БОГДАН-ІГОР АНТОНИН. ОСНОВНІ ВІДОМОСТІ ПРО ПОЕТА. ВІРШ «ВЕСНА», українська література
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.
Моя країно зоряна, біблійна й пишна,
квітчаста батьківщино вишні й соловейка!
Богдан-Ігор Антонич
Хід заняття БОГДАН-ІГОР АНТОНИН. ОСНОВНІ ВІДОМОСТІ ПРО ПОЕТА. ВІРШ «ВЕСНА», українська література
III. Вивчення нового матеріалу
Перша сторінка. Рідний край
Рідний край! Дорога серцю земля батьків і прадідів наших. Оспівані в піснях народних безмежні степи, зелені ліси й долини, високі блакитні небеса! Хіба є що на світі краще за це миле серцю довкілля, хіба є що на світі дорожче за Вітчизну? Рідний дім, дорога батьківська хата, гостинна, ласкава оселя. Які близькі й знайомі нам ці слова! Вони входять в нашу свідомість разом з материнською колисковою піснею. Тут ти народився, вперше побачив світ, уперше ступив крок. А потім ти вийшов за поріг! Перед тобою відкрився чарівний світ. Коло вікна ростуть, цвітуть вогнисто мальви, соняшник, вишня.
А над хатою синіє високе, безкрає, бездонне небо… Простяглася розгонисто вулиця в шумливих яворах і тополях. Вже веде до школи…
Ширшає, розсувається загадковий мінливий світ. І ти починаєш розуміти, що то — твоя Батьківщина, що звідти, від батьківського порога, від материної пісні, вона бере свій початок.
Тут сиве небо й сиві очі
у затурбованих людей.
Сльота дуднить і шиби мочить,
розмови стишені веде.
Під сивим небом розстелилась
земля вівса та ялівцю.
Скорбота мохом оповила
задуману країну цю.
Як символ злиднів, виростає
голодне зілля — лобода.
Відвічне небо і безкрає,
Відвічна лемківська нужда.
З далекої Лемківщини, з краю з прадавньою історією забили джерела самобутнього обдарування — Богдана-Ігоря Антонича.
Друга сторінка. Дитинство
Невеликий на зріст, білявий, з коротко стриженим волоссям, з добродушною і вибачливою усмішкою, в окулярах, він швидше нагадував сільського вчителя, ніж поета, і глибоко інтелігентну людину.
Народився Антонич на Лемківщині в селі Новиця Горлицького повіту (тепер Польща) і був єдиною дитиною в сім’ї. Батько, сільський священик Василь Кіт, незадовго до народження сина змінив прізвище на більш поважне — Антонич. Про дитячі роки поета відомо небагато. Він був хворобливим хлопчиком, тому початкову освіту здобував удома з приватною вчителькою. Нянею його була проста сільська дівчина з поетичною уявою. Вона знала напам’ять багато віршів і часто їх розказувала вголос, а малий Богдан слухав, слухав і запам’ятовував. А іноді й сам починав говорити віршами, та коли няня кликала маму послухати, то хлопчик соромився і замовкав.
Потім навчався в Сяноцькій гімназії. Це був єдиний заклад на всю Лемківщину, де, крім польської, грецької та латинської мов, вивчали ще й українську, або «руську», як її тоді називали. Української мови було дві години на тиждень, тому про її досконале знання годі було й думати. Та вчитель Володимир Чайківський запрошував учнів до себе додому, спілкувався з ними і дозволяв користуватися власною бібліотекою.
Майже все з цієї бібліотеки Антонич перечитав. Своєму вчителеві він довірив свої перші вірші.
Вчився хлопець. Учителі гімназії ставили його в приклад іншим. Одного разу на лекції у сьомому класі професор латини глузував з якогось учня: «Може, позвати маленького Антонича, щоб тобі підказав?». На уроках хлопець ніколи не піднімав руки. Він більше любив слухати і мовчати. Коли професор запитував щось в учнів — підводилось море рук, але руки Антонича ніколи не було. І якщо ніхто не міг дати задовільної відповіді на поставлене запитання, то останнім запитували Богдана. Він піднімався і відповідав завжди правильно.
Третя сторінка. Юність
Уже в гімназії майбутній поет виявляв всебічні інтереси: поезія, спорт, малярство, техніка, медицина, музика. У своїх спогадах тодішні гімназисти відзначають дві риси характеру Антонича — прискіпливу допитливість і замкнутість, задуманість. Ніколи його не бачили веселим, здебільшого був сумний, «з нахилом до меланхолії». Юнак створив собі інший світ, у який нікого не впускав. Його постійним «другом» став старий, запорошений з віршами зшиток, з яким і ділився Богдан своїми потайними думами. На жаль, серед паперів поета цей зшиток не вдалося відшукати.
Після восьми років навчання в гімназії Антонич вступає до Львівського університету на гуманітарний факультет. Лемківський діалект, який часто видавав хлопця, проблема з наголосами, вживання полонізмів зробили його ще більше замкнутим. Особливо ніяково почував він себе в товаристві, часто мовчав, хоч умів дуже цікаво оповідати. Антонич, котрий українську мову знав в основному з книжок, взявся за її студіювання. Архівні папери поета свідчать, що він багато працював зі словниками, виписував синонімічні ряди з творів українських письменників, розставляв наголоси у словах. Невдовзі копітка робота над словом дала плідні результати — знанням української мови він перевершив навіть друзів-галичан. У мовленні, як і в житті, був педагогом…
Четверта сторінка. Творчість
Ще в студентські роки, у 1931 році, Антонич видав першу поетичну збірку «Привітання життя», а поява другої — «Три перстені» (1934) — збіглася із закінченням навчання в університеті. Відтоді Антонич зайнявся журналістською й літературною працею; певний час він редагує молодіжний журнал «Дажбог», живучи від одного гонорару до другого. Багато працює над собою, пройшовши за короткий час значну творчу еволюцію. Спочатку, йдучи в руслі творчості модерних поетів, кубофутуристів, він привносить у свою поезію чимало формалізму: Лисніє липовий, липневий липень, липучий і лискучий в білім збанку.
Антонич же другої половини 30-х років — це вже цілком сформований неповторний співець одвічного єднання людини і природи, їх глибинних зв’язків. Він пропонує нам читати велику книгу природи, бо саме в ній можна віднайти підказку загадки нашого буття.
Одна за одною виходять його збірки («Книга Лева» (1936), «Зелена Євангелія», «Ротації», що побачили світ вже після смерті поета (1938)). Сім років праці, п’ять поетичних збірок висунули Антонича на місце, якому міг би позаздрити не один з довговічних поетів.
П’ята сторінка. Гармонійне поєднання людини і природи
У кожної людини буває такий день, коли вперше радієш сонцю, коли вперше деревами тішишся, збагнувши, що вони гарні, коли тихі радощі, збуджені в душі красою листка чи пелюстки, вперше переходять у здивування — в таке почуття, яке за браком точнішого слова назвати можна щастям. Такі дні, здається, більшість людей переживає в дитинстві. До таких днів ми повертаємося спогадами. І нема на світі зеленішої левади, як та, через яку біліла твоя перша стежка до школи, і деревини кращої немає, як та, в якій ти вперше впізнав живе єство, і сонця ласкавішого нема, як те, яке хотів би підняти, немов блискучий таріль, із голубого дна калабані. У сфері таких почуттів живе Антонич… Біографічне і героїчне «Я», що звикло бути центром уваги в ліричному жанрі, цілком розпливається тут у малюнках карпатської природи і лемківського села. І ніби від того, що це «Я» все-таки хоче дати нам знати себе, малюнки ці дають незвичайну пластичність і вражають, як щирий голос дитини, здивованої світом і не зіпсованої жодними чужими уявленнями про світ…
Шоста сторінка. Останні роки життя
Рано обірвалося життя поета. Операція на апендицит, запалення легенів, висока температура — і слабке серце не витримало. Прожив Антонич лише двадцять вісім років, здобувши славу відомого поета ще за життя. Та доля розпорядилася так, що він надовго був викреслений з історії української поезії. Сьогодні Антонич належить до тих, хто повертається із забуття в безсмертя.
Сьома сторінка. Аналіз творчості. Вірш «Весна»
Дуже мало прожив Богдан-Ігор Антонич. Та у літературу увійшов як митець оригінального світобачення, в основі якого лежить уявлення про гармонійну єдність людини й природи, погляд на людину як на невід’ємну частку навколишнього світу.
А зараз ви прослухаєте фрагмент одного музичного твору.
Завдання: З’ясувати про що розповість вам музика.
Учень. Ця музика схожа на весняний струмок, який біжить і звеселяє дітей.
Учень. А мені здається, що пробуджуються дерева від зимового сну, починається витикатися травичка, пташки співають весело, і сонечко радо посміхається людям.
Учитель. То яку пору року можна впізнати в цій музиці?
Учень. Весну.
Учитель. Так, діти, тільки що ви прослухали «Весняний вальс» Штрауса.
Учитель. А тепер послухайте вірш Богдана-Ігоря Антонича «Весна».
Що спільного є між музикою і віршем?
Учень. І музика, і вірш об’єднані однією темою — пробудженням природи, — прийшла весна.
Учитель. Самостійно прочитайте вірш і вдумайтесь у зміст вірша.
Бесіда за змістом
Учитель. З чим порівнює себе автор?
Учень. Антонич порівнює себе з травою.
Учитель. Так, сам поет бачить себе як малу траву у вічному колобігу природи. Він ставить знак рівності між собою й травою — «росте Антонич і росте трава». Тут звучить мотив злиття людини з природою.
Учитель. А що ми бачимо незвичайне у вірші?
Учень. У вірші розмовляють «кучеряві вільхи», і зозулі можуть розклювати місяць, і можна почути «мову гайову», і «в рушницю ночі вклав хтось зорі-кулі».
Учитель. Аде ми можемо зустріти, коли говорить дерево або зорі?
Учень. У казках.
Учитель. Мистецтво поезії тут «оказковане» і часто ототожнюється з таємничими процесами природи.
Робота в групах
Учитель. А тепер ми поділимо клас на три команди. У нас будуть три команди:
- Перша — «Дослідники».
- Друга — «Художники».
- Третя — «Літератори».
Завдання
Дослідники — шукають у тексті епітети і порівняння. Художники — створюють колективний малюнок за віршем «Весна». Літератори — складають казку «Росте Антонич, і росте трава»
Кожна команда звітується, як вона виконала завдання, вчитель оцінює.
Приклад казки «Росте Антонич, і росте трава».
РОСТЕ АНТОНИЧ, І РОСТЕ ТРАВА
Жив-був собі хлопчик Антонич.
Невеличкий на зріст, в окулярах, дуже хворобливий. А холодна Зима ще більше забрала сили хлопчика. Та ось одного ранку постукала в шибку життєдайна Весна. Посміхнувся хлопчик, вибіг на подвір’я, а там на нього чекали вже дівчатка — Травинки. Зраділи вони, коли побачили хлопчика, в танок повели його. Та не сподобалось це злій Зимі. Зібрала вона всі сили і розтоптала сестричок Травинок і хлопчика Антонича. Та на допомогу прийшли кучеряві Вільхи і весняний Дощик. Життєдайною силою напоїли вони бідолах. І піднялись вгору сестрички Травинки, а разом з ними став на дужі ноги Антонич.
«Геть, проклята Зимо, не здамся тобі! — вигукнув хлопчик,— Прадавнє коріння мого роду дасть мені сили. Я буду пишатися Деревами, ніжною красою Пелюсток. Я буду жити!»
Вгорі яскраво виблискували Зорі-кулі, вони раділи перемозі над Злими силами. А Трава все підіймалась і підіймалась, і вітерець тихенько гойдав її буйну шевелюру. Росте Антонич, і росте Трава!
IV. Підсумок уроку. Оцінювання
1. Коли і де народився Богдан-Ігор Антонич?
2. Що ви дізналися про його дитячі роки?
3. Які поетичні збірки поета ви знаєте?
4. Які почуття викликав вірш «Весна»?
V. Домашнє завдання
Вивчити біографію поета, навчитися виразно читати вірш «Весна», намалювати ілюстрації до вірша.
БОГДАН-ІГОР АНТОНИН. ОСНОВНІ ВІДОМОСТІ ПРО ПОЕТА. ВІРШ «ВЕСНА», українська література
Повернутися на сторінку Українська література