ТЕМАТИЧНА КОНТРОЛЬНА РОБОТА. КОНТРОЛЬНЕ АУДІЮВАННЯ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ, УКРАЇНСЬКА МОВА

Тематична контрольна робота. Контрольне аудіювання художнього тексту, українська мова

Хід заняття Тематична контрольна робота. Контрольне аудіювання художнього тексту, українська мова

IV. Написання контрольного диктанту

Перше читання тексту контрольного диктанту

► Школярі під час першого слухання тексту диктанту сприймають його зміст, звертають увагу на наявність вивчених пунктограм, визначають слова, значення яких не зрозуміли у процесі сприймання.

Повторне читання тексту диктанту вчителем окремими частинами і його написання учнями

ВЕРЕС І БДЖОЛИ

Йду спокійно до лісу. Цвітіння чудового вересу вчувається в прекрасному ароматі повітря, у легкому подиху леготу, у веселкових барвах неба. Верес! На піщаних ґрунтах, де зовсім не цвіте ніяка квітка… Там владарює верес? Від його фіолетового цвітіння не сховатися ніде: ні в затінку дерева, ні на узліссі, ні в гущавині. Його маленькі привабливі ліхтарики мов просвердлюють тобі душу, входять у єство, у свідомість. Перед очима гейзери цвіту, фонтани холоднувато-гаря-чого багаття, каскади райдужного сяйва.

Дикі бджоли добросовісно пораються на віддалених ділянках, у глибинах, у пущах і нетрищах, запасаючись нектаром на зимівлю, а свійські літунки господарюють на околицях, беруть взяток похапцем, поспішають… Незабаром знову задощить, затуманить, загрозує, натрусить листя, приб’є цвіт. І тоді вже верес буде бляклий, сірий, нудний. Ні взятку з нього, ні вигляду! (За А. Камінчуком, 123 сл.).

Заключне читання тексту диктанту і самоперевірка  написаного

VI. Проведення контрольного аудіювання тексту художнього стилю

Сприймання на слух незнайомого тексту від початку до кінця

Стара, але дебела ще хата, рублена з доброго дерева, з різьбленим ґанком і такими ж наличниками коло вікон, крита ґонтом, стоїть на схилі сопки і дивиться всіма чотирма вікнами на річечку, що тече внизу, і далі — на синє бескеття Сіхоте-Аліня.

Праворуч — дебела комора з омшаником, повітка для коней, корівник, стіжок сіна, обгороджений латами, ще якісь будівлі. Ліворуч — город, теж обгороджений в одну лату, ще й глечик стирчить на ближнім стовпці. В городі картопля і соняшники, а просто над самою річечкою — якась комірчина: то лазня «по-чорному».

Оце і вся господа. І вона одна тут на великому просторі. До найближчого селища, що зветься Капитонівка і складається з кількох таких хат, понад 50 кілометрів. Григорій це вже знав, і це його тішило: небезпека від людей була тут найменша. А ці люди, що в них він жив, охороняли його.

Удома тепер були він, мати й Наталка. А батько з Грицьком як поїхали, то ось уже два тижні їздять.

Як сподівалася мати, вони мали прибути ще вчора, а як учора не було,— то, значить, сьогодні. Чекаючи їх, Григорій нікуди не ходив уже, а сидів з самого ранку на призьбі і виглядав. І хвилювався. Так, хвилювався — як то вони поставляться до нього? Може, уже не так, як перше, коли він був хворий? Знічев’я бавився з ведмежам, спостерігав навколишній світ.

От зараз його увагою заволодів праник, підкидуваний засмаглою дівочою рукою там, над річкою; він то підлітав, то падав — ляпотів по кладці завзято та лунко. І бігли луни нетрями, ударялись об бескеття й озивалися — ляпотіли на кілька голосів… І виходило — ніби перепел бив десь у пшеницях на зорі. Чудно.

То Наталка прала на річці. Запнута «кулинкою», орудувала на сонці над водою, як вправний спортсмен на вранішній руханці. Воркотіла якоїсь пісні, полоскала білизну у воді і прибивала праником до кладки. Періщила з усієї сили.

Дивна вона, ця дівчина Наталка. Григорій чомусь тепер навіть боявся її, боявся при зустрічах дивитися їй в обличчя. Вона ніби сердилася, коли він на неї «витріщав очі». Не знав тепер, як до неї приступитись, як з нею поводитись. І почувався, як хлоп’як. Смішно, але ж так. Сказати б, недоторкана панна? Ні! Дурна? Ні! Горда? Ні-ні! Вона навіть не розуміла, яка вона чарівна, безперечно, не розуміла. А от така, як ота рослина дивна, що ти її торкнеш рукою, а вона аж повернеться і напустить тонісіньких колючок у руку. І це дівчина-звіроловка, переможниця страхіть усяких! Уперше йому було на віку таке, щоб на його мову дівчина заломлювала брови. Так, як та дика коза, що боїться, щоб її не впіймали, і не дається навіть підступити. А може, у неї така відраза до нього?

