ЛІТЕРАТУРА В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ ДО 1939 р. ЖИТТЯ Й ТВОРЧІСТЬ БОГДАНА-ІГОРЯ АНТОНИЧА. «АВТОПОРТРЕТ», «ВИШНІ». АПОЛІТИЧНІСТЬ, НАСКРІЗНА ЖИТТЄСТВЕРДНІСТЬ, МЕТАФОРИЧНІСТЬ І МІФОЛОГІЗМ ПОЕЗІЙ, УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

ЛІТЕРАТУРА В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ ДО 1939 р. ЖИТТЯ Й ТВОРЧІСТЬ БОГДАНА-ІГОРЯ АНТОНИЧА. «АВТОПОРТРЕТ», «ВИШНІ». АПОЛІТИЧНІСТЬ, НАСКРІЗНА ЖИТТЄСТВЕРДНІСТЬ, МЕТАФОРИЧНІСТЬ І МІФОЛОГІЗМ ПОЕЗІЙ, українська література

Мої пісні — над рікою часу калиновий міст, Я — закоханий в життя прочанин.
Б.-І. Антонич

Хід заняття ЛІТЕРАТУРА В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ ДО 1939 р. ЖИТТЯ Й ТВОРЧІСТЬ БОГДАНА-ІГОРЯ АНТОНИЧА. «АВТОПОРТРЕТ», «ВИШНІ». АПОЛІТИЧНІСТЬ, НАСКРІЗНА ЖИТТЄСТВЕРДНІСТЬ, МЕТАФОРИЧНІСТЬ І МІФОЛОГІЗМ ПОЕЗІЙ, українська література

I. Мотивація навчальної діяльності
Сьогодні відкриємо для себе нову зірку на небосхилі нашої поезії. Познайомимося з однією визначною особистістю, про яку Д. Павличко сказав: «З вітром століть приходимо до поета й беремо його у вітер століть. Мине небагато часу, і в мисль про українську поезію ввійде ім’я закоханого в життя прочанина, творчість якого буде засвоєна його Батьківщиною, тією «вічною землею, куди ведуть усі стежки і всі дороги».

II. Вивчення нового матеріалу

1. Повідомлення учнів про літературу в Західній Україні в 30-ті роки XX ст. (оглядово)
Західноукраїнська література в 30-ті рр. XX ст. збагатилася багатьма новими іменами. Серед поетів виділялися Роман Купчинський, Олег Бабій, Юра Шкрумеляк, Микола Матіїв-Мельник, з молодшого покоління — Богдан Кравців, Богдан-Ігор Антонич, Святослав Гординський. Із Західною Україною була тісно пов’язана творчість емігрантів зі Сходу, які оселилися в Празі, Варшаві і Львові,— Юрія Косача, Олександра Олеся, Олега Ольжпча, Євгена Маланюка та ін. Для тогочасного літературного процесу була характерна значна політизація.
Письменники розділилися на три основні групи. Прихильники націоналістичного напряму згуртувалися навколо журналу «Вісник», редагованого Дмитром Донцовим. До них належали Улас Самчук, Олесь Бабій, Юрій Клен, поети — члени так званої квадриги — Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга, Леонід Мосендз. До групи «пролетарських» письменників, що орієнтувалися на Радянський Союз, уходили Василь Бобинський, Олександр Гаврилюк, Ярослав Галан, Петро Козланюк, Ярослав Кондра, Кузьма Пелехатий, Степан Тудор та ін. Молоді «пролетарські» письменники об’єдналися в літературно-мистецьку групу «Гроно» й видавали у Львові журнал «Вікна». До них примикала також група «новошляхівців», які гуртувалися навколо журналу «Нові шляхи», редагованого Антоном Крушельницьким. Найбільшим був табір письменників ліберальної орієнтації, до якого можна віднести Петра Карманського, Юру Шкрумеляка, Богдана-Ігоря Антонича, Осипа Турянського, Ірину Вільде, Богдана Лепкого, Наталену Королеву, Андрія Чайковського, Катрю Гриневичеву та ін. Ліберальних поглядів дотримувалися також письменники старшого покоління — Василь Стефаник, Уляна Кравченко, Марко Черемшина.

