Основні тенденції розвитку драматургії кінця XIX — початку XX ст. «Нова драматургія», її засадничі принципи. Творчі знахідки та здобутки Г. Ібсена, А. Чехова, Б. Шоу, зарубіжна література
Хід заняття Основні тенденції розвитку драматургії кінця XIX — початку XX ст. «Нова драматургія», її засадничі принципи. Творчі знахідки та здобутки Г. Ібсена, А. Чехова, Б. Шоу, зарубіжна література
II. Мотивація навчальної діяльності
Що таке драматичний театр для нас, сучасних людей? Місце, де можна ознайомитися з драматургією, побачити цікаву виставу. Для людей XIX ст. значення театру було набагато вагомішим і багатограннішим, особливо для вищих та середніх класів. Це і клуб для спілкування, і виставка моди, нагород і статків, і місце платонічних побачень, і традиція, і, урешті-решт, статус. Про драматургів і їхні п’єси говорили, сперечалися, їх лаяли і хвалили; твори спонукали до роздумів, захоплювали ідеями, вели до подвигів і навіть до злочинів.
Сьогодні ми розпочинаємо ознайомлення з європейською драматургією, яка наприкінці XIX — початку XX ст. пережила своє оновлення, збагатилася новими творчими знахідками та здобутками.
III. Актуалізація опорних знань
Евристична бесіда
- Що таке драматургічні твори, якими є їх особливості?
- Які жанри драматургії ви знаєте?
- Назвіть відомих вам драматургів, їх твори.
IV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу
1. Міні-лекція з елементами бесіди
— У драматургії остання третина XIX століття позначена пошуком нових форм зображення дійсності засобами мистецтва. Цей процес приводить до появи «нової драми».
Безумовно, усі представники «нової драматургії» — а це Г. Ібсен, Б. Шоу, А. Чехов, М. Метерлінк, Ю. А. Стріндберг, Г. Гауптман, Е. Золя, В. Винниченко та інші — йшли власними шляхами, їхні театральні естетика й поетика дуже різнилися. Але існувала ознака, яка об’єднувала: усі вони намагалися створити проблемний театр, мова, стилістика якого максимально наближали його до сучасного читача.
• У чому ж полягає різниця між «старою» драмою та «новою»?
Проаналізуємо за допомогою порівняльної таблиці.
| Об’єкт порівняння | «Стара драма» | «Нова драма» |
| Трагедія | Життя персонажа | Життя особистості в суспільстві |
| Предмет зображення | Людина в незвичайних ситуаціях | Людина у власноруч створеній ситуації |
| Центр уваги | Зовнішнє зіткнення окремих особистостей | Внутрішні, глибинні протиріччя самої дійсності, зіткнення ідей |
| Драматичний конфлікт | Вади й чесноти людини | Ідеали людини |
| Жанр | Трагедія, комедія, драма | Синтетичний — трагікомедія («драма ідей») |
| Головний герой | Узагальнений тип людини | Людина середнього класу, неординарна особистість |
| Решта героїв | Головні та другорядні, позитивні та негативні | Усі важливі, характери неоднозначні |
| Автор | Відтворює дійсність, повчає, робить висновок | Відтворює духовні пошуки. Не дає однозначних відповідей |
| Читач, глядач | Спостерігає, отримує враження | Переживає разом із героями, дискутує з ними та про них |
| Кінець(фінал) твору | Завершений розв’язкою | Відкритий, незавершений, спонукає до суперечок, роздумів |
♦ Тож чим, на ваш погляд, відрізняється «нова драма» від «старої драми»? (Відповіді учнів.)
«Нова драма» на зламі століть поставила в центрі уваги особистість, але не соціальну, а духовну, індивідуальність переживання й відчуття якої визначають загальну атмосферу епохи. Драматурги намагалися показати «трагедію життя», а не «трагедію в житті», закликали до осмислення глибинної суті дійсності, звільнення людського духу, пошуку гармонії. Театр став «інтелектуальним», «дискусійним». На перший план вийшов внутрішній конфлікт, а не зовнішня дія. У «новій драмі» стали помітними риси модернізму: символізму, імпресіонізму, неоромантизму та ін.
Засновником «нової» драми був норвежець Генрік Ібсен. Успіх його п’єс надихнув інших драматургів: Г. Гауптмана (Німеччина), Б. Шоу (Англія), А. Стріндберга (Швеція), М. Метерлінка (Бельгія), Е. Золя (Франція), А. Чехова (Росія).
Новим на сценах театрів був показ картин повсякденного життя, розкриття його злободенних соціальних і моральних проблем. Перед глядачами постали звичайні для них картини побуту банкірів, комерсантів, адвокатів і навіть робітників, злидарів. Автори порушували нові проблеми, наприклад, жіноче питання. Посилився критичний, викривальний пафос п’єс.
Було переосмислено природу всіх елементів драматичного твору. Оскільки в житті сумне часто поєднується з комічним і навпаки, розвивається жанр трагікомедії. Замість «любовних трикутників», таємниць, кримінальних злочинів (зовнішньої інтриги), у центрі уваги — ідейні конфлікти (Б. Шоу), внутрішня прихована інтрига (М. Метерлінк), складна гра підтекстів (А. Чехов).
Герої відзначаються суперечливими характерами, інколи важко визначити, хто з них головний персонаж (як, наприклад, у А. Чехова). Дійові особи розмовляють сучасною літературною мовою, використовуючи побутову та жаргонну лексику. П’єси більше не мають зрозумілого, завершеного закінчення: читачеві й глядачеві пропонується відкритий проблемний фінал — запрошення до дискусії, роздумів і власних висновків.
«Нова драма» стала одним із найцікавіших загальноєвропейських явищ, яке зробило свій вагомий внесок у справу гуманізації суспільства.
♦ Назвіть риси «осучаснення» драми на зламі століть. (Герої — звичайні люди; конфлікт — внутрішній; мова — сучасна; фінал — незавершений; проблеми — актуальні.)
2. Перегляд і коментування ілюстративних матеріалів, відео-та аудіозаписів вистав, музики до них
V. Закріплення знань, умінь і навичок
1. Створення опорно-логічного конспекта за матеріалами лекції
2. Робота з висловлюванням Дж. Б. Шоу
♦ Уставте пропущені слова у висловлювання і прокоментуйте його.
Мої п’єси вимагають не режисури. У них повинні … гамір і шум справжнього життя, крізь яке час від часу … поезія.
Слова для використання
Співати, вихваляється; лунати, прозирає; заважати, ліпиться; шуміти, сидить.
VI. Домашнє завдання
- Знати основні тенденції розвитку драматургії кінця XIX — початку XX ст.
- Прочитати п’єсу Г. Ібсена «Ляльковий дім». Підготувати повідомлення про історичну й соціальну ситуацію в Норвегії XIX ст.
Основні тенденції розвитку драматургії кінця XIX — початку XX ст. «Нова драматургія», її засадничі принципи. Творчі знахідки та здобутки Г. Ібсена, А. Чехова, Б. Шоу, зарубіжна література
Повернутися на сторінку Зарубіжна література