Пейзажна лірика Лесі Українки. «Хвиля», «Стояла я і слухала весну». Утвердження духовної цінності почуття любові у віршах інтимної лірики. «Все-все покинуть, до тебе полинуть», «Уста говорять: “Навіки згинув!..”», українська література
Хід заняття Пейзажна лірика Лесі Ук раїнки. «Хвиля», «Стояла я і слухала весну». Утвердження духовної цінності почуття любові у віршах інтимної лірики. «Все-все покинуть, до тебе полинуть», «Уста говорять: “Навіки згинув!..”», українська література
І. Актуалізація опорних знань, умінь, навичок
Бесіда
- У чому полягають жанрово-композиційні особливості ліричного циклу?
- Як розкривається образ України в ліриці поетеси?
- Як у ліриці Леся Українка розв’язує проблему митець і суспільство?
- Проаналізуйте поезію Лесі Українки (на вибір).
- Спростуйте або обґрунтуйте думку, що Леся Українка — народний поет.
- Прочитайте напам’ять поезію Лесі Українки «Contra spem spero».
ІІ . Повідомлення теми й мети уроку
На попередніх уроках ми з вами познайомилися з Лесею Українкою як борцем, громадянином, кволою фізично, але сильною духом. Але даваймо не забувати, що Леся Українка передусім жінка. А у слово «жінка» ми вкладаємо такий зміст, як весна, кохання, ніжність, родина. Сьогодні саме такою ми спробуємо осягнути величну поетесу, знайти в її ліриці близькі мотиви.
ІІІ . Спийняття й засвоєння учнями навчального матеріалу
Небагато — всього лише кілька поезій — розповідають про її інтимні почуття. Судячи з того, що пощастило прочитати із творчості і «про життя та творчість», найбільше значення в житті поетеси мали двоє чоловіків. Другий (виходячи із послідовності знайомств), Климентій Квітка, був її однодумцем, товаришем, порадником і — законним чоловіком. Перший, Сергій Мержинський, був її пристрасною любов’ю. Найкращі й нечисленні інтимні вірші Лесі Українки присвячені саме йому. Хоча їх продиктували, на жаль, горе, скорбота, страх перед утратою коханого.
Це було як сліпучий спалах серед суворого життя амазонки. Мержинський був професійним революціонером. У його рисах і духовній поставі було щось чаруюче: «тонке скорботне лице», «прекрасний, тонкий, обрамований чорною бородою профіль, з блідим матовим, що часто палало нездоровим рум’янцем, лицем, з чорною хвилястою шевелюрою». Таким малювали портрет С. Мержинського його друзі. Був він людиною лагідної вдачі, інтелігентною, висококультурною. У ньому жив вогонь самопожертви.
Після Ялти вони листувались. «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами, мій бідний, зів’ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборенно, нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене. Як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя?»
Не хотіла вірити, що Сергій (30-літній!) помирає. Згадувала зустрічі з ним — у Криму, в Гадячі, Києві, на хуторі Зелений Гай, де якось разом фотографувалися… Кілька разів бачилися в Мінську… Але зустрічі ті були короткі й обривалися, як нескінчена розмова. Залишалося продовжувати їх подумки, на самотині, у кімнатці, де поруч — його подарунки: томик Гете німецькою мовою, «Сікстинська мадонна» Рафаеля, 4-томник поезій Гейне…
Восени 1900-го вона отримає лист від лікаря, який опікувався Мержинським: її другові зовсім погано. З листа Лесі Українки до сестри Ольги: «Тепер нема й розмови про те, чи їду я, чи ні. Звичайно, їду. Здається, мені прийдеться сей рік чимало енергії вжити, але се нічого, коли мета ясною стоїть, то й енергію знайти не трудно. Як би там не віднеслись до мене всі інші, але я певна, що ти і Міша (брат Лесі) будете мене завжди розуміти і підтримувати, і се мені багато значить».
Між нею і ним стали його родичі. Та й Олена Пчілка відмовляла доньку — як-не-як, а в Сергія сухоти. Проте поїде в Мінськ у січні 1901-го. Доглядати за хворим.
Все, все покинуть,
до тебе полинуть,
Мій ти єдиний,
мій зламаний квіте!
Все, все покинуть,
з тобою загинуть,
То було б щастя,
мій згублений світе!
Стать над тобою
і кликнуть до бою
Злую мару,
що тебе забирає,
Взять тебе в бою
чи вмерти з тобою,
З нами хай щастя і горе вмирає.