Тож найліпше зовсім не звертати уваги. Нехай собі пере, їй-бо, ото вона періщить праником так люто, бо думає, що б’є по чиїхось, може, й по його, нескромних очах, на неї «витріщених». Нехай собі пере. І нехай підпадьомкає праник. Чи то, може, не праник підпадьомкає, а то в його серце щось тьохкає, на тую дикунку дивлячись? Засміявшись з цієї химерної думки, Григорій силоміць відвертає увагу від праника, затисненого в гнучкій дівочій руці. Ген за річкою на галявину вийшли табунцем дикі кози. Так, дикі кози. П’ятірко їх. Стали, збилися докупи і, піднісши високо голови, слухають: де воно і що воно ляпотить? Потім зірвалися з місця і пішли вистрибом, черідкою по високих травах, мелькаючи білими плямами на крижах. Зникли в лісі. Так, ніби їх і не було.

— Ти б пішов погуляв де, сину, а то спочив би ліг. Не бійсь, нудьгуєш?

Це мати. Вона вже вдесяте, либонь, виходить на ґанок глянути туди, за річку, за зелене море галявини, куди простяглася стежка,— чи не їдуть? Вона порається біля печі і так виходить з підкасаними рукавами.

Заслонившись рукою від сонця, мати аж перехиляється через лон-ку і вже турбується. «Довго щось. Чи не трапилось чого?»

— Наталко-о!..

— Чого-о? — озвалася дівчина в тон.

— А йди-но сюди.

— Кажіть, я й так чую… Ось доперу…

— Як ти думаєш, що з нашими? — Дівчина протягла, кепкуючи:

— Ну-у… А що з нашими? Ідуть десь.

— Бозна… Таке ж тепер настало. Господи прости!

— Ідуть, ідуть, мамо! — це Наталка весело, жартівливо, упевнено, ще й трішки кепкуючи з матері. — А не їдуть, то пішки йдуть, а коні за поводи ведуть, от і припізнилися…

І сміялася безжурно. І почала лупити по тім сміху праником. Мати й собі засміялася.

— От ти така, бач!.. Сказано — нове насіння. Ще й кепкує з дурної матері… Тільки й розради моєї, синку,— мати зійшла з ґанку і сіла поруч Григорія на призьбі. Либонь, уже скінчила поратися по господі і тепер має час. Поправивши очіпок, поклала натруджені руки на коліна і втопила очі в море зелені на долині, що її звуть «паддю», туди, де втекла стежечка (За І. Багряним, 756 сл.).

Виконання завдань тестового характеру

1. Яке основне призначення тексту?

А Активний вплив на слухача і спонукання до творчої діяльності.
Б Формування моральних якостей та естетичних смаків слухача.
В Загальний розвиток особистості.
Г Регулювання ділових і життєво-важливих питань.

2. Який із заголовків найбільше відповідає змістові тексту?

А Нове насіння.
Б Переможниця страхіть.
В Дівчина Наталка.
Г Господа на великому просторі.

3. Що виховує в читача поданий текст?

А Оптимістичне світобачення й патріотичні почуття.
Б Культуру спілкування мовної особистості.
В Любов до ближнього й повагу до старших.
Г Бути непередбаченими й загадковими.

4. У якому стилі збудовані хата й подвір’я?

А Українському.
Б Сибірському.
В Східному.
Г Місцевому далекосхідному.

5. Яка відстань до найближчого селища?

А 5 км.
Б 15 км.
В 50 км.
Г 200 км.

6. З якої причини хвилювався Григорій?

А Не знав, як привернути до себе увагу дівчини.
Б Переживав, чи не вважають його рятівники злочинцем.
В Думав, як поставляться до нього батько з Грицьком.
Г Чи не знайдуть його переслідувачі.

7. З чим порівнював Григорій Наталку?

А 3 гордою смерекою і чистим струмком.
Б 3 ніжною та колючою трояндою.
В 3 дивною рослиною й дикою козою.
Г 3 колючим терном та гордою павою.

8. Чим займалася Наталка?

А Ловила диких тигрів.
Б Домашнім господарством.
В Пряла, шила й вишивала.
Г Доглядала за городом і садом.

9. Обрати правильний варіант лексичного значення слова праник (у даному контексті).

А М’яч.
Б Дерев’яний пристрій (брусок із зарубками) для прання білизни.
В Праска (пристрій для прасування).
Г Прядка (пристрій для прядіння).

10. Описати героя цього тексту. Спрогнозувати, як розвиватимуться його стосунки з Наталкою.

Ключ

усі уроки української мови 8 клас-52

Тематична контрольна робота. Контрольне аудіювання художнього тексту, українська мова

Повернутися на сторінку Українська мова