Тютчев Федір Іванович (1803—1873) — відомий російський поет, який умів зупинити мить звичайнісінького життя, відтворити якусь ледь помітну рису обличчя природи, що стало однією з найхарактерніших ознак його поезії.
Відомі твори: «Весняна гроза» (1828), «Весняні води» (1830), «Осінній вечір» (1830), «Іще горять в душі бажання», «Я вас зустрів — і все минуле…», «Не говори мені…».
Народився Тютчев в Орловській губернії (нині — Брянська область), отримав ґрунтовну домашню освіту, навчався у Московському університеті. Протягом 22 років Тютчев жив за кордоном (здебільшого у Німеччині), був на дипломатичній слул.бі. До Росії приїздив у відпустку. Підтримував знайомства з відомими людьми свого часу, зокрема письменниками П. В’яземським, І. Тургенєвим, Ф. Достоєвським, І. Гончаровим, О. Майковим. У Мюнхені він часто зустрічався з Г. Гейне, філософом Ф. Шеллінгом. У Росії періодично з’являються в різних журналах його вірші, але на тлі революційно-визвольних тенденцій тогочасної російської поезії він сприймається як другорядний поет. Проте О. Пушкін, Л. Толстой і А. Фет були високої думки про творчість Ф. Тютчева. До останніх днів свого життя поет залишався на державній службі.
Федір Тютчев вірші писав у вільний від служби час, як то кажуть, для душі. А душа в нього була напрочуд поетичною. Він володів рідкісним умінням помічати й увічнювати в слові те, повз що тисячі людей щодня проходять байдуже, без жодного здивування: звичайну травневу грозу, веселе дзюрчання весняних струмочків, тонку осінню ‘ павутинку на стерні скошеного поля.
Тютчева називають поетом-філософом, поетом думки. Провідними темами його поезії є природа, з її незбагненною красою, таємничістю і стихійністю; людина з її суперечливим світосприйняттям. Поет намагається осягнути філософію життя у космічному вимірі. Природа в його творах одухотворена («Осінній вечір»). Тема батьківщини напрочуд близька поетові, який здебільшого живе в Німеччині. Тютчев ніжно любить рідну землю, проте це не заважає йому бачити недосконалість життя і розкривати його несправедливість у своїх творах. Центральною темою лірики Тютчева є кохання. Дослідники відзначають у його творчості «Денисьєвський цикл» — вірші, присвячені Олені Денисьєвій. Це своєрідний роман у віршах, де ліричний герой сповнений ніжних почуттів, які переплітаються з душевним болем і тугою («Весь день вона лежала в забутті…», «О, не тривож мене…»). За життя поезія Тютчева не була популярною, але з часом зайняла почесне місце в російській і світовій поезії, адже поет розкривав вічні теми, які хвилювали й хвилюють людство: природа, космос, людина і її доля у світі, кохання.