Він помирав — а її від божевілля рятувала творчість. Драматична поема «Одержима» — плід цієї невимовно тяжкої ночі й Лесин порятунок, бо таки — вимовила. «Я її у таку ніч писала, після якої, певно довго жити буду, коли зараз жива осталась»,— писала Леся.
Сергія Мержинського не стало 3 березня 1901 року. Усім пережитим Леся була вимучена й фізично, й морально. Власне життя здавалося без нього порожнім і марним. Ще коли Сергій був живий, вона, передчуваючи довічну розлуку, написала рядки про плющ, який міцно обнімає листям руїну, боронить її від негоди: «А прийде час розсипатись руїні,— нехай вона плюща сховає під собою. Навіщо здався плющ у самотині?»
До Києва їхати не хотілось. Подалася до Ольги Кобилянської, «на зелену Буковину». Там трохи відійшла душею. Але — думки про покійного друга не покидали її. Якогось дня, 7 червня 1901 р., написала три вірші, у яких запікся біль щойно пережитої драми («Уста говорять: “Він навіки згинув!”», «Ти не хотів мене взять, полишив мене тут на сторожі…», «Квіток, квіток, як можна більше квітів…»).
Один із тих віршів закінчувався словами, які вона могла б повторити і через десяток літ: «Тебе нема, але я все з тобою!»
Робота в групах
| Вірш | Завдання | Узагальнення |
| «Хвиля» | Виразно прочитати вірш; з’ясувати тему поезії; дослідити художні засоби й поетичий синтаксис твору. | Прекрасна пейзажна картина «Хвиля» Лесі Українки змальовує мінливу морську хвилю — то гучну, світлу і сильну, то смутну, каламутну. Бурхлива уява поетеси зазирає на дно моря, де хвиля то «колише молюски», кладе карби (фарби) на коралі, береже скарби моря, то виринає грайливо й плюскочеться між сестер. Ритм вірша нагадує коливання хвиль. Поетеса широко використовує звукопис (асонанс та алітерацію), відтворюючи шум моря. Це один із кращих її мариністичних творів, хоча можна розглядати його і як алегоричну картину людського життя |
| «Стояла я і слухала весну» | Виразно прочитати вірш; охарактеризувати образ ліричної героїні; дослідити художні засоби творення образу весни; охарактеризувати віршову форму вірша | Темою вірша є зображення весняного відродження природи і сподівань ліричної героїні на щастя. Особливо Леся Українка любила весну як пору відродження, оновлення, надії. Тому лірична героїня її поезії стояла і «слухала весну», яка їй «багато говорила», співала пісні про любов, молодість, радощі й мрії. Прекрасна пейзажноінтимна поезія покладена на музику. У вірші використовуються зорові й слухові образи |
| «Уста говорять: “Навіки згинув!..”» | Виразно прочитати вірш; визначити автобіографізм твору; дослідити роль рефрену у вірші | Жінка, смертельно зранена жінка плакала віршами, як виплакав свого часу Франко у «Зів’ялому листі» свій біль і самотність. У цих поезіях нема хитросплетінь думок, нема екстравагантності образів. Вони прекрасні щирістю почуття й глибиною туги |
V. Висновок
Інтимна лірика Лесі Українки дуже скромна за обсягом (може, з десяток чи трохи більше віршів, серед них поезія у прозі: «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами», «Все, все покинуть, до тебе полинуть», «Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти», «Я бачила, як ти хиливсь додолу», «То, може, станеться і друге диво», «Уста говорять: він навіки згинув», «Ти не хтів мене взять, полишив мене тут на сторожі», «Квіток, квіток, як можна більше квітів» та інші). Вони художньо нічим не гірші від її громадянської чи філософічної поезії— але це трохи інша Леся, не тільки «дочка Прометея» чи співачка «досвітніх огнів», а вразлива любляча жінка, яка не криється ні зі своїм почуттям, ні зі своєю слабкістю. Цим її інтимна лірика близька нам і зрозуміла. Вона в нашій уяві перетворює поетесу-легенду на прекрасну жінку, яка вміла любити…
VІІ . Домашнє завдання
Підготувати усне висловлювання «Мотиви й образи лірики Лесі Українки» або зіставити твори поетеси з творами її сучасників, показати її новаторство, особливості стилю; читати драму-феєрію «Лісова пісня»; скласти тези характеристики драматичної спадщини Лесі Українки (на вибір).
Пейзажна лірика Лесі Ук раїнки. «Хвиля», «Стояла я і слухала весну». Утвердження духовної цінності почуття любові у віршах інтимної лірики. «Все-все покинуть, до тебе полинуть», «Уста говорять: “Навіки згинув!..”», українська література
Повернутися на сторінку Української література