Толстой Лев Миколайович (1828—1910) — російський письменник XIX ст., публіцист, педагог, творець філософсько-практичного вчення, яке здобуло назву «толстовство». Його творчість, пронизана пафосом проповіді моральних принципів життя й духовного самовдосконалення, ознаменувала новий виток у розвитку світового реалістичного роману.
Основні твори: трилогія «Дитинство», «Отроцтво», «Юність» (1852—1857), «Севастопольські оповідання» (1856), «Війна і мир» (1863—1869), «Анна Кареніна» (1873—1877), «Воскресіння» (1889—1899), «Після балу» (1903).
Народився Лев Толстой 9 вересня 1828 р. у маєтку Ясна Поляна Тульської губернії у сім’ї родових аристократів. Коли хлопчику було два роки, померла його мати. У 1837 р. родина Тол стих переїхала до Москви. Того ж року помер батько майбутнього письменника. Від того часу він виховувався під наглядом опікунів. Обравши дипломатичну кар’єру, юнак вступив до Казанського університету на відділення арабсько-турецької словесності східного факультету (1844). Втім, за рік він перевівся на юридичний факультет, а ще за два роки раптово повернувся до Ясної Поляни. У 1849 р. Толстой успішно склав два іспити на ступінь кандидата в Санкт-Петербурзькому університеті, але знову ж таки відмовився від ідеї далі здобувати освіту. Перша його публікація з’явилася 1852 р. у престижному часописі «Сучасник». То була повість «Дитинство», що стала першою частиною автобіографічної трилогії (дві наступні частини — «Отроцтво» та «Юність» — створювалися протягом 1852—1854 рр.) — Того ж 1852 р. розпочалася військова служба Толстого: спочатку на Кавказі, а згодом у Криму, де йому довелося стати учасником героїчної оборони Севастополя (під час Кримської війни). Воєнні заслуги молодого графа були відзначені орденом Анни й двома медалями. Враженнями від перебування на Кавказі та в Криму живилися його повість «Козаки» та цикл «Севастопольські оповідання». У 1855 р. письменник приїхав до Санкт-Петербурга, де познайомився з відомими літераторами — Тургенєвим, Некрасовим, Фетом, Салтиковим-Щедріним, Островським та ін. Зрозумівши, що істинним його покликанням є література, а не армія, він 1856 р. вийшов у відставку й оселився в Ясній Поляні, де спробував звільнити селян від кріпацької залежності.
У 1855 р. Толстой здійснив першу мандрівку за кордон (Франція, Швейцарія, Німеччина). Свої критичні спостереження за європейським життям він художньо узагальнив в оповіданні «Люцерн». У 1859 р. письменник відкрив у Ясній Поляні школу, в якій проводив заняття із сільськими дітьми. Протягом 1860—1861 рр. відбулася його друга подорож країнами Європи (Німеччина, Швейцарія, Франція, Англія, Бельгія). У цей час він розпочав роботу над романом «Декабристи», який, однак, залишився незавершеним, а також захопився виданням педагогічного журналу «Ясна Поляна». У 1862 р. письменник одружився із Софією Бере. Упродовж 1863—1869 рр. Толстой працював над романом-епопеєю «Війна і мир». У 1871—1872 рр. побачила світ його «Абетка». За два роки по тому були укладені «Нова абетка» та «Російські книжки для читання». Значну увагу письменник приділяв у цей час педагогічній діяльності. У 1877 р. був завершений роман «Анна Кареніна». На зламі 70—80-х рр. Толстой переживає кризу: він пориває з дворянством, відмовляється від власного літературного надбання. Життя народу, в основі якого простота і мудрість поколінь, здається йому єдино правильним. У 1881 р. Толстой з родиною переїхав до Москви. Того ж року він звернувся до царя Олександра III з проханням не карати стратою бунтівників, які вбили Олександра II. У 80-ті роки він створює низку «бентежних» творів: трактат «У чому моя віра?» (1883—1884), драму «Влада пітьми» (1886), постановка якої була заборонена, а також повість «Крейцерова соната» (1889), що зазнала переслідувань з боку цензури й лише з дозволу царя була надрукована у зібранні творів. У 1891 р. письменник відмовився від авторських прав на твори, написані після 1881 р., що спричинило конфлікти в його родині. У 1895 р. виступив із статтею «Соромно», в якій засудив тілесні покарання селян. Після кризи, повернувшись в літературу, Толстой пише твори, в яких засуджує державницьку політику, полемізує щодо релігійних постулатів, за що 1901 р. його було відлучено від церкви. Наприкінці 90-х років Толстой завершив роман «Воскресіння» й інтенсивно працював над повістю «Хаджи-Мурат». У 1901 р. Толстой написав Миколі II листа, в якому закликав до ліквідації приватної власності на землю; 1907 р. аналогічний за змістом лист був надісланий ним П. Столипіну. У 1908 р. була опублікована його стаття проти страти «Не можу мовчати!». Толстой прагнув ідеального суспільного устрою, мріяв упровадити своє вчення в життя, але навіть родина не завжди розуміла його. Після чергової сімейної сварки письменник залишив Ясну Поляну. Однак дорогою він застудився й невдовзі помер. Це трапилося на залізничній станції Астапово (нині — Лев Толстой) 20 листопада 1910 р.
Творчість Толстого є епохальною в розвитку світового реалістичного мистецтва. Письменник у своїх творах звертався до філософських, естетичних, етичних питань. Найбільшу увагу автора привертає духовний світ особистості. Творчим відкриттям письменника став новаторський метод психологічного аналізу персонажа, що отримав у літературі назву «діалектика душі» (прийом відтворення діалектики літературного характеру в постійній боротьбі внутрішніх і зовнішніх суперечностей, що призводять до духовних криз, змін настроїв, почуттів, прагнень). Девізом власного життя Толстого було самовдосконалення, постійний пошук істини. Такими є і його персонажі, які прагнуть бути добрими, щирими, чесними, мужніми. Задля цього автор проводить їх через різні випробування. Толстой вважається неперевершеним майстром психологічного аналізу. Для розкриття складних душевних переживань застосовує різні прийоми: пряму характеристику від автора, самохарактеристику героя, внутрішні монологи. Толстой — майстер портретної характеристики. Реалістична манера Толстого відтворена і в мовному багатстві його творів: вишукана мова аристократичних петербурзьких салонів поєднується з народною лексикою для характеристики персонажа з народу. Толстой — неперевершений пейзажист, який тонко відчуває й передає аромати, кольори, відтінки, стани природи, безпосередньо пов’язані зі станом душі персонажа твору.