Урок № 13 ГРИГОРІЙ КОСИНКА. «В ЖИТАХ». ВІТАЇСТИЧНИЙ ПАФОС НОВЕЛИ, ІМПРЕСІОНІСТИЧНА НАСТРОЄВІСТЬ, українська література, 11 клас

Урок № 13 ГРИГОРІЙ КОСИНКА. «В ЖИТАХ». ВІТАЇСТИЧНИЙ ПАФОС НОВЕЛИ, ІМПРЕСІОНІСТИЧНА НАСТРОЄВІСТЬ, українська література, 11 клас

Мета: розвивати вміння школярів коментувати зміст новели, зокрема показ переваги загальнолюдського над класово-ідеологічним; розвивати навички спільного обговорення та зіставлення складних життєвих ситуацій; навчити виокремлювати й коментувати зорові й слухові образи твору, художні деталі; поглибити поняття про імпресіонізм; виховувати почуття прагнення гармонії душі і світу.

Тип уроку: комбінований із технологіями критичного мислення.

Обладнання: портрети Г. Косинки, його вчителів — В. Стефаника, С. Васильченка, текст новели «В житах», інші твори письменника, картки для аналізу тексту.

 

 

 

ХІД УРОКУ № 13 ГРИГОРІЙ КОСИНКА. «В ЖИТАХ». ВІТАЇСТИЧНИЙ ПАФОС НОВЕЛИ, ІМПРЕСІОНІСТИЧНА НАСТРОЄВІСТЬ, українська література, 11 клас

 

I. Мотивація навчальної діяльності учнів
Визначити завдання, зосередити увагу одинадцятикласників на темі дослідження.

 

II. Актуалізація опорних знань

1. Слухання учнівських творів
Зразок твору «Наскрізний пафос життєствердження в новелі Григорія Косинки «В житах» (див. додаток до уроку)

