ПЕТРО ВЛАСЮК «… Я — ЛЮДИНА НА ОЦІЙ ЗЕМЛІ», українська література
У світання і вечоріння,
Коли радощі, коли біль,
Пам’ятаймо своє коріння,
Пам’ятаймо,
Хто ми
Й відкіль.
П. Власюк
Хід заняття ПЕТРО ВЛАСЮК «… Я — ЛЮДИНА НА ОЦІЙ ЗЕМЛІ», українська література
III. Вивчення нового матеріалу
Учитель. Діти, ви любите мандрувати?
Сьогодні ми здійснимо заочну подорож по рідному краю — мальовничій Черкащині. А супроводжувати нас в цій мандрівці буде земна, чиста, добра, пронизана сонячним промінням і радістю поезія, автором якої є Петро Іванович Власюк.
Та ми не зможемо вирушити у подорож, поки не познайомимось із життєвим шляхом поета.
1 -й учень.
П.І. Власюк народився 19 грудня 1923 року в селянській родині в Сабадаші. Він був шостою, наймолодшою, дитиною в сім’ї. Батьки майбутнього поета — люди не байдужі до співу і музики — прилучили хлопця до світу краси. Петрик ріс життєрадісним, жвавим, кмітливим і до всього цікавим. За всяку справу брався охоче. Римувати слова почав рано. Його вірші друкували на сторінках дитячих газет «На зміну», «Піонерська правда».
2-й учень.
Петро закінчив 9 класів, подальше навчання перервала Велика Вітчизняна війна. Страшенним горем, стражданнями відбилась вона на долі юнака. Його насильно вивезли до фашистської Німеччини. Зазнав він там знущань, принижень, довелось гнути спину на каторжних роботах.
3-й учень.
Після завершення війни П. І. Власюк закінчив десятирічку, педагогічний інститут, отримав призначення на роботу в одну із київських шкіл. Але душа поетова тягнулась до природи, до рідної домівки, до коріння роду. І повернувся Петро Іванович на Жашківщину.
4-й учень.
Вчителював у Сорокотязі, Сабадаші, тривалий час працював директором Тетерівської середньої школи і писав поетичні твори, які побачили світ у поетичних збірках «Хлібодарський рід», «Пісні над Тікичем».
Учитель. Діти, наш шлях проляже тими споришевими стежками, якими любив ходити Петро Іванович.
Учень читає вірш «Стежка до воріт» (зб. «Пісні над Тікичем», додаток 1)
Учитель. І привела нас стежина од воріт на беріг чарівної річки Гірський Тікич, де стрічав росяні світанки, часто сидячи з вудкою, поет.
Учень читає вірш «Гірський Тікич» (зб. «Хлібодарський рід», додаток 2). Учень читає вірш «Тікичу» (зб. «Пісні над Тікичем», додаток 3)
Зупинка 1. Обмін враженнями:
• Які думки і почуття викликали у вас ці два поетичні твори?
• Чи об’єднує їх спільна тема?
• Яка саме?
Учитель. Далі ми вирушаємо на Дрижиполе. Тут, між селами Тете-рівкою, Нагірною та Охматовом, в січні 1655 року відбулась велика битва козацького війська з польсько-татарськими загарбниками.
Три учні читають вірш «Дрижиполе» (зб. «Пісні над Тікичем», додаток 4).
Зупинка 2. Опишіть картини, які виникли у вашій уяві під час читання вірша.
Учитель. Чи доводилось вам бувати в Умані? Якщо ні, то вас неодмінно зачарує це місто і його перлина «Софіївка», до якої ми і направляємось.
Учень читає вірш «Умань» (зб. «Пісні над Тікичем», додаток 5).
Зупинка 3. Стисле повідомлення вчителя (або учнів) про «Софіївку» та її виникнення.
Учитель. Наша подорож продовжується. Ми наближаємося до Канева. Чим знамените це місто?
Учень читає вірш «Уклін тобі, Тарасова гора» (зб. «Пісні над Тікичем», додаток 6).
Зупинка 4. Знайдемо на карті Черкаську область.
Учитель. Черкащина — край золотих пшеничних ланів, квітучих вишневих садів, розкішних калинових гаїв, чарівних пісень, працелюбних людей… Черкащина — осердя України.
Учитель читає вірш «Черкащині» (зб. «Пісні над Тікичем», додаток 7).
Учитель. Ось і добігає до кінця наша подорож. Сьогодні ми з вами доторкнулися до творчості нашого талановитого земляка П. І. Власюка, перейнятої любов’ю до рідного краю, до Черкащини і всієї України.
• Повернімося до епіграфа нашого уроку. Як ви розумієте зміст цих рядків? До чого закликає поет?
• Які вірші, що прозвучали на уроці, вам найбільше сподобалися? Чим саме?
• Розгадавши кросворд, ви ще раз згадаєте прізвище нашого односельця Петра Івановича, прочитавши його по вертикалі у виділеному рядку.
1. Парк в Умані. (Софіївка)
2. Професія П. Власюка. (Вчитель)
3. Ім’я батька П. Власюка. (Іван)
4. Поет, багато творів якого покладено на музику. (Пісняр)
5. Людина, яка любить працю. (Працелюб)
6. Назва річки, що протікає на Жашківщині. (Тікич)
IV. Домашнє завдання
Вивчити вірш (на вибір) П. Власюка напам’ять, намалювати ілюстрацію.
Додаток 1
СТЕЖКА ДО ВОРІТ
Стежко до воріт,
Стежко од воріт,
Вічно нам тебе пам’ятати:
Ти — дорога в світ,
У широкий світ
Од порогу батьківської хати.
Неньчина сльоза.
Батькові слова
Й серцю дорогі видноколи.
Пам’яте жива,
Пам’яте жива,
Ти не затуманюйся ніколи.
Із усіх доріг,
Із усіх доріг
Хай душа велить повертати
На святий поріг,
На святий поріг,
Дорогої батьківської хати.
Озивайся щастям, а не болем,
Стежечко дитинства дорога.
Той не стане перекотиполем,
Хто тебе у серці зберіга.
Додаток 2
ГІРСЬКИЙ ТІКИЧ
Трав розбудивши спокій,
Сходжу на берег твій,
Рідний,
Голубоокий
Тікичу мій Гірський!
Ти гомониш до мене,
Вабиш, зовеш мене,
Плинеш повз Ріг Зелений
В’юнко
На Вороне.
Плинеш, напівобнявши
Рідність Сабадаша:
Вірна йому назавше
Синя твоя душа.
Біля Панька й Сисоя,
З Лугу до Ковалів
Ти не збіднів красою,
Водами не змілів.
Здрастуйте, води чисті!
Здрастуйте, береги,—
Річко мого дитинства,
Краю мій дорогий!
Додаток З
ТІКИЧУ
Поклоняюсь Дніпру, Десні —
їхній славі,
Красі,
Величі.
Ночей зоряних.
Гожих днів,
Чистих вод їм довіку зичу.
Та, обвитій довкіл села,
Поклоняюсь тобі без ліку,
Рідна річко моя мала,
Що любов зачала велику.
А тривозі
Немає меж
За твої ручаї
(Й джерельця!)
Не мілій!
Ти ж бо в даль течеш
Крізь закоханість
Мого серця.
Додаток 4
ДРИЖИПОЛЕ
На Дрижииолі — полі між селами Тетерівкою, Нагірною, Охматовом Жашківського району на Черкащині в січні 1655 року відбулася велика битва козацького війська з польсько-татарськими загарбниками.
ГОЛОС ПОЛЯ
У золотавім оксамиті
Лан — по самі небосхили.
У таїну віків повиті
Височать в хлібах могили.
Набирає сили колос.
Над хлібами, над густими —
Тихий гомін…
— Чий то голос?
— То шепочуть побратими.
То священна пам’ять вічна
Промовляє до нащадків…
Котить хвилі лан пшеничний.
Котить, котить думи-згадки…
Поле, поле неокрає,
Наша сило і багатство!
…Пам’ять — кобза
Думу грає
Про звитяги,
Про козацтво.
ДУМА ПРО БИТВУ НА ДРИЖИПОЛІ
Україно, рідна мати,
Над тобою — хмари:
Од заходу суне шляхта,
Од півдня — татари.
Буде жати бурі гнівні
Той, хто вітер сіє!
Вже підмогу Україні
Посила Росія.
Шереметьев із Богданом
Од Білої Церкви
Поспішають в Умань славну,
Де Богун безсмертний.
За Тетерівкою — доли.
Там, аж під Охматів.
Вкрили тьмою Дрижиполе
Вороги прокляті.
Злітаються круки-птиці
На бенкет кривавий.
Хто встає за волю биться —
Переможе в славі.
— Ставте, браття, — Хмель гукає,—
Вози доокола
Та твердиню обладнаєм
Серед Дрижиполя!
Вози, сани крили снігом,
Із Багви полили —
Не здолають біда з лихом
Козацької сили!
Полки вражі за полками
Як хмари зловісні.
Навстріч — стрільці з козаками —
Богатирі грізні.
Рубалися, стрілялися,
Бились врукопашну.
Поле трупом встелялося —
Аж небові страшно!
— Гей, Богдане, гості сунуть
У табір до тебе!
Глянь. Удерлися драгуни —
Зустрічати треба!
— А як треба, то й зробимо.
Пошли, боже, сили! —
І добряче голоблями
«Гостей» пригостили.
На кривавім бойовищі
Пекло дні і ночі:
Гримить, стогне, кляне, кличе.
Двиготить, клекоче…
А з Умані, із облоги,
З кільця супостатів,
Богун браттям на підмогу
Спішить під Охматів.
Як ударив Богун з ходу
По ворожім тилу —
Захиталися заброди,
Трупом землю вкрили.
А Богданові гармати,
І кіннота й піші
По загарбниках проклятих
Вдарили сильніше —
І погнали лиходіїв,
Б’ючи навздогінці,
Вражу шляхту — за Тетіїв,
Аж за Буг — ординців.
Буде клятим супостатам
Дрижиполе сниться —
Переяславської Ради
Пам’ятна річниця!
ТЕПЕР
Тут не раз і не два
чорне лихо пройшлося.
Кров синівську й ворожу
земні увібрали пласти.
А тепер на безмежжі
пшениця дзвенить аж колоссям.
Та і гріх їй на полі такім не рости!
На Дрижиполі ми
висіваємо зерна добірні.
Тут за нашу державність
незабутні бої прогули,
Щоб нащадки були
в краю рідному вільні,
Славу предків своїх
у ділах і серцях берегли.
Додаток 5
УМАНЬ
Цикл
Я ходжу у задуманні,
Все читаю-повторюю
Незвичайної Умані
Незвичайну історію,
Що відома
Й близька мені —
Вся в боріннях,
У битвах.
І на кожному камені
Тут — сліди знаменитих.
СОФЇЇВКА
Скільки дива, екзотики
В рукотворному раї!
Тут — альтанки і гроти,
І ставки, й водограї,
І гранітне бескеття
Поміж царством зеленим—
Все звелось
Для безсмертя
На кріпацьких раменах.
Час розвихрив магнатове
Пиховите величчя. Людський витвір —
Стоятиме
Монументом довічним.
Додаток 6
УКЛІН ТОБІ, ТАРАСОВА ГОРА
Народ шанує імена титанів,
Течуть літа, а пам’ять не вмира.
Ведуть шляхи у славне місто Канів,
Де спочиває серце Кобзаря.
Несуть, йому з усіх широт планети
Свій пломінкий, гарячий квіт душі.
Вогнисте слово мужнього поета
Сягає за найдальші рубежі.
А він стоїть та розмовля з віками,
І вільний край в обновах озира.
Уклін тобі, священне місто Канів!
Уклін тобі, Тарасова гора!
Додаток 7
ЧЕРКАЩИНІ
України рідної окраса,
Край пісень і золота-зерна,
Ти колиска нашого Тараса,
Чарівна черкаська сторона.
Над тобою прогули сторіччя
В дзвоні пут і праведних мечів.
А сьогодні доля трудівнича
Розквіта в оселях сіячів.
Оглядаю далі придніпрові —
Й горде щастя крильми обійма.
Є краї на світі пречудові,
Та за тебе кращого нема.
ПЕТРО ВЛАСЮК «… Я — ЛЮДИНА НА ОЦІЙ ЗЕМЛІ», українська література
Повернутися на сторінку Українська література