1. Аналіз твору Т. С. Еліота «Чотири квартети»
2. Аналіз твору Т. С. Еліота «Спустошена земля»
3. Література Великої Британії ХХ ст.
4. Зарубіжна література ХХ ст. Загальний огляд
Томас Стернз Еліот (1888—1965)
Один із найпомітніших поетів ХХ ст., який оновив принципи англомовного віршування, лауреат Нобелівської премії 1948 р. «за видатний новаторський внесок у сучасну поезію». Також відомий як драматург, літературний критик, історик літератури. «Еліот — це світова фігура вражаючих розмірів», — так оцінив його працю критик Г. Мур. Він утверджував морально-естетичні цінності в умовах сповненого трагізму ХХ ст., передавав відчуття людини, яка пережила Другу світову війну і ступила на «спустошену», «безплідну» землю, ввійшла у світ «без Бога». Основні проблеми творчості Еліота — трагізм існування і криза духу, породжені антигуманною цивілізацією, у прогрес якої він не вірив.
Томас Стернз Еліот. Основні твори. Біографія і творчий шлях.
Народився Т. С. Еліот 26 вересня 1888 року в м. Сент-Луїс, штат Міссурі, США, в заможній родині. Одержав пуританське виховання в дусі суворої самодисципліни й витримки. У 1910 р. закінчив філософський факультет Гарвардського університету. Відчутно вплинули на нього лекції та семінари філософа І. Беббіта, що заперечував цінності тогочасної цивілізації і традиції романтизму, яким Т. С. Еліот захоплювався в юності. Під їх впливом звернувся до класицизму з його унормованістю, зацікавився поезією символізму. Його улюбленими авторами були Ш. Бодлер, А. Рембо, С. Малларме.
Перша світова війна застала Еліота в Оксфорді, де він завершував роботу над дисертацією з філософії, що спонукало його назавжди залишитися в Англії. Як поет дебютував у 1915 р. в чиказькому журналі «Поезія». У 1917 р. видав першу збірку віршів «Пруфрок та інші спостереження», яку частина критиків оголосила геніальною, а частина — нісенітницею. Світова слава прийшла до Еліота після публікації поеми «Спустошена земля» (1922). Цим твором відкривався перший номер часопису «Крайтеріон», який видавав поет до 1939 р. Певними сходинками на шляху становлення поетичної майстерності Т. С. Еліота стали сюїти «Попельне середовище» (1930) і «Чотири квартети» (1943). У 1935 р. опублікував віршовану п’єсу «Вбивство в соборі», за якою згодом були видані «Возз’єднання сім’ї» (1939), «Вечірка з коктейлями» (1950), «Особистий секретар» (1954), «Державний діяч похилого віку» (1959).
У 1927 р. він прийняв британське громадянство і перейшов із протестантства у католицизм. У релігії вбачав силу, здатну врятувати культуру. Він сконструював модель культури, незалежної від об’єктивного часу. Новітня епоха здавалася йому антиестетичною. Вину за культурну безплідність доби покладав на цивілізацію і прогрес. Його модель художнього мислення, будучи етапною і еталонною для модернізму, пізніше не знайшла свого продовження.
Лекції Т. С. Еліота з проблем літератури і культури збирали величезні аудиторії: в 1956 р. на стадіоні в Міннеаполісі (США), в 1958 р. — у Римі. Філософська глибина і художня виразність поетичної манери стали передумовами ставлення до Т. С. Еліота як найвидатнішого англомовного поета ХХ ст. У 1948 р. був удостоєний Нобелівської премії. Помер Т. С. Еліот 4 січня 1965 року в Лондоні.
Літературна творчість Томаса Стернза Еліота
Рання лірика Т. С. Еліота — своєрідний посібник з художніх відкриттів модерністської поезії. Насамперед вона разюче відрізняється від описової, чуттєво-романтичної поезії. Як і його вчителі — Бодлер і Рембо, — Еліот — поет сучасного міста, йому не притаманне захоплення сільською природою, яке було характерним для поезії ХІХ ст. він байдужий взагалі до будь-якої сентиментальності, він — принциповий прихильник поезії інтелектуальної. За його висловом, «поезія — це не вихлюп емоцій, а втеча від них». Однак не варто сприймати це висловлювання у тому розумінні, що Еліот закликав позбутися емоційної сфери і обмежити поета сферою раціональною, сферою чистого інтелекту.
Ірраціональне, на думку Еліота, є джерелом поезії. Автор мусить пропустити емоції крізь розум і звичайне почуття передати так, щоб його словесне вираження вразило читача.
Контекст тверджень про загальну деградацію культури під тиском цивілізації доводять назви його ранніх поем: «Спустошена земля» (1922), «Порожні люди» (1925) та ін. Особливо сильно ця тема звучить у творі «Любовна пісня Дж. Альфреда Пруфрока» (1917).