса, що став образом-символом. Тому і протиставлені тут реальний і символічний план вираження: альбатрос і матроси, поет і юрба. З образом альбатроса пов’язане все піднесене, він у центрі уваги, автор захоплювався ним і висловив йому співчуття. У вірші протиставлені високе і низьке, небесне і земне, поезія і проза, у ньому висловлені гіркі роздуми автора про трагічний стан поета у суспільстві.
Вірш належав до циклу «Сплін та ідеал». У ньому стверджувалася божественна природа людини, з найбільшою повнотою втілена у постаті поета.

«Гімн красі» (1860)

У збірку «Квіти зла» включено вірші, де оспівана краса. За Бодлером, краса і смуток нерозривні. Поета вабив образ жінки, якій смуток додавав чарівності. Але краса у Бодлера не вичерпалася зображенням меланхолійної жінки. Поет часто змальовував красу у вигляді символу.
«Гімн красі» належав до циклу «Сплін та ідеал» і вперше був опублікований у 1860 р. У вірші Добро і Зло розглядалося як джерело прекрасного. У ньому розповідалося про багатогранність, місткість, неоднозначність поняття краси. Поет не стверджував, а розмірковував. Йому було невідоме походження краси:

Красо! Чи з неба ти, чи з темної безодні —
В твоєму погляді — покора і вина…
Але звідки б не походила краса — з пекла чи з раю —
вона змінює життя.
Немає значення, чи з пекла ти, чи з раю,
Потворно вибредна, страхітлива й свята,
Як до безсмертностей, що я про них не знаю,
Але жадаю їх, відчиниш ти врата!

Краса посилала чуттєві закони, звуки, кольори. Вона ототожнена з безмежністю. За Бодлером, найбільш повне своє втілення вона знайшла у поезії, тому що саме поезія виявилася привілейованим шляхом миттєво опинитися в раю.

«Падло» (1843). Вірш із циклу «Сплін та ідеал».

Людська природа цікавила Бодлера тому, що вона, на його думку, загнана в недосконалість: він хотів саме на цій землі мати рай.
У вірші Бодлер іноді навмисно і не без зловтішності виставив напоказ шокуючи натуралістичні деталі (наприклад, опис мертвої коняки).

Як та повійниця, палятина лежала,
Задерши ноги догори,
І черево гидке цинічно відкривала,
Немов казала: на, бери!

Натуралістичний опис мертвої тварини постійно супроводжувався прекрасними картинами природи. Протилежності у вірші доводилися до кращої поляризації: життя — смерть, кохана жінка — мертва тварина.
У вірші оспівана вічність духовного порівняно із смертністю матеріального. Цей задум чітко простежувався в останній строфі вірша:

Після останнього причастя, моя мила,
Під володіннями трави,
Коли поглине вас безжалісна могила,
Такою будете і ви!
Красо, скажіть тоді черві, що підло рине
З цілунками на вашу грудь,
Що ваші форми я зберіг, моя богине,
Зберіг мого кохання суть!

Оспівування вічності прекрасного, кохання звучало у Бодлера своєрідно, у зухвало-парадоксальних тонах.

«Авель і Каїн» (1848—1852)

Вірш пов’язаний із романтичною традицією в літературі. Відома драма Байрона «Каїн», вірш Генрі Восна «Кров Авеля».
Міф про Каїна та Авеля у Бодлера трактовано не абстрактно, як у його попередників, а конкретно-історично. Написаний після революційних подій 1848 року, включений до циклу «Бунт», вірш став прямим закликом до бунту. Поет брав участь у барикадних боях, але керувався передусім емоційними імпульсами, а не тверезим політичним світоглядом.
Вірш побудований на протиставленні роду Каїна і роду Авеля — двох категорій суспільства.

Рід Авеля, їж, пий, втішайся —
Господь всміхається тобі.
Рід Каїна, в ярмі згинайся
Чи гинь у злиднях і журбі

Спираючись на біблійну легенду, Бодлер створив своєрідне її продовження, по- своєму трактуючи історію роду Авеля і Каїна. Поетові важливо показати, що на роду Каїна від початку лежала печать прокляття:

Рід Авеля, твої куріння,
Вдихає світлий Херувим!
Рід Каїна, твої боління —
Коли ж кінець настане їм?
Рід Авеля, тебе зігріє
Огниця батьківського пал,
Рід Каїна, зима повіє —
В печері мерзни як шакал!

Друга частина вірша — це прямий заклик до бунту.

Рід Авеля, підуть до гною
Твоїх наслідників тіла!
Рід Каїна, перед тобою —
Іще не звершені діла;
Рід Авеля, твоя ганеба,
Тебе оберне в прах і тлінь!
Рід Каїна, здіймись до неба
І Господа на землю скинь!

Збірка бунтівна за своїм духом. Але поетові необхідно було виділити цю рису світосприйняття.
Шатобріан вірив у те, що зло — це «хвороба» світу, яка не була природним і постійним станом душі. У Бодлера ця хвороба виявилася хронічною і невиліковною. Він перетворив її в єдину тему своєї творчості.