2. Робота з епіграфом. Слово вчителя
• Як ви розумієте епіграф уроку? (Великий талант митця обов’язково зреалізує свої можливості й проб’ється через перепони на дорогу передових думок часу)
Постать Антонича, нехтувана за радянських часів, набуває все більшого значення в умовах української державності й свободи. Безперечно, це один з українських поетичних геніїв XX ст. Його метафори ведуть до усвідомлення духовного, вищого й незбагненного начала в людині, а саме осмислене буття він малює як пробуджену таємним провидінням волю до творчості. Хоч знаємо, що своє тривання у світі він метафізично поширює й на час до свого народження, хочеться все ж починати звичайним твердженням: Антонич був поетом і жив колись у Львові.
Його доля повелася з ним, як нерозумна й легковажна жінка. Вона любила шал молодого натхнення, та коли він почав затихати, доступаючись місцем змужнілому слову, вона привела до поета свою подругу — смерть — і штовхнула його в її обійми.
Його поезія є незаперечним свідченням того, що великий талант обов’язково зреалізує свої можливості за короткий час і проб’ється крізь перепони провінційного мислення на дорогу передових думок свого часу, дорогу, яка поєднує національного художника із мистецтвом світовим і в той же час із найглибшими й найродючішими пластами рідної землі й рідної культури.

3. Робота за підручником
Ознайомитися з біографією письменника. Скласти таблицю «Основні віхи життя й творчості Богдана-Ігоря Антонича».
5 жовтня 1909 р.— майбутній поет народився на Лемківщині, у селі Новиці Горлицького повіту, у сім’ї священика Василя Кота; батько змінив прізвище незадовго перед народженням єдиного сина.
1928-1934 рр.— навчання у Львівському університеті.
1931 р.— перша збірка «Привітання життя».
1934 р.— збірка «Три перстені».
1936 р.— збірка «Книга Лева».
6 липня 1937 р.— поет раптово помирає.
1938 р.— посмертні книги «Зелена Євангелія» і «Ротації».

4. Слово вчителя
Закінчення університету збіглося в Антонича з видатною подією в його житті — виходом у світ другої збірки «Три перстені». Ця книжка поставила Антонича в перший ряд західноукраїнських письменників. У ній були вже всі малярські відкриття, філософські розгалуження, блискучі мовні перемоги його поезії. Простота «Трьох перстенів» співвідноситься з образною ускладненістю деяких інших його творів, як промінь сонця з променями прожекторів у тумані.
Б.-І. Антонич під час отримання літературної премії Львівського товариства письменників та журналістів 31 січня 1934 р. за свою збірку «Три перстені» шокував шанувальників поезії несподіваними для них міркуваннями: «Я не мандолініст ніякого гуртка. Не вистукую верблів на барабані дерев’яного пафосу. Знаю добре, що криця й бунтарство, котурни й сурми наших поетів — це здебільше векслі без покриття». Не тільки читачі, а й письменники були збентежені таким відвертим зізнанням, яке йшло врозріз із традиційним уявленням про роль і місце національного митця в культурі бездержавної нації, власне України.

5. Виразне читання поезії «Автопортрет»

