НОВЕЛА «КАМІННИЙ ХРЕСТ» — ПСИХОЛОГІЧНЕ РОЗКРИТТЯ ТЕМИ ЕМІГРАЦІЇ. НОВАТОРСТВО ПИСЬМЕННИКА. ІДЕЯ НЕРОЗРИВНОЇ ЄДНОСТІ ІВАНА ДІДУХА З РІДНОЮ ЗЕМЛЕЮ. ПОНЯТТЯ ПРО ЕКСПРЕСІОНІЗМ, УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

НОВЕЛА «КАМІННИЙ ХРЕСТ» — ПСИХОЛОГІЧНЕ РОЗКРИТТЯ ТЕМИ ЕМІГРАЦІЇ. НОВАТОРСТВО ПИСЬМЕННИКА. ІДЕЯ НЕРОЗРИВНОЇ ЄДНОСТІ ІВАНА ДІДУХА З РІДНОЮ ЗЕМЛЕЮ. ПОНЯТТЯ ПРО ЕКСПРЕСІОНІЗМ, УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Страшно сильно пишете Ви. Так, якби-сьти витесували потужною рукою пам’ятник для свого народу… Гірка, пориваюча, закривавлена поезія Ваша, котру не можна забути…
О. Кобилянська

ХІД ЗАНЯТТЯ НОВЕЛА «КАМІННИЙ ХРЕСТ» — ПСИХОЛОГІЧНЕ РОЗКРИТТЯ ТЕМИ ЕМІГРАЦІЇ. НОВАТОРСТВО ПИСЬМЕННИКА. ІДЕЯ НЕРОЗРИВНОЇ ЄДНОСТІ ІВАНА ДІДУХА З РІДНОЮ ЗЕМЛЕЮ. ПОНЯТТЯ ПРО ЕКСПРЕСІОНІЗМ, УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

2. Актуалізація опорних знань і суб’єктивного досвіду

«Мікрофон»

  • Що ви можете сказати про В. Стефаника — людину і митця?
  • Скільки новел написав В. Стефаник? Це мало чи багато?
  • Ваше враження від прочитаного?
  • Що вам особисто дав В. Стефаник для розуміння життя як такого?

Усні роздуми

«Поему його життя і його новели можна покласти на музику Бетховена» (домашнє завдання).

ІV. Опрацювання навчального матеріалу

До Русова, батьківщини Василя Стефаника, «як і до інших духовних центрів нашої землі, ідуть літературні паломники з усієї України, з цілого світу. Припадають серцем до зболеного Стефаникового слова і п’ють цілющу воду зі Стефаникової криниці — тієї, що й досі стоїть у його затишному обійсті. Звідти, де стоїть оселя письменника, видно, мов на долоні, всеньке село. А на горбі, вдалині, бовваніє камінний хрест,— той, який дав назву одній із найкращих новел Василя Стефаника.

«Камінний хрест» — єдиний відгук Стефаникового серця на трагічні для українського народу події, що відбувалися в його краї наприкінці ХІХ — початку ХХ століття. Але який?..» (Н. Горик)

Запитання

  • Які почуття переживали ви під час читання новели «Камінний хрест»? Що вас найбільше вразило?

2. З’ясування історичної основи твору

  • Пригадайте з попереднього уроку, які картини бачив В. Стефаник на Краківському вокзалі і про що він писав О. Кобилянській у 1899 році? Зачитування уривка з листа

Нині досвіта на двірці краківськім було 800 душ емігрантів… Насамперед виділи би-сте сотки синіх, спечених губів, потім кололи би Вас у серце ріжнобірві очі діточі — попідпухали, як коли би синявою водичкою намокли. Далі виділи би-сте тисячі брудних висохлих ярочків по лицях від сліз, а далі чули би-сте захриплий голос бесіди руської… Чули би-сте, як багато маленьких чобіток гримає по камінню,— се перші чобітки у хлопців і дівчаток; йдуть, говорять «очима» і оглядаються все на чобітки, що ніколи не мали.

Потім ще виділи би-сте, як мами бігають з плачем за пропавшими дітьми, як їх пани штурхають, як вони ридають. Виділи би-сте, як вони сідають до вагонів, як силоміць пхають бабів і замикають у возах, сидя під самим верхом, бо насподі пакунки.

Поїзд рушає, жінки і чоловіки чіпляються єго, поліція і жандарми відкидають їх, як галушки, а вікна в поїзді розпадаються і кавалками спадають на пероні. На пероні лишаються жінки без чоловіків, діти самі без родичів і чоловіки без жінок. Шалений плач, ломання рук і прокльони.

Обговорення репродукції картини В. Касіяна «На Краківському вокзалі. 1899 р.»

Запитання

  • Що спільного в картині й цьому листі? (Опис зовнішності дітей і дорослих; обстановка, про яку йдеться в листі, ніби скопійована на полотно).
  • Що ви бачите на другому плані картини? (В одній із постатей людей можна пізнати самого Стефаника. Його охопив біль, на обличчі — відчай і співчуття. Василь Стефаник розуміє безвихідь, у якій опинилися люди, але нічим не може їм зарадити. Це гнітить його.)

Співзвучним до картини й до листів В. Стефаника є рядки віршів І. Франка із циклу «До Бразилії». (Мелодекламація. Супровід — мелодія пісні Б. Лепкого і Левка Лепкого «Чуєш, брате мій…»)

Коли почуєш ти в тиші нічній
Залізним шляхом стукотять вагони,
А в них гуде, шумить, пищить, мов рій,
Дитячий плач, жіночі скорбні стони,
Важке зітхання і гіркий проклін…
Коли побачиш — на пероні десь
Людей, мов оселедців тих, набито,
Жінок худих, блідих аж серце рвесь,
Зів’ялих, мов побите градом жито.
Мужчин понурих і дітей дрібних,
І купою брудні, старії фанти,
Навалені під ними і при них,
На лицях слід терпінь, надій марних,
Се — емігранти…

3. Робота з текстом

Учні дають відповіді на запитання, посилаючись на текст.

  • Перша частина новели закінчується словами: «Отакий був Іван, дивний і з натурою, і з роботою». Чому Дідух — дивний?
  • Знайдіть і прокоментуйте художні деталі, які свідчать про тяжку працю Івана («…і на коні, і на Івані жили, виступала …догори ліз кінь як по леду, а Івана як коли би хто буком по чолі тріснув, така велика жила напухала йому на чолі…»; «…ліва рука Івана обвивалась сітею синіх жил, як ланцюгом із синьої сталі…»; «…ранком… і кінь, і Іван держалися крепко, бо оба відпочили через ніч…»)

І розділ

  • Чому письменник зображує паралельно коня й Івана?
  • Чому Дідуха звали в селі Переломаним?
  • Що ви дізналися про минуле Івана?
  • Чому не кидав того «тяжкого» горба, який забирав усі його сили?
  • Як уплинули на Івана рекрутчина, смерть батьків і розорене господарство? Чи можемо сказати, що Дідух був сильною особистістю?
  • Чи показано у творі романтичне піднесення селянина, переживання ним насолоди від праці?

Зважте, що головна ознака романтичного зображення — незвичайний герой у незвичайних обставинах.

ІІ розділ

  • Чому Іван «спросив ціле село»? Які почуття переповнюють селянина?
  • Знайдіть символічні образи на початку другої частини новели. (уривок «Не договорював і не пив…» до слів «…як на утрачене щастя»). Який стан душі Івана?

ІІІ розділ

  • Що стало причиною еміграції Дідуха та його земляків? Чи вірить він, що на чужині знайде щастя?
  • Чим для Івана Дідуха є розлука з рідною землею? Які слова передають трагізм становища?
  • Що переважило в Іванові — любов до рідного краю чи любов до дітей? Чи можемо за це осуджувати Дідуха?

ІV розділ

  • Як виявляється характер українського селянина в досить дивному, на перший погляд, проханні до односельців найняти службу за цілу сім’ю Дідухів?
  • За що люди шанують Івана?
  • Чому горб, на якому «вік свій збув», такий дорогий селянинові?

(Іван Дідух увібрав у себе характер і мораль свого народухлібороба, його мудрість і почуттєвість. Кожне його слово — як важка сльоза, сповнена ніжної любові до рідної землі і нестерпного болю через необхідність розлуки з нею. У камінний хрест — символ його чесного трудного життя, він вкладає все найдорожче, що мав, а може, й власне серце. Чужина потребує робочих рук, здоров’я, а рідній землі потрібні ще й людська любов і сердечність.)

V розділ

  • Про що розмовляють селяни? Що їх хвилює?
  • Прочитайте останній абзац. Як письменник передає душевний стан героїв? Назвіть художні деталі.

VI розділ

  • Доведіть, що саме в цьому розділі психологічне напруження досягає апогею.
  • Яке враження справляє танець Дідуха на односельців? Пригадайте твори українських письменників, у яких танець передає психологічне напруження героїв. (Танець Чіпки в шинку «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного танець Анни й Михайла («Украдене щастя» І. Франка); танець Івана Палійчука («Тіні забутих предків» М, Коцюбинського). Що він символізує? (Танець І. Дідуха — символ трагізму й розпачу прощання з рідним краєм)

VII розділ

  • Як ви розумієте образ-символ камінного хреста?

Іван Дідух залишив на полі, рясно политому його потом, пам’ятник по собі і своїй дружині. Йому ніби легше від того: не зникне безслідно, не розвіється, як лист по полю; пам’ять про нього залишиться на рідній землі. Камінний хрест переростає в образ-символ, що уособлює важку долю народу-трудівника. Він — пам’ятник тисячам українських селян, які так і не повернулися додому, засіваючи своїми кістьми чужі землі.

4. Слово вчителя про оцінку новели

Новела «Камінний хрест» відразу одержала високу оцінку з боку критиків.

«…Читав я Вашого «Камінного хреста»,— писав Б. Грінченко.— Прочитав я це все і поздоровив українську літературу з новим талантом із Галичини». Новелою захоплювалась О. Кобилянська (частина слів в епіграфі)

«Страшно сильно пишете Ви,— ділилася своїми враженням від прочитаного «Камінного хреста» О. Кобилянська.— Так, якбисти витесували потужною рукою пам’ятник для свого народу…Гірка, пориваюча, закровавлена поезія Ваша…, котру не можна забути. І все хочеться її пити…

Що Вам більше про Ваш «Хрест» писати? Плакала-м та й вже».

Але найсильніше враження справив «Камінний хрест» на канадських емігрантів. Про це розповів у листі до В. Стефаника у 1924 р. Мирослав Ірчан:

«Читаю оповідання Стефаника «Камінний хрест». Якби був знав, й не читав би. Бо плач по хаті, такий плач, що — як каже Стефаник — надбіг, як вітер, що з помежи острих мечів повіяв. А тяжко дивитися, як сиві голови хиляться додолу і старі очі плачуть. Чого ж вони плачуть?

Я знаю. Вони згадують себе. Вертаються в ті давні літа, як вибиралися за море по щастя. Вони свідомі того, що безслідно пропали дні юності і надій. На руках мозолі, і на серці мозолі, і бідні вони. Бо для людського горя й нужди законів нема. Ні тут, ні там».

Справді, українських емігрантів чекала невідомість, а Україна навіки втрачала сотні тисяч розумних і талановитих дітей. І це була трагедія. Ви можете заперечити, що багато українців досягло на землях Америки високого рівня добробуту, значного суспільного становища. Та це лиш поодинокі випадки. А ще інший бік цього: чи були вони щасливими, як ви вважаєте?

  • Що символізує образ Івана Дідуха?

Підсумок

Образ Івана Дідуха — це образ цілого народу нашого, що хоче власним трудом заробити собі і своїй родині добробут, заквітчати врожаями рідну землю, щоб була вона не мачухою, а рідною матір’ю.

Трагедія Дідуха — трагедія всього краю, що несе камінний хрест нестатків і відчаю. Та кожен емігрант, як і Дідух, знає, що чужа земля — «далека могила», бо рветься ота невидима пуповина якою український селянин (та й кожен українець!) з’єднаний зі своєю землею, з краєм, де народився й виріс. Саме тому треба творити щастя на своїй прабатьківській землі.

5. Поняття про експресіонізм

Експресіонізм — одна з авангардистських течій у західноєвропейському мистецтві першої третини ХХ століття.

Найбільше був поширений у Німеччині та Австрії після І світової війни (1918–1922). Представники цієї течії заперечували чи навмисно спотворювали у своїх творах реальний світ заради виразу (експресії) внутрішнього світу митця, уважаючи його за єдину реальність.

Риси експресіонізму:

  • крайній індивідуалізм;
  • хвороблива напруженість;
  • викривленість образів.

V. Закріплення

  • У чому новаторство В. Стефаника?

В. Стефаник не розглядає економічних відносин у селі, не розповідає про долю емігрантів. Він акцентує увагу на душі героїв, почуттях, душевних муках селянина, викликані розлукою з селом, тобто на внутрішньому світі героїв. Мова героїв уривчата, «нервова», фрази динамічно-експресивні, є багато образів-символів. Ці ознаки зближують твір з явищами європейської прози, які дослідники відносять до експресіонізму.

VI. Підсумок

Рефлексія

  • «Моє ставлення до сучасних емігрантів-українців».
  • Чи можна назвати твори В. Стефаника оптимістичними?

Слово вчителя

Багато хто називав Стефаника «поетом загибаючого села». Письменник на таке відповів: «Я писав те, що серце співало… Кажуть, що я песиміст. Але це неправда. Я оптиміст. Я представив ваше темне життя і представив вам темний настрій. І все те страшне, що є в ньому, а що так болить мене, писав я, горіючи, і кров зі сльозами мішалася. Але коли я найшов у ваших душах такі слова, що можуть гриміти, як грім, і світити, як зорі,— то це оптимізм».

Прокоментуйте слова Бориса Харчука, винесені як епіграф

VІІІ. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал за підручником, упорядкувати записане на уроці.

2. Скласти тестові завдання за життям і творчістю В. Стефаника.

3. Дослідити походження прізвища Дідух. Чи може ще й прізвище в новелі «Камінний хрест» бути символічним?

Додаток

Перший розділ — це живописний портрет Івана Дідуха з авторськими екскурсами в його біографію. Щось незвичне в художній практиці Стефаника, хоч далеко і нове. Досить згадати, якими невичерпно багатими були творці народної поезії, чи такі майстри художнього портрета, як М. Коцюбинський, Марко Черемшина в зіставленні зовнішності героя зі світом природи, а саме таке зіставлення і становить типологічну ознаку живописного портрета, «Дід підвів мале, як грудочка сухої землі, лице, аби його діти били. Лице металося, гейби розсипалося, а сухі руки моцювали курмей. Увесь дід задрожав дознаки так, як старий підрубаний дуб, що має скотитися стрімголов у пропасть, аби там зігнити».

Портрет свого персонажа Стефаник подає у зіставленні з конем. «Відколи Івана Дідуха запам’ятали в селі ґаздою, відтоді він мав усе лиш одного коня і малий візок із дубовим дишлем. Коня запрягав у під-руку, сам себе в борозну; на коня мав ремінну шлею і нашильник, а на себе Іван накладав малу мотузяну шлею. Нашильника не потребував, бо лівою рукою спирав, може, ліпше, як нашильником.

То як тягнули снопи з поля або гній у поле, то однако і на коні, і на Івані жили виступали, однаково їм обом під гору посторонки моцувалися, як струнви, і однако з гори волочилися по землі. Догори ліз кінь як по леду, а Іван як коли би хто буком по чолі тріснув, така велика жила напухала йому на чолі. Згори кінь виглядав, як би Іван його повісив на нашильнику за якусь провину, а ліва рука Івана обвивалася сітею синіх жил, як ланцюгом із синьої сталі».

Таке зіставлення красномовно свідчить про виснажливу працю селянина, по-друге, набуває символічного значення: людина доведена до стану робочої худоби, ба навіть гіршого.

Після десятирічного перебування у війську Іван повернувся додому. Батьків не застав. Вони померли, залишивши у спадок хатчину і горб «щонайвищий і щонайгірший над усе сільське поле». На нього витратив Дідух молодечу силу, на ньому скалічився, постарів і став господарем. Не багачем, але свій шматок хліба був. А тепер, на старість літ, господарство, налагоджене такою каторжною працею і неймовірними зусиллями, Дідух добровільно залишає.

Наступні шість розділів містять у собі цілий комплекс складних почуттів героя, формуючи найголовніше — трагізм розставання з рідною землею. Кожний розділ готує й обґрунтовує перехід до наступного, створюючи картини безперервних змін душевного стану Дідуха.

Пройнятий страшною тугою, Дідух почував себе як камінь, викинутий хвилею на берег. Та й весь він неначе закам’янів. Дивиться отупіло поперед себе і нікого не бачить. Механічно частує гостей, підтримує загальну розмову, заспокоює дружину і… зривається. «Озміть та вгатіть ми сокиру отут у печінки, та, може, той жовч пукне, бо не витримаю! Люди, такий туск, такий туск, що не памнєтаю, що си зо мною робить!»

Причину тої туги Іван пояснює людям у третьому розділі: це любов до рідної землі й вимушена розлука з нею. Намагаючись розвіяти сумний настрій Івана, сусіди розраджують: «То вже, Іване, пропало, а ви собі туск до голови не припускайте… За цим краєм не варт собі туск до серця брати! Ця земля не годна кілько народа здержіти та й кількі біді вітримати. Мужик не годен, і вона не годна, обоє вже не годні. І саранчі нема, і пшениці нема. А податки накипають, що-с платив лева,то тепер п’єть, що-с їв солонину, то тепер барабулю. Ой, ззолили нас, так нас ймили в руки, що з тих рук ніхто нас не годен вірвати, хіба лиш тікати».

У цих словах розради страшна правда селянського життя й еміграції. Особливої надії на краще життя за океаном у селян немає. Недаром Дідух прощається з дружиною перед людьми, як на смерть, і ставить хрест, ніби заживо ховаючи себе. «Хотів-єм кілько памнєтки по собі лишити»,— несміливо признається Дідух краянам. Йому стало легше: і від того, що виповів людям свою сердечну таємницю, і від обіцянки односельчан доглядати той хрест. Не зникне безслідно, не розвіється, як лист по полю, пам’ять про нього в людей. І це найважливіше.

Туга поступово огортає і старого Михайла. Разом із Іваном він співає пісню про загублені на кленовому мості літа молодії. «Ловилися за шию, цілувалися, били кулаками в груди і в стіл і такої собі своїм заржавілим голосом туги завдавали, що врешті не могли жадного слова вимовити, лиш: «Ой Іванку, брате!», «Ой Михайле, приятелю!».

Психологічне напруження досягає апогею в шостому розділі. Ним пройняті вже всі присутні. Побачивши подружжя Дідухів у «панському» одязі, «ціла хата заридала. Як би хмара плачу, що нависла над селом, прірвалася, як би горе людське дунайську загату розірвало — такий був плач». Не пам’ятаючи, що робить, Іван «ймив стару за шию і пустився з нею в танець… Люди задеревіли, а Іван термосив жінкою, як би не мав уже гадки пустити її живу з рук». Прийшов до тями, коли побачив хрест (сьомий розділ).

Усі епізоди новели — (прощання, сповідь, жалібний спів, божевільний танець) підпорядковані головному завданню — розкриттю теми народної недолі, людського горя й водночас сподівань трудівників на краще майбутнє.

Життєва доля Івана Дідуха — трагічна. Усі його зусилля змінити життя, покращити його закінчуються безрезультатно. Ніби нічого й не сталося. Подія відбулася, але нічого не змінила. Хіба що збільшилась туга за батьківською хатою, сусідами, селом.

Спів Івана й старого Михайла, в якому слова йшли, «як жовте осіннє листя, що ним вітер гонить по замерлій землі, а воно раз на раз зупиняється на кожнім ярочку і дрожить подертими берегами, як перед смертю»— підсилює тему народної драми, нездійсненних поривів і стремлінь, марно втрачених сил молодості. І цей сумний спів старими мозолистими голосами стає алегоричним виразом народного горя і страждань.

Новела «Камінний хрест» багата на символічні деталі й образи. Це стосується насамперед камінного хреста, що символізує нестерпні муки й терпіння не тільки Івана Дідуха, а й всього народу, який хилиться під кам’яною вагою гніту, але не падає.

І не впаде. Витримає, як витримав Дідух, самотужки висадивших хрест на горб.

Символічність новели (викинутий на берег камінь, могила — Канада, камінний хрест) ліризує її, наповнює внутрішньою силою, що дихає людяністю і любов’ю.

НОВЕЛА «КАМІННИЙ ХРЕСТ» — ПСИХОЛОГІЧНЕ РОЗКРИТТЯ ТЕМИ ЕМІГРАЦІЇ. НОВАТОРСТВО ПИСЬМЕННИКА. ІДЕЯ НЕРОЗРИВНОЇ ЄДНОСТІ ІВАНА ДІДУХА З РІДНОЮ ЗЕМЛЕЮ. ПОНЯТТЯ ПРО ЕКСПРЕСІОНІЗМ, УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Повернутися на сторінку Української література