Урок №51-52 «ЯК ДОБРЕ ТЕ, ЩО СМЕРТІ НЕ БОЮСЬ Я…». ЛІТОПИС ЖИТТЯ Й ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ СТУСА, українська література, 11 клас

Урок №51-52 «ЯК ДОБРЕ ТЕ, ЩО СМЕРТІ НЕ БОЮСЬ Я…». ЛІТОПИС ЖИТТЯ Й ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ СТУСА, українська література, 11 клас

Мета: розкрити учням звитяжний шлях В. Стуса, непересічність його таланту, ознайомити з творчістю поета; розвивати навички самостійного синтезу літературно-критичного та біографічного матеріалу, уміння визначати провідні мотиви, ідеї поетичних творів; формувати активну життєву позицію, повагу до людей, які зреклися власного щастя заради загального добра.

Тип уроку: комбінований.

Форма уроку: колективна лекція з елементами бесіди. Обладнання: портрет В. Стуса, виставка книг і статей про поета, збірки його творів, епіграф.

…Ми ще повернемось,
обов’язково повернемось,
бодай — ногами вперед,
але: не мертві,
але: не переможені,
але: безсмертні.
Василь Стус

 

 

 

ХІД УРОКУ Урок №51-52 «ЯК ДОБРЕ ТЕ, ЩО СМЕРТІ НЕ БОЮСЬ Я…». ЛІТОПИС ЖИТТЯ Й ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ СТУСА, українська література, 11 клас

 

I. Організаційний момент

 

II. Мотивація форми проведення уроку
Колективну лекцію як форму нашого уроку ми обрали не випадково, оскільки про життя такої людини, як Василь Стус, говорити монологічно неможливо. Крім того, сьогодні ми будемо не стільки співдоповідачами, скільки літописцями, адже творитимемо літопис Великої Людини, одного із найбільших патріотів нації.
Літопис життя і творчості письменника — науково-джерелознавчий жанр біографічного літературознавства, який описує в хронологічному порядку на основі документальних свідчень факти життя й діяльності письменника від народження до смерті, особливої уваги надаючи тим, які так чи інакше позначилися на його творчості.

III. Вступне слово вчителя
Український народ у XX ст. дав багато покутників за гріхи й слабості покоління. Серед них і представники пера. Але Василь Стус — найсуворіший і найнепримиренніший. Він творив книгу великого національного болю, разом з тим — сувору легенду свого життя.
Один Бог знає, як дорого заплатив Стус за «таборові зошити», перекинуті через залізну браму. Але то була людина, яка говорила й писала за будь-яких обставин ясно, як перед Богом, і платив за це життям.

 

IV. Оголошення теми й епіграфа до уроку

 

V. Основний виклад матеріалу під музичний супровід

1. Колективне відтворення вчителем і учнями фактичного матеріалу та поетичних заставок
Життя Стуса — це дорога через терни до зірок. Уявно пройдімо сьогодні її етапами, доторкнімося серцем до великої людської трагедії й водночас високої вірності вибраному ідеалові.
Розпочався життєвий шлях майбутнього поета й борця під час Різдвяних свят 6 січня 1938 р. в селі Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині. Батьки його — Семен Дем’янович та Олена Яківна були селянами. Дитинство, яке сам він назвав «гарним», минуло в атмосфері добра та любові. А ще