6. Аналіз твору «Автопортрет» (збірка «Три перстені»)
«Автопортрет» за жанром — медитація. Митець міркує над своїми пракоренями. Цей вірш за обсягом невеликий — усього дві строфи, проте висловлені в ньому думки важливі для розуміння світоглядних та естетичних засад творчості Б.-І. Антонича. Як відомо, поет народився на Лемківщині — у самобутньому, незвичайному краї, природа, звичаї та обряди, пісні якого не могли не вплинути на обдарованого юнака, його творчу уяву. За визначенням поета, це земля, у якій дивовижно переплелися залишки язичницьких вірувань, давнини й незбагненно-чарівний світ природи. У перших рядках вірша якраз і звучить мотив захоплення людини красою природи: «…невже ж тобою не п’яніти?».
Наступна строфа — про те, що він — людина, для якої Богом є природа. Ця думка підсилюється самовизначенням автора: «…я — закоханий в житті поганин».
Язичництво поета не тільки зумовлене суб’єктивними уподобаннями митця, а й прагненням висвітлити свій ідеал, свій духовний вимір, намалювати ситуацію, схожу на первісну, справжню, освітивши її своїми думками й почуттями. Таким було його естетичне бачення й розуміння світу й людини. В основі Антоничевого світовідчуття лежить та картина світобудови, у якій є місце й еллінському відчуттю буття як гармонії, і первісне, язичницьке бачення світу, і духовно-активне його освоєння, невіддільне від розумного проникнення в його таємниці. Прикметно, що як епіграф до поезії «Автопортрет» узяті рядки з поезії «Автобіографія» (з книжки «Привітання життя»).

7. Теорія літератури
Міфологізм — спосіб поетичної реалізації міфу у творах оригінальної літератури. Значення міфу в літературному творі не тотожне його семантиці в першозразку й залежить від культури епохи, задуму письменника, жанру твору. Відображення в літературному творі давніх міфологічних уявлень часто опосередковане через трансформовані форми поетичного переосмислення, зокрема через символ.
Асоціативність — певна суміжність, можливо навіть паралельність існуючих у цій суміжності явищ і предметів, здатних утворити зв’язок між собою. У своїй генетичній основі зародження художній образ утворюється саме за законом асоціативності. Певний асоціативний ряд утворює цілісну систему знаків, здатних нести в собі узагальнюючі властивості, відновлення в пам’яті образу за законом асоціативної суміжності, уподібнення, контрасту.

8. Розповідь учителя про книгу «Зелене Євангеліє»
Мотив незнищенності матерії переходить з «Книги Лева» в «Зелену Євангелію», книжку, суцільно підкорену ідеї пантеїстичного тлумачення природи. Ніщо тут не було щасливою випадковістю. Книжка була відредагована поетом, і деякі вірші її публікувалися за його життя в пресі. Захищаючи їх від «обурених» читачів, він писав: «Антонич — така сама частина природи, як трава, вільхи, зозулі, лисиці тощо. Частина, органічно зв’язана з загальним біологічним ростом». Але ці слова можуть бути першою нотою в багатій поліфонії філософської творчості поета як величавої пісні про вищі істини людини й природи.
Поезія Антонича — це розпізнавання активного й «потойбічного» буття людини через її перетворення в рослину і, таким чином, включення її життєвих сил у сили насіння, пилка, блідого кільчика, не скореного асфальтами й плитами залізобетону зародка майбутнього дерева.
Чому Антонич так часто й так пристрасно «вивчає» взаємини людини й рослини? Справа, здається, у тому, що рослина має недосяжну вірність місцеві народження, дитячу безвідповідальність за своє життя, мінливу зовнішність і вищий смак у створенні своєї індивідуальності. У рослин немає звірячої брутальності й хитрості при відстоюванні своїх прав на життя, зате вони мають мовчазну терпеливість і загадкову витривалість у лютих не сприятливих для життя місцинах. Та найважливіше — це їхня краса, така відмінна від краси людини як тваринної істоти, і божевільна щедрота та безкорисливість, ніби розрахована на людський пожиток, на допомогу людині. Усе це будить захват поетичної уяви. У віршах книги поет робить глибокі філософські висновки — усе мусить падати, гнити, нищитися, ставати лоном для нового. І ці закони однакові для всіх, хто населяє землю.
«Дерево музики» — так можна назвати кожен вірш збірки. Так спів не тільки переходить у повінь, не лише у квітковий пил, але обертається і в запах, і окріп мелодії. Збірка переповнена зоровими й слуховими образами, які надають їй оригінальності.

9. Виразне читання поезії «Вишні»

10. Аналіз вірша «Вишні»
Свідомість автора поезії «Вишні» сягає глибин часових шарів, доходить до коренів вірувань і появи міфів. Естетично митець орієнтується на психологічне перевтілення, уособлення, уподібнення ліричного героя явищам природи. Тоді світ людини і світ природи зливаються, міф пояснює сьогодення.
Між Б.-І. Антоничем та читачами його поезій часто виникали непорозуміння. Виховані на сприйнятті класичного вірша описового характеру з обов’язковими формальними атрибутами (строфа, рима, розмір тощо), на народницькому його тлумаченні як естетизованоі ілюстрації певної ідеї, як виконавця виховної чи пізнавальної ролі за рахунок художньої, вони не могли сприйняти Антоничевої лірики. Те, що достеменне мистецтво живе передовсім за законами краси, що воно витворює нову естетичну дійсність, рівновелику будь-якій іншій, для них не було визначальним. Тому поетичні тексти Б.-І. Антонича не знаходили належного прочитання.
Зокрема, певне утруднення викликали колоритні метафори вірша «Вишні»:
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Насправді нічого «незрозумілого» тут не спостерігалося. Поет, хоч як це звучало парадоксально, виявився прихильником літературної традиції, але забутої, занедбаної, вилученої зі свідомості не лише широкого читацького загалу, а й митців. Мовиться про вживання імені чи прізвища певного автора в написаному ним творі. Поет керувався іншими настановами. Він уважав себе рівновеликим будь-якій істоті чи рослині, був позбавлений амбітних уявлень про людину як «царя природи». І все ж невипадкове його «перевтілення» в «хруща», адже йдеться про входження у всесвіт шевченківської лірики, у якій Б.-І. Антонич посідає скромне місце, уособлюючись в образі хруща (пригадаймо відомий вірш «Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть»). Поет чітко вказує на джерела своєї творчості, тому завжди «цвітуть натхненні вишні, кучеряво й п’янко».
Віршовий розмір: шестистопний ямб з допоміжною стопою пірихієм.
Вірш написано 16 квітня 1935 р.

III. Закріплення вивченого
• Стисло, використовуючи хронологічну таблицю, розкажіть про життєвий і творчий шлях Б.-І. Антонича.
• Якби поет жив у наш час, яку б, на вашу думку, мав долю?
• Які причини непорозуміння Антонича з читачами?
• Поясніть естетичні погляди Б.-І. Антонича.
• Хто були літературні вчителі поета?
• Що спільного між Б.-І. Антоничем і П. Тичиною? (Ритмічність мелодики вірша на ґрунті національної традиції, започаткована та, власне, й завершена Павлом Тичиною (як стверджують літературознавці), продовжилася у творчості Антонича, але вже на рівні метафоричних і символічних образів).
• Охарактеризуйте збірки Антонича «Три перстені», «Зелена Євангелія».
• Чи можна назвати метафори в поезіях Б.-І. Антонича особливими? Чому? (Яскрава багатошарова метафора потребує від читача значних емоційних та інтелектуальних зусиль, широкої уяви для відповідного їй сприймання).
• Поясніть єднання поганських і християнських мотивів у ліриці Б.-І. Антонича на прикладі вірша «Автопортрет».

IV. Домашнє завдання
1. Повторити матеріал конспекту, оглядово ознайомитися зі змістом книг митця «Привітання життя», «Книга Лева», «Зелена Євангелія».
2. Вивчити напам’ять вірш «Вишні».
3. Написати твір-мініатюру на одну з тем: «Моє розуміння поезії Антонича» або «Український образ світу в поезії Антонича».

ЛІТЕРАТУРА В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ ДО 1939 р. ЖИТТЯ Й ТВОРЧІСТЬ БОГДАНА-ІГОРЯ АНТОНИЧА. «АВТОПОРТРЕТ», «ВИШНІ». АПОЛІТИЧНІСТЬ, НАСКРІЗНА ЖИТТЄСТВЕРДНІСТЬ, МЕТАФОРИЧНІСТЬ І МІФОЛОГІЗМ ПОЕЗІЙ, українська література

Повернутися на сторінку Українська література

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *