Сороміцький фольклор. Український фольклор. Конспекти лекцій
Жанровою різноманітністю вирізняється особливий пласт усної народної творчості — сороміцький фольклор. Він охоплює весільні пісні, казки, народні оповідання, анекдоти, загадки, замовляння, паремійні жанри, танцювально-приспівкові пісні — гопачки, коломийки, приспівки, триндички й окремі жанри дитячого фольклору.
Епітет «сороміцький» запозичений з весільної термінології. Так, в одній із пісень хор висловлює прохання: «Не співайте сороміцької, / Заспівайте старосвітськую». Сам термін «сороміцький фольклор» остаточно закріпився в українській фольклористиці і побутує принаймні сто років, хоча деякі вчені надають перевагу іншим поняттям: «криптадії» (грец. kryptos — прихований, таємний), «антропофітея» (грец. anthrЬpos — людина, природа), «еротичний фольклор», «неморальний фольклор» тощо.
Сороміцький фольклор — специфічний пласт народної словесності, у якому об’єктом зображення є статеве життя людини.
Цей пласт української культури маловивчений, оскільки сороміцьких текстів тривалий час не друкували, а під час збирання зразків словесної народної творчості їх нерідко оминали, побоюючись «незрозумілого сорому» (Хв. Вовк). Долучилися до його фіксування та вивчення З. Доленга-Ходаковський, М. Максимович, П. Лукашевич, М. Гоголь, Т. Шевченко, Я. Головацький, П. Чубинський, І. Коновал, І. Франко, М. Дикарів, М. Номис та ін. Значний внесок у дослідження «непристойної» спадщини зробив Хв. Вовк, який 1898 р. видав у Парижі збірник «Український фольклор. Сороміцькі звичаї, казки, пісні, приказки, загадки і лайки» (серія «Криптадія»), а також, проаналізувавши весільні сороміцькі пісні, виявив у них залишки давніх примітивних культів. Він надихнув на цю справу В. Гнатюка, результатом чого стали унікальні видання 1909 і 1912 рр. сороміцького прозового фольклору українців, опубліковані в співавторстві з австрійським етнологом Ф.-С. Крауссом.
Без зразків «делікатного» фольклору сучасні уявлення про духовне життя і тілесні зваби українців давньої доби були б неповними. І. Франко, який з-поміж інших пісень у праці «Студії над українськими народними піснями» проаналізував «Бандурку», зазначив, що такі тексти «безсоромні, смілі, пластичні і оригінальні, та при тім наївні і чисті в своїй натуральності, як твори Сапфо й Арістофана».
Твори сороміцького фольклору невіддільні від народної обрядовості, їх використовували під час обрядів чи культів, у яких ішлося про продовження роду, родючість. Тому сфера їх використання була звуженою. Особливу роль такі твори відігравали на весіллях, будучи покликаними психологічно готувати молоде подружжя до першої шлюбної ночі, фіксувати факт утворення нової родини, засвідчити цноту молодої, що вважалося доказом доброго виховання і запорукою сімейного щастя. Одну з таких пісень в опрацюванні І. Франка записала Ольга Рошкевич:
Ой за стіною, за коморою
Червен мак процвітає:
То не мак процвітає —
Оленка ся завиває.
Мече з себе дівочу цноту,
Бере жіночу красу.
У таких піснях, як зауважив Хв. Вовк, наявні «очевидні ознаки безперечного фалічного культу, що виявлені в наївних формах, без будь-якого прикриття, але й без цинізму чи п’яної розпустности»:
Не йди, дівчино, у поле:
Там тебе бугай сколе
Довгою тичиною,
Не будеш дівчиною.
(Запис О. Максимовича)
Ой гоп, да й байдуже!
Захлюпала хвартух дуже,
А ти, милий, гостри ніж, —
Хоч уріж.
(Запис Ф. Ромашкевича)
Крім фрагментів з промовистими натяками на інтимні стосунки і статеві органи ці пісні символізували прощання наречених з безтурботною молодістю, делікатно висловлювали їхні еротичні бажання й почування:
Так наша Маруся робила,
Як її матюнка навчила.
Усю ніченьку не спала,
Червоний черчик мотала,
З червоною рожею мішала,
Щоб той черчичок придався,
З червоною рожею мішався.
(Запис П. Чубинського)
Більшість весільних сороміцьких текстів органічно пов’язана з музикою, оргіястичними ігрищами, що виконувалися під час перезви і «комори». Однак згодом первинне значення цих дійств втратилося, загубилися в товщі віків справжні релікти. Тому, як зазначав Хв. Вовк, «українська етнографія не має потрібних матеріалів для вивчення цієї частини весільних звичаїв, хоч якраз ця частина дуже важлива і вивчення її мало б кинути світло на найстародавніші та найцікавіші риси культури і звичаїв у примітивних слов’янських народів і дати пояснення фактам, що й досі зостаються для нас незрозумілими».
Сороміцький фольклор в обряді супроводжував певні ритуали, завдяки яким вдавалося уникати відвертої еротичної лексики. Словесний текст при цьому відігравав роль глибинного коду, який для непосвячених залишався незрозумілим. Своєрідний підтекст сороміцьких текстів пов’язаний з використанням усталених порівнянь, метафор, евфемізмів, кодуванням змісту, розуміння якого залежить від здатності інтерпретатора віднаходити і пояснювати приховані смисли. Фольклористи зафіксували чимало загадок з еротичним підтекстом, будова і зміст яких, на перший погляд, зовсім безвинні. Такі загадки теж були пов’язані з весільними обрядами, їх загадували, як правило, нареченій під час укладання молодят на ложе: «Яка квітка дванадцять разів на рік цвіте?» (жінка в критичні дні).
Окремі загадки одразу впадають в око своїм сороміцьким змістом, бо звичайні дії в них асоціюються із сексом, а предмети побуту — з чоловічими і жіночими дітородними органами. Щоправда, відгадки до них — нейтральні: «Вилізь на мене, видери мене; мені буде легше і тобі — зиск» (яблуня).
Найважливішою специфікою українського інтимного фольклору є прагнення не називати статеві органи чи статевий акт прямо, а замінювати табуйоване слово символічними порівняннями та образними натяками. Так, на позначення чоловічого статевого органа використовували такі назви: «коник», «пташок», «жила», «кілочок», «шишка», «червоний буряк», «качан», «стебло», «свердло», «долото», «яринець», «бомко», «бандура», «вабик», «соромок» тощо. У назвах жіночих геніталій теж наявне колоритне розмаїття: «ярочок», «гніздо», «фитя-митя», «тюнда», «бандурка», «вiстя», «дзюндзя», «живиця», «намистина», «поцька», а в «нечесної» молодої — «рукавиця», «дірява торба». Цнота проступає й у виразах на позначення сексуального дійства: «варити кашу», «гнути вербу», «дати джмеля», «завести (дівку) на солодкий медок», «класти руно на руно», «ламати калину», «молотити горох», «оранка», «підкувати чобіток», «робити макітру», «розсипати жито», «сапати часник», «скакати в гречку», «стати в борозну», «товкти просо», «товкти перець», «ходити в бузину», «цілину орати» тощо. Існують також прислів’я та приказки, де відчувається здорова плоть сексуально налаштованої людини: «В такім гнізді і мій пташок переночував би»; «Між яругами є студник, де б напився і мій коник»; «В такім ярочку замочишся, та не втопишся»; «I великий багач ходить лише з одним ключем».
Сучасні фольклористи, використовуючи знання з міфології, історії, етнології, лінгвістики, психології й інших гуманітарних наук, повернулися до наукового осмислення табуйованих раніше тем. Крім перших антологій сороміцького фольклору з’явилися цікаві розвідки, в яких зроблено спробу розкодувати окремі символи, метафори, евфемізми, пов’язані з любовно-шлюбним, еротичним і продукуючим змістом, що утримувала народна образно-символічна пам’ять упродовж віків.
В українській літературі, починаючи від поезії мандрівних дяків і закінчуючи творчістю сучасників, можна відшукати чимало творів, пов’язаних із соромом і тілесним низом: «Польові дослідження з українського сексу» О. Забужко, «Великий секс у Малих Підгуляївцях» Л. Клименко, «Те, що на споді», «Заборонені ігри» Ю. Покальчука, «Сороміцькі оповідки», «Житіє гаремноє», «Діви ночі» Ю. Винничука тощо.
Сороміцький фольклор. Український фольклор. Конспекти лекцій
Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій