Іван Франко «Фарбований лис». Мова автора і мова персонажів, українська література
Прекрасна річ потребує прекрасної оправи.
Народна мудрість
Добра виразність має майже таку ж ціну, як і добра думка, бо майже неможливо добре виразитися, не зображаючи при цьому з вигідного боку того, що тут виражається.
Г. Ліхтенберг
Хід заняття Іван Франко «Фарбований лис». Мова автора і мова персонажів, українська література
II. Оголошення теми, мети уроку.
Мотивація навчальної діяльності школярів
III. Основний зміст уроку
1. Вступне слово вчителя.
Важливе значення в розвитку людини є її контакт із книгою. Під впливом прочитаного і почутого ми починаємо серйозніше замислюватися над життям, мріяти про майбутню професію, про героїчні подвиги, усвідомлювати головні риси сучасного громадянина: відданість Батьківщині, принциповість, мужність, рішучість, уміння переборювати труднощі.
Ще Аристотель заявляв: якщо ми піклуємося лише про розумовий розвиток молодої людини, забуваючи про необхідність розвитку її почуттів, ми йдемо назад, а не вперед.
Слова, які ви вимовляєте вголос у присутності інших людей, призначаються для тих, хто слухає, для того, щоб викликати певні думки і почуття, активно впливати на їхню свідомість, досягати повного взаєморозуміння.
2. Поняття «виразне читання». Засоби виразного читання.
Виразне читання — це мистецтво відтворення в живому слові думок, почуттів, настроїв, переживань, якими насичено художній твір. У процесі такого читання виявляється особисте ставлення виконавця до виконуваного ним твору, відчувається його виконавський намір, який виливається в діяння словом (словодію).
Засоби виразного читання:
• техніка читання;
• логічний наголос;
• паузи;
• сприйняття-розуміння;
• бачення і реакція;
• ставлення читця до твору;
• мета читання й інтонація;
• зв’язок з аудиторією.
3. Вимоги до читця.
Мистецтво виразного читання вимагає від виконавців:
• образного мислення й емоційної збудливості;
• здатності переключатися з одного психічного стану в інший;
• вміння володіти собою та слухачем;
• бездоганного володіння технікою мовлення;
• знання законів музики мови;
• невпинного розвитку і поліпшення художнього смаку та художніх здібностей.
«…Відчуття красивого та художнього не визначиш у сухій формулі. Вони потребують почуття, практики, досвіду, власної допитливості та часу»,— зазначав К. Станіславський.
«Навчити дитину виразно читати твір — значить дати їй у руки ключ до пізнання й осмислення краси та змісту художнього слова»,— писав Б. Буяльський.
4. Техніка читання.
Знайомимо учнів з процесом дихання та його роллю у творенні звуків, з дикцією і найхарактернішим відхиленням від літературної норми (враховуючи мовне, діалектне оточення дітей).
Підліткам слід знати, що органи дихання у них ще остаточно не сформовані й у майбутньому спостерігатимуться певні зміни, зокрема глибшим стане дихання завдяки збільшенню грудної клітки і місткості легень.
Учитель показує дітям, яким має бути правильне дихання. Найповнішим і корисним вважається змішаний тип дихання, коли і ребра, і діафрагма вільно рухаються в процесі роботи.
Від глибини вдиху залежить сила видиху, а отже, і сила звучання. Дихання — основа звукоутворення. Залежно від того, як саме м’язи беруть участь у роботі дихального апарату, розрізняють чотири типи дихання:
• ключичне (при якому високо здіймаються плечі, а з ними й ключиці, лопатки та верхні ребра; неефективне, справляє неприємне враження з естетичного погляду);
• грудне (при ньому розширюються середні ребра, витягується живіт, діафрагма не скорочується, нижня ділянка легенів, багата на повітряні пухирці, з роботи виключається; вважатися ідеальним не може);
• діафрагматичне (черевне; дихання ґрунтується на роботі м’язів діафрагми. Скорочуючись, діафрагма осідає на черевну порожнину, від цього нижні ребра розсовуються, живіт подається вперед);
• комбіноване (грудно-черевне; дихання має найбільші переваги, бо найповніше насичує діафрагми під час видиху, що дає змогу раціонально використовувати повітряний потік під час декламації та співу).
Важливим засобом звукової виразності є голос. Мова читця має бути не лише бездоганно правильною, чіткою, а й красивою, темброво й інтонаційно гнучкою і багатою. Красу художнього слова не можна відділити від звучання голосу читця. Голос — це тонкий інструмент, який доносить до слухача зміст твору, розкриває його думку.
Голоси у побуті розділяють:
• дужі й слабі;
• дзвінкі й глухі;
• високі й низькі;
• верескливі й буркотливі;
• чисті й хриплі;
• приємні й неприємні.
Сила голосу — результат мускульного напруження голосотворного апарату. Сила голосу збільшується завдяки збільшенню напруження повітряного потоку, що йде з легенів.
Виразне читання дітей у класі, читання для слухача привчає їх володіти своїм голосом, змушує звертати увагу на кожне слово і вираз. Уміло володіючи голосом, вчитель доносить до учнів свої думки, почуття, ідеї у всій їхній повноті.
Найкращим вважається той голос, у якому скоординована робота всіх трьох факторів голосоутворення:
• органів дихання;
• гортані;
• резонаторних порожнин.
У школярів слід розвивати художні смаки у сприйманні виразного читання і водночас виробляти навички говорити і читати, варіюючи силу голосу залежно від змісту і з такою швидкістю, щоб їх розуміли слухачі.
Тембр — це забарвлення, що надається голосу так званими обертонами, тобто додатковими тонами, які виникають завдяки резонаторам.
Виробляючи в учнів правильне дихання, чітку дикцію, гнучкість голосу, варто рекомендувати їм свідомо тренувати свій голос, вимовляючи фрази у різному регістрі й темпі, звертаючись до уявного співбесідника. Лише за такої умови можна піднести на відповідний рівень техніку читання учнів.
5. Логічний наголос.
Одним із важливих показників розуміння учнями тексту є вміння знаходити логічний наголос у кожному реченні. Адже для того, щоб з ряду слів вийшло речення з точно визначеним смислом, не досить лише надати цим словам потрібної граматичної форми, необхідно ще показати відносну логіку важливості одного слова відносно іншого у реченні чи одного речення стосовно іншого в періоді, а зробити це сама лише граматика безсила.
Виділене в реченні слово чи словосполучення несе в собі основне смислове навантаження, тобто воно створює епіцентр думки — одні слова ближче, інші далі, залежно від їхньої смислової ролі.
Кожен із мовних тактів має свій центр, тобто слова, що виділяються різними засобами: у першому такті — голосовим підсиленням, у другому — підвищенням тону, у третьому — розтягуванням. Отже, логічний наголос має три виміри:
• мислення;
• підвищення;
• розтягування.
Виділення слів у мовному такті досягається або одним з таких засобів, або їх комбінацією.
Як же навчити підлітків відчувати «ударне», найважливіше за змістом слово?
По-перше, слід дати їм елементарні відомості про поняття логічного наголосу, по-друге, показати на прикладі, як знаходити і розставляти логічні наголоси і практично потренувати учнів на найпростішому тексті. По-третє, на уроках літератури і мови потрібно постійно виправляти порушення логічних наголосів учнями як у процесі читання, так і під час усної розповіді.
Найпоширенішими засобами, що допомагають знайти слова, які виділяються логічним наголосом, є три:
• підставлення слів (допомагає в проясненні логічного смислу фрази);
• скелетування (цей прийом полягає у звільненні тексту від слів, які лише доповнюють його найголовніший смисл);
• реконструкція фрази.
З перших кроків виразного читання учням слід допомогти усвідомити, що зайві логічні наголоси не підсилюють звучання окремих слів, а, навпаки, нівелюють їх значення, руйнують структурність тексту, втомлюють слухача.
Темп — це швидкість вимовляння звуків, складів за певний проміжок часу (наприклад, за хвилину).
На думку дослідників, оптимальною умовою доступності сприйняття мовлення є середній темп — приблизно 100—120 слів за хвилину. Найбільш важливі думки необхідно висловлювати в дещо вповільненому темпі, часом удаючись до їх повторення. Другорядну інформацію цілком можливо подавати у пришвидшеному темпі.
Підвищення і зниження голосу в процесі мовлення прийнято називати логічною мелодією.
Логічна мелодія фрази значною мірою визначається розділовими знаками.
1) Крапка вказує на певну завершеність висловлювання і вимагає зниження голосу на слові або на словах, що перед нею знаходяться.
2) Кома свідчить про те, що думка не завершена, що вона продовжується, тому кома фіксує коротку паузу і часто вимагає підвищення голосу.
3) Крапка з комою визначає два способи читання:
• неповне порівняно з крапкою зниження голосу із меншою паузою;
• підвищення голосу, як на комі, але з тривалішою паузою.
4) Дві крапки показують, що буде продовження, голос знижується менше, ніж на крапці, і пауза менша; перед двома крапками темп може трохи пришвидшуватись.
5) Три крапки відбивають на письмі незавершеність, уривання розповіді і значну відчутну паузу. Три крапки можуть вимагати підвищення голосу, коли після них продовжується чи закінчується висловлювання думки, або зниження голосу, коли те, що можна було б додати, не є істотним.
6) Тире означає пропуск у словесному відтворенні думки, а тому вимагає такої голосової фігури, яка немов заповнювала б пропущене. Перед тире голос досить круто піднімається, а після нього різко падає.
7) Дужки і тире з комами (або тільки тире чи тільки кома) відокремлюють вставні слова і речення, що мають свою мелодію, яка залежить від характеру вставних фраз; менш значні — під час читання монотонніше і швидше промовляються.
8) У простому розповідному реченні висхідна інтонація поєднується із нисхідною; підметова і присудкова групи слів мають наголоси.
9) У питальних реченнях інтонація йде на підвищення до слова, на яке припадає логічний наголос, слова, що після нього, вимовляються майже на тому самому регістровому рівні.
10) В окличних реченнях основні слова, здебільшого, виділяються підвищенням тону.
11) Логічна мелодія фрази, що містить перелік, вимагає поступового підвищення голосу на словах, які цей перелік складають.
12) Короткі звертання та вставні слова, що знаходяться в середині чи в кінці речення, здебільшого не виділяються логічною мелодією різко, а виливаються на інерції тих зусиль, що докладені для вимови попередніх слів і вимовляються на тому ж висотному рівні (або трохи нижче), що й попереднє слово.
13) поширені звертання мають самостійніше смислове значення і тому помітніше відділяються від інших слів паузами.
6. Паузи.
Технічну і логічну роботу над текстом не можна вважати завершеною, доки юні читачі не навчаться користуватися паузами.
Поділ мови на окремі інтонаційно оформлені частини допомагає відчути повну чи відносну завершеність думки, і відповідно, її смисл. Паузами позначається членування мови. Вони сприяють смисловому уточненню тексту і розподіляються як за характером, так і за місцем. Виділяють такі види пауз:
• граматична (виникає на місці розділових знаків);
• логічна (може виникати в будь-якому місці речення, але її місце обов’язково вмотивоване змістом цього речення, його логікою);
• логіко-граматична (опрацьовуючи текст, іноді доводиться стикатися з таким явищем, коли за змістом потрібна логічна пауза, а за законами граматики — граматична. Вона триваліша за логічну і граматичну і позначається двома вертикальними лініями (||));
• ритмічна (вона служить для фіксації наявного у творі ритму і може виникати не лише в кінці, а й у середині віршованого рядка. Ритмічна пауза застосовується під час читання будь-якого поетичного твору);
• психологічна (йде від читця, вона не нав’язується текстові, але й не завжди диктується ним; передає єдність почуття, думки і волі; є результатом переживання, відчуття художнього твору).
7. Ставлення читця до твору.
Слід навчити підлітків читати твір так, щоб за кожним реченням відчувалося їхнє емоційне ставлення до образів, картин, події, які вони уявляють собі та про які розповідає автор. Цього можна досягти лише за умови, коли школярі усвідомили ставлення автора до фактів, дійових осіб, явищ, описаних у творі. Читець ніколи не залишиться байдужим до прочитаного, якщо він осмислить усі проблеми, які хвилювали автора: чому він написав саме про те, а не про інше, для чого йому писалося саме так, а не інакше. У роботі читця не досить самому перейнятися авторським почуттям, треба вміти донести цю схвильованість, це емоційне багатство — пристрасть, любов, радість, горе, біль, ненависть — до слухачів. Лише тоді і сам виконавець, і той твір, який він виконує, житимуть у читанні, тобто слово читця найактивніше діятиме на слухача. Інакше слухачі відчуватимуть фальш, неприродність, нещирість. Необхідно активно формувати у школярів життєві ідеали, і від того, як зазначав В. Сухомлинський, «що відкрилось дитині в навколишньому світі… що її здивувало і полонило, що обурило і змусило плакати — не від особистої образи, а від переживання за долю інших людей — від цього залежить, яким громадянином буде наш вихованець». Отже, навчаючи дітей майстерності правдивого, емоційного читання, вчитель активно виховує її.
8. Мова читання й інтонація.
Для правильного тлумачення й виконання твору необхідно точно визначити мету читання, допомогти учням усвідомити її, донести до слухачів. Мета (підтекст) — це активне життя твору, все, що має бути розкрите, з’ясоване під час його виконання. Визначити правильно мету — це значить визначити, які думки, почуття, настрої треба донести до слухача. Головною метою читання будь-якого твору є вміння донести до слухачів його суть, зігріту переживаннями читця, бажання активно вплинути на дітей, пробуджуючи в них необхідний настрій, почуття, душевний відгук.
Поставлена перед читцем мета має вести його за собою, змушувати шукати найкращі інтонаційні варіанти її розкриття.
Інтонація — засіб усного мовлення, що полягає у вираженні його мелодики, гучності, темпу, наголосів і пауз. Антиподом багатого інтонацією мовлення є його монотонність.
Основною інтонацією має бути гнів, біль, крик серця, обурення. Навчити підлітків володіти мистецтвом інтонації — навчити їх добре читати.
Інтонація ґрунтується на правді думок і почуттів митця. Інтонація — це готовий штамп чи звукова форма, яку можна приладнати до «схожого» тексту. Вона народжується щоразу заново і щоразу іншою, залежно від конкретного змісту внаслідок взаємодії всіх голосових властивостей (темпу, сили, висоти, польоту тощо).
Найяскравішою, найемоційнішою інтонація буває тоді, коли читець по-справжньому схвильований, глибоко сприймає все, про що говорить, і головне, правильно розуміє ідейно-художній зміст твору.
Важливою є гучність мовлення читця. Якщо він читає тихо, його не почують, надто голосне виголошення промови зазвичай викликає у слухачів роздратування. За висотою голос може бути низьким, високим та середнім — це залежить від його природи. Головне, щоб промовець або читець проголошував природнім голосом.
До речі, з метою активізації уваги слухачів ораторові досить посилити гучність мовлення або підвищити тон голосу. Після поновлення уваги аудиторії потрібно повернутися до нормального тону, щоб у слухачів не складалося враження, що промовець нервує. Можна вдатися й до протилежного: понизити гучність мовлення до шепоту, понизивши тон голосу. Відновити увагу можна й змінною темою мовлення, особливо уповільненням (не порушуючи при цьому логічної стрункості викладу).
Отже, читець у процесі підготовки твору до виконання і під час читання повинен підпорядкувати свою творчу роботу авторському задумові і завданням, які розв’язує письменник, активно впливати на слухача гнучкістю і багатством інтонації.
9. Зв’язок з аудиторією.
Виконання будь-якого твору буде цікавим лише тоді, коли читець свої почуття, переконання прагнутиме нести конкретній аудиторії. Виразне читання вимагає тісного зв’язку між виконавцем і слухачем.
Читець завжди повинен прагнути примусити слухачів подивитися на світ його очима. Під час відтворення тексту виконавець намагається поділитися тим, що сам побачив і пережив, і залучає до цього слухачів.
Виконання твору читцем завжди супроводжується певною мімікою і жестами. Вони мають бути нерозривно пов’язані з інтонацією. Жести і міміка не виникають самі собою, а доповнюють думку, яку іноді неможливо виразити самими лише словами; виступають як допоміжний засіб відтворення почуттів.
10. Теорія літератури (учні зазначають у зошиті).
Мова автора — художній засіб: частина художнього тексту, в якому автор сам описує різні події, картини природи, розповідає про вчинки персонажів, їхні настрої, почуття.
Примітка. Слід пам’ятати, що під час передачі діалогу в епічному творі читець не повинен перевтілюватися в дійових осіб, він тільки веде розповідь про них, відтворюючи їхні думки, почуття.
11. Виразне читання твору І. Франка «Фарбований Лис», його особливості.
Швидкість виразного читання художнього тексту буває різна. Можна читати в повільному, середньому або швидкому темпі. Так, початок казки «Фарбований Лис» І. Франка читається в повільному темпі, епізод появи Лиса в місті — середньому, втеча його від псів — у швидкому.
Залежно від розвитку подій та явищ, почуттів та настроїв героїв темп читання змінюється багато разів.
12. Читання тексту по ролях.
Під час читання звертається увага на виразність (дотримання техніки читання (дихання, голос, тембр); наявність логічного наголосу, темпу, мелодії, паузи, вимової, інтонації тощо).
13. Опрацювання завдань.
• Віднайдіть місця художнього твору, де темп читання різний (повільний, середній, швидкий).
• Прочитайте уривок з казки від слів …коли йому настрічу біжить пес…, закінчуючи словами …сніку діжу та й сховався; охарактеризуйте необхідну інтонацію, темп, розставте паузи, логічні наголоси.
• Яка роль надається темпу наступного уривку від слів Тут він був!.., закінчуючи словами Урятований, але як!.
• Доведіть, що логічна мелодія фрази значною мірою визначається розділовими знаками на прикладі уривку від слів Став мій Лис…, закінчуючи …небоже Микито!.
• Розставте логічний наголос і зазначте паузи в останньому абзаці твору.
14. Робота з підручником. Опрацювання статті про виразне читання.
IV. Закріплення опрацьованого матеріалу у формі бесіди за питаннями
• Чому виразне читання — це мистецтво? Обґрунтуйте особисте судження.
• Що необхідно знати читцю, працюючи над художнім твором?
• Прокоментуйте і висловте власні міркування стосовно слів Л. Толстого: «Діяльність мистецтва заснована на тому, що людина, сприймаючи слухом чи зором вираження почуття іншої людини, здатна перейматися тим самим почуттям…».
• Яке значення мають розділові знаки під час виразного читання?
• Чому, на ваш погляд, тембр — це забарвлення, що надається голосові?
• Вмотивуйте, чому інтонація є головним засобом донесення до слухачів змісту твору, його підтексту, настрою.
• Поміркуйте, формуванню яких навичок і рис характеру людини сприяють знання особливостей виразного читання.
• В якій професійній діяльності можливе використання вмінь, знань і навичок з виразного читання?
VI. Підсумок уроку
Виразне читання на уроках літератури може виконувати різні функції, виступаючи як засіб:
• первинного ознайомлення з текстом;
• розкриття ідейно-художнього змісту твору;
• аналізу літературного твору;
• пізнання і розкриття характеру дійових осіб;
• розгляду стилістичних і жанрових особливостей твору;
• розкриття своєрідності структури твору;
• розвитку творчої уяви школярів;
• естетичного виховання учнів;
• розвитку мислення;
• заучування творів напам’ять;
• виявлення рівня знання і розуміння учнями тексту;
• розвитку мови.
Іван Франко «Фарбований лис». Мова автора і мова персонажів, українська література
Повернутися на сторінку Українська література