Соціальний інститут. Що таке соціальний інститут?
Інститут (лат. іnstitutum — усталення, установлення, установа) соціальний — комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм і санкцій, установок і ролей, які забезпечують стійку регламентацію, стабільне функціонування й соціальне регулювання поведінки великих груп людей. Соціальний інститут передбачає розвинутий соціальний контроль за ефективністю виконання зазначених норм, принципів і правил, застосуванням спеціальних засобів впливу (навіювання, переконання й виховання, різноманітні форми примусу і тиску, схвалення, осуду). Соціальний інститут забезпечують відповідність форм поведінки прийнятим зразкам, нормам і стандартам. Виникнення соціального інституту зумовлене біологічною слабкістю людини, її залежністю від природних і соціальних чинників, перевагами співробітництва й розподілу праці над індивідуальною діяльністю, а також винятковою здатністю людей встановлювати взаємовідносини шляхом символічної комунікації. Чинниками формування соціального інституту також є потреби розвитку суспільства, диференціація й регулювання специфічних форм людської діяльності і сфер суспільних відносин (економічних, політичних, сімейних, освітніх, наукових, релігійних тощо), їх організування в систему ролей і статусів. В соціальному інституті втілюються, опредмечуються, наповнюються реальним змістом суспільні відносини. Проблематику соціального інституту розроблено й висвітлено в межах інституціональної (О. Конт, Г. Спенсер, Т. Веблен, Е. Дюркгейм, М. Вебер, С. Ліпсет, Дж. Ландберг, П. Блау, Ч. Міллс), структурно-функціональної (Б. Малиновський, А.-Р. Редкліфф-Браун, Т. Парсонс, Р. Мертон), марксистської (К. Маркс) і феноменологічної (Л. Ворд, В. Гамільтон, Дж. Хоманс) традицій. До найхарактерніших ознак соціального інституту, попри парадигмальну специфіку їх визначення, належать: 1) наявність певного кола суб’єктів, відносини між якими є стабільними або такими, що надають стійкості, урегульованості; 2) структурна єдність суб’єктів, яка дозволяє формалізувати їх як певну організацію; 3) наявність специфічних соціальних норм, правил і процедур, які регулюють поведінку великих груп людей; 4) виконання певних соціальних функцій як засобу функціонування й інтеграції в систему соціальних відносин, забезпечення її динамічної стійкості. Внутрішня структура соціального інституту за змістом вихідних елементів є однотипною. Типологізація соціального інституту може здійснюватися за різними критеріями: рівнем (мега-, макро-, мезо-, мікро-, міні-, наноінститути) і масштабом поширення (глобальні, країнові, регіональні, локальні), сферою функціонування (економічні, політичні), соціальною ієрархією (станово-кастові, бюрократичні, демократичні) тощо.
Соціальні інститути розрізняються також за функціонально-цільовим призначенням, засобами регуляції, побудовою та способом впливу (офіційні і неофіційні, формальні і неформальні). Системна взаємодія соціальних інститутів забезпечує управління, організацію й регулювання соціальних відносин, їх закріплення та відновлення відповідно до чинного законодавства, конституції країни. Ціннісне, нормативно-правове й морально-етичне наповнення змісту діяльності соціального інституту, функціональні повноваження, розподіл соціальних ролей, структуризація мотивів та поведінки великих груп людей забезпечують соціалізацію індивідів, спадкоємність соціального досвіду, утверджують культуру толерантності й громадянського консенсусу.