2. Аналіз творів «Змовини», «На золотих богів», «Фавст»
Мало хто з письменників міг відчути й зрозуміти землю й народ, який на ній працює, так, як відчував і розумів Г. Косинка.
Із самого початку творчого шляху він — співець села. Письменник мовби перейняв із рук Стефаника, Васильченка, Черемшини, своїх улюблених письменників-учителів, естафету й поніс її далі. Молодий Г. Косинка у своїх творах розповідав про гірку нужду, голодне животіння, безвихідні злидні дореволюційного села, про соціальні зрушення, що сталися в українському селянстві після Жовтневої революції.
Щоб зберегти своє добро, яке було надбане протягом багаторічної праці, селянин часто вимушений був обдурювати владу, удаватися до шахрайства.
В оповіданні «Змовини» йде розповідь про багатого господаря Петра Рудика, який не хоче віддавати комуні своє добро. Він вирішив одружити свою дочку з найбіднішим у селі парубком, віддати все, щоб нічого не дісталося комнезамівцям. Він уночі вимушений був вивозити й переховувати в знайомих речі домашнього вжитку, зерно.
Ми по-людськи повинні зрозуміти й Петра Рудика, який чесно працював, з труднощами розжився, поставив на ноги власне господарство, а тепер мусить усього позбутися. І письменник тут при гостро конфронтаційному конфлікті віднаходить той ракурс, який дозволяє нам бачити життя багатогранно й об’єктивно. У цьому — сила його таланту.
Твір «На золотих богів» написано 1920 р. Етюд, або ліричний шкіц — так визначається його жанр, поширений у тогочасній прозі. Це свідчило про загальну тенденцію ліризації української літератури 20-х рр., прагнення письменників швидко відгукнутися на революційні події.
За цей твір Григорія Косинку було звинувачено в невиразності ідейної позиції.
Назва «На золотих богів» та й фраза «Б’ється червона селянська воля, умирає на своїх осьмушках та обніжках, але боронить тілами, кров’ю свої оселі од армії «золотих богів» (тобто білогвардійців) ніби свідчать про щирі симпатії автора до селян-бідняків. Але ідейно-естетичний зміст твору виводить читача далеко за межі однозначної авторської оцінки: схвалення чи засудження чогось. Григорій Косинка, як і Валер’ян Підмогильний чи Микола Хвильовий, ніколи не користувався цим дешевим засобом.
«На золотих богів» — не пафосне оспівування революційних подій в Україні, а одна з перших спроб у літературі осмислити їх художньо.
Чи не найяскравіше свідчить про майстерність письменника оповідання «Фавст», яке лишилося незакінченим. Цей твір дуже довго не друкували, навіть у більш пізні часи. Певно, через те, що події, зображені у творі, відбуваються у в’язниці перших пореволюційних часів (1918-1919). Григорій Косинка брав участь у громадянській війні, три місяці був ув’язненим, саме тюремні спогади відображені в оповіданні «Фавст».
До камери, переповненої вщерть, кинули селюка Прокопа Конюшину, ясна річ, «бандита». Білогвардійський офіцер одразу помітив його подібність до героя відомого твору: «Фауста привели. Посидим больше — Гете увидим». Головний герой твору, дядько з Поділля, не лише зовнішньо схожий на літературного персонажа твору Гете, він теж, як Фауст, шукає життєву істину. До в’язниці селянин потрапив як свідомий борець за самостійну Україну. Про події, що передували ув’язненню Прокопа, автор сказав кількома словами, що малюють в уяві читача цілісну картину тих часів: «Наступ Муравйова на село. Руїни, десятий відповідає. Смерть Фавствого батька. Скрині. Хлипало в бур’янах зотліле село. Образ матері». Не стерпівши наруги, «свідомий» селюк Конюшина створює загін і бореться проти нападників. У в’язниці слідчі домагаються від селянина зізнання — де його «бандити».
Місяцями Конюшину тримають у «чорному, як ніч, холодному й мокрому карцері», його катують, б’ють, але він не зізнається: «Не співайте! Не зацвітуть, ніколи вже не зацвітуть пісні на гриві коня! І я все-таки не буду журитися: ми вмираємо в ім’я наступних поколінь». Сповненого туги, але непохитного, показав письменник свого героя: «Так знайте — …нікого не продаватиму. Юдою не буду!». І навіть у стані божевілля, до якого його довели тюремники, він мчав, по камері на своєму коні Іскрі, й, розбивши до крові руки, намалював на стіні велику літеру «У», що очевидно, мало означати «Україна». Ідучи в небуття, на страту, Фавст хоче кожному в камері залишити щось добре на згадку. Останні свідомі слова його: «Не радійте, офіцере, з моєї страти… — сотня поляже, тисячі натомість стануть до боротьби…».
А в сусідній «етапній» камері студенти співають колядку, яка символічно може бути знаменням невмирущості ідеї Фавста, слова мовби перегукуються з душевним перетворенням Прокопа Конюшини — він стає зовсім іншою людиною, незримою, безтілесною, але існуючою для поколінь, а також і в пам’яті такого ж, як він селюка Конончука: «А Конончук держав у руках шматок хліба, що його дав йому Фавст з Поділля, і ридав». Образ Фавста — це споріднений образ Прометея Тараса Шевченка, Мойсея Івана Франка та Кам’яного господаря Лесі Українки.
Ідея оповідання — показати, що прагнення до незалежності України було притаманне не лише представникам інтелігенції, а й простим селянам, які задумувалися над сенсом свого існування. Письменник, переповідаючи трагедію новітнього Фауста, ніби застерігав від кривавої розправи над селянами, ніби застудався за ті тисячі жертв, які невдовзі поглинули сталінські концтабори. У 1930 році твори Григорія Косинки було заборонено видавати, а в 1934 р. влада знищила й письменника. Та ідея бунтарства проти насильства з боку влади, прагнення власної гідності й честі залишилися у творах новеліста як взірець для наступних поколінь.

 

III. Сприйняття й засвоєння учнями нового матеріалу
1. Евристична бесіда
• Хто такий дезертир?
• Назвіть ймовірні причини дезертирства?
• Якою людиною може бути дезертир?
• Уявіть собі, що ваш товариш, призваний до лав армії, раптом стає дезертиром. Змоделюйте ситуацію зустрічі з ним.

2. «Мозковий штурм». Схема подій

ГеройМетаСуперникПомічник
Корній Дізіка — дезертир, який разом з бандою приблукав до рідного селаЗнайти пристанище, їжу, але не попастися на очі односельчанГострий. Хто він? Бандит чи командир? У чому його схожість із доктором Тагабатом М. Хвильового?Розстріляний комуніст Матвій Киянчука. Молодець! А може Уляна?
Протагоніст. Уляна — його кохана. Вона любитьБути щасливою із коханою людиноюДзюба — багач.Корній, який її теж любить і щасливим може бути тільки з нею. Його життєві обставини не дають йому повністю віддатись коханій

 

3. Підсумок
Кільце замкнуте, бо для кожного з них мета має різний рівень досяжності: Уляна мріє про велике щастя, а Корній мріє про те, як би задовольнити свої потреби сьогодні. І тільки після зустрічі в полі з коханою задумується над спільною для них обох метою.

4. Дослідження ситуації
• Як умовна ситуація показує нам героя?
• Чи викликає він у нас відчуження?
• Як допомагає природа показати його стан?
• Які зорові образи постають перед нами? (Степ. Жита. Сонце. Чорногуз)
• Які слухові образи з’являються в новелі? (Бджола тріпоче крилом. Слово. Сміх. Нерви дзвенять. Степ дзвонить косами)
• Які почуття викликає герой?
• Що ми думаємо про зустріч його з Уляною?
• Чи зможуть вони бути щасливими?

5. Словникова робота
Імпресіонізм — художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Сформувався у Франції в другій половині XIX ст., насамперед у малярстві. Визначення походить від назви картини Клода Моне «Враження. Схід сонця» («Іmpression. Soleil levaht», 1873). Наприкінці XIX ст. імпресіонізм поширився в європейському письменстві. Засновниками літературного імпресіонізму вважаються брати Конкури. Виявився він також у творчості Ґі де Мопассана, М. Пруста, К. Гамсуна, О. Уайльда, Р.Л. Стівенсона, А. Шніцлера, А. Чехова, І. Буніна, А. Анненського та ін. Визначальні риси імпресіонізму:
• зображується не сам предмет, а враження від нього («Бачити, відчувати, виражати — в цьому все мистецтво», — проголошували Едмонд і Жуль Конкури);
• імпресіоністи орієнтуються на почуття, а не на розум;
• відмова від ідеалізації: ставлячи перед собою завдання зафіксувати реальні моменти, імпресіоністі найчастіше заперечували поняття ідеалізації й ідеалу, адже ідеал відсутній у конкретній реальності;
• часопростір ущільнюється й подрібнюється, предметом мистецької зацікавленості стає не послідовна зміна подій і явищ (фабула), не соціальний, логічно впорядкований історичний відрізок або період життя героя, а уривчасті фрагменти, відбиті у свідомості персонажа;
• герой імпресіоністичного твору цікавий не так своєю активністю, спрямованою на перетворення зовнішнього світу, як саме «пасивною» здатністю сприймати, реагувати на зовнішні збудники, бути носієм, навіть колекціонером вражень;
• найпоширенішим жанром імпресіонізму стає новела. Український імпресіонізм на тлі західноєвропейського мав яскравіше лірико-романтичне забарвлення, що зближувало його (а нерідко й змішувало зовсім) з неоромантизмом та символізмом.
Поетика імпресіонізму відбилася у творчості М. Коцюбинського, В. Стефаника, М. Черемшини, частково О. Кобилянської, а також Г. Михайличенка, М. Хвильового, Є. Плужника та ін.

 

IV. Закріплення вивченого

1. Робота в групах

2. Пояснення й обговорення

3. Чому?
Що, якби…
Чому б не…
За поданими формулами домислити запитання, дати на них відповідь, сформувати драматичні ролі для обох героїв залежно від їх навантаження (Герой. Протагоніст).

Орієнтовні запитання
I група: Чому він не повернувся в рідне село? Чому, ставши дезертиром, потрапив до банди Гострого?
II група: Що, якби він не зустрів Уляну? Що, якби його побачив Гострий з Уляною? Що, якби він вистрелив тоді, у житах, у Дзюбу?
III група: Чому б не понести покарання, а потім жити чесно? Чому б не набратися сміливості й повстати проти бандитів?

4. Хвилина спогадів про Г. Косинку (читають заздалегідь підготовлені учні)
• Ім’я й діло Косинки міцно вплетені у вінок слави української літератури (Б. Касіян).
• За своє коротке життя Григорій Косинка встиг написати небагато, але й цей доробок свідчить, що в його особі українська література мала талановитого співця української бідноти, дітям якої тільки «сниться молоко», глибокого знавця свого народу і його мови (П. Панч).
• Тонкий психолог, життєлюб, людинолюб, письменник визначного, наскрізь самобутнього таланту, істинний продовжувач художніх традицій Стефаника і Черемшини, Коцюбинського і Васильченка — такий був Косинка… (Євген Шабліовський).
• Сьогоднішній читач, перегортаючи перевидані тепер твори Г. Косинки та переклади їх на російську мову, з подивом відкриває для себе цього талановитого письменника (Б. Антоненко-Давидович).

 

V. Домашнє завдання
Написати творчу роботу «Як би склалося життя героя, якби він не став дезертиром?».

 

Додаток до уроку № 13 ГРИГОРІЙ КОСИНКА. «В ЖИТАХ». ВІТАЇСТИЧНИЙ ПАФОС НОВЕЛИ, ІМПРЕСІОНІСТИЧНА НАСТРОЄВІСТЬ, українська література, 11 клас

Наскрізний пафос життєствердження в новелі Григорія Косинки «В житах»

Тривожним, важким і повним нерозв’язаних протиріч — саме таким постає перед нами час революційних та пореволюційних подій в Україні XX століття із творів визначних майстрів слова, діяльність яких припала на 20-30 роки. Новели Г. Косинки про ту бурхливу добу посідають одне з чільних місць серед правдивих історій про людину й час, написаних безпосередніми свідками, учасниками тих подій.
Та попри жахливість, нелюдське обличчя часу митці намагалися відповідно зі своїм світоглядом віднаходити в ньому й позитивні, або, сказати б, просякнуті пафосом гуманізму та життєствердження риси, і їм це вдавалося.
Косинчина заслуга в цьому напрямі неабияка. Адже ціла низка його творів — це гімн життю, що проростає на обпаленому війною полі наперекір нищівній силі тваринного в людині, це утвердження думки, що навіть, здавалося б, украй понівечена людська душа може й повинна повернутися у свій нормальний стан. А цей стан характеризується наповненістю серця людини радістю, людяністю, любов’ю і закоханістю в життя.
Мабуть, найглибшого розкриття у творчій спадщині Григорія Косинки порушена проблематика знайшла у невеличкій новелі «В житах».
Заувага про те, що новела досить коротенька за обсягом має досить суттєве значення, оскільки саме ця риса є найхарактернішою в письмі Г. Косинки: він умів декількома фразами, нюансом світлотіней, образом або символом передати найширшу гаму почуттів, думок, ідей. Недарма ж класик української новелістики Василь Стефаник називав Григорія своїм онуком.
Фабула новели незвичайно простенька: герой, який дезертирував із царської армії, вимушений переховуватися в житах, аби не бути розстріляним. Під час перебування у сховку з ним відбуваються дві історії: він спостерігає за багатієм та зустрічається зі своєю колишньою коханою Уляною — це, власне, і все, про що розповів нам Косинка в новелі. А далі розпочинається розповідь Корнія — героя новели, яка, власне, не є розповіддю, а це, радше, череда спогадів, асоціативний ряд, вибудований ним на основі протиставлення мирного й повстанського життя, це глибоке почуття ненависті до багатія й так само глибока закоханість у дівчину. І все це постійно переплітається з образом жита.
Звичайнісінький злак у канві новели набуває яскраво символічного звучання. Житнє поле — єдиний свідок поневірянь героя, єдиний друг і захисник його — перетворюється у спогадах, свідомості героя у своєрідного повіреного у всі земні таїни, навіть більше: житнє поле стає самим життям. Життям, яке байдуже, а, може, й з біллю сприймає смерть своїх дітей, і так само спокійно дивиться на їхні радощі. Так, наприклад, поряд з тінню розстріляного Корнієвого товариша, що ніби проходить житами перед очима героя, з’являється й повна сил і краси Уляна. І вона не лише не тінь, а плоть і кров, вона самі соки землі, саме жито-життя, які здатні пробудити, повернути до сприйняття земних радостей і мертвих, і живих. А саме на пограниччі між цими двома станами перебуває Корній, адже для себе він живий, а для інших — мертвий, та й ледь не тваринне існування його до зустрічі з Уляною скоріше нагадувало смерть, аніж повноцінне життя. Але почуття любові до Уляни врешті перемагає страх за життя. Корній забуває про небезпеку, що йому загрожує, і піднімається з землі назустріч любові, навперейми справжньому життю. І хоч не довгим було щастя Корнія й Уляни, та все ж у героєвому серці назавжди залишився дух жита й непереможне прагнення жити.
Жито, жити, любити…— це весь Косинка, це його поезія. Читаючи його твори, часто просто-напросто забуваєш, що це проза, а не поезія. Такі ці новели насичені образами, мелодією, почуттям. То ж і пишучи про них, несподівано й сам спостерігаєш за собою бажання писати ледь не віршем, помічаєш, що Косинчині образи, художні засоби, ідеї знаходять відгук у тобі. Та не просто відгукуються, а спонукають тебе до співтворчості, пробуджують думку, почуття й наснажують на життя, наповнене сенсом і гідністю.

 

Урок № 13 ГРИГОРІЙ КОСИНКА. «В ЖИТАХ». ВІТАЇСТИЧНИЙ ПАФОС НОВЕЛИ, ІМПРЕСІОНІСТИЧНА НАСТРОЄВІСТЬ, українська література, 11 клас

 

Повернутися на сторінку Конспекти української літератури, 11 клас

Комментарии закрыты.