Софокл (бл. 496—406 рр. до н. е.) — давньогрецький драматург трагік.
Основні твори: «Аякс» (бл. 442 р. до н. е.), «Антігона» (бл. 441 р. до н. е.), «Трахінянки» (дата написання невідома), «Едіп-цар», «Електра» (між 430 і 415 р. до н. е.), «Філоктет» (409 р. до н. е.), «Едіп у Колоні» (487 р. до н.е,).
Народився в предмісті Афін — Колоні у заможній родині. Отримав гарну музичну освіту, з чим пов’язані його творчі нововведення (використання хорів, сольних пісень тощо; трактат про хор). Йому належить слава реформатора давньогрецького театру. Софокл не тільки захоплювався театром, але й був активним політичним діячем, патріотом своєї батьківщини. Обіймав державні і воєнні посади. Був близький до кіл Перікла. Як драматург виступив у 468 р. до н. е. Сюжети брав з міфології. За своє життя Софокл створив понад 100 трагедій. Повністю збереглись тільки сім творів: «Едіп-цар» (бл. 425р.), «Едіп в Колоні (пост. 401) і «Антігона» (бл. 441 р.), написані на теми фіванського цикла міфів, «Аякс» (бл. 442 р.), «Філоктет» (409 р.) і «Електра» — на теми троянського циклу, «Трахінянки» — на тему міфу про Геракла. На початку XX ст. знайдений уривок із драми сатирів «Слідопити».
Сюжети для своїх трагедій Софокл брав з міфології. У своїх трагедіях Софокл порушував актуальні соціально-етичні питання, головне місце серед яких займала проблема взаємостосунків між особистістю і державною владою. Драматург правдиво показував внутрішній світ своїх героїв, в яких втілені цілісні, дещо ідеалізовані характери. Його трагедії вселяють віру людини в її сили. Продовжуючи традиції Есхіл а, Софокл розвивав жанр трагедії. Збільшив до трьох кількість дійових осіб, відмовився від сюжетно пов’язаної тетралогії, ввів монодії — сольні пісні, удосконалював декорації, маски і т.ін. Творчість Софокла мала значний вплив на розвиток нової драми в Європі, починаючи з епохи Відродження. У Греції ім’я Софокла було надзвичайно популярним і авторитетним, тому після смерті його було вшановано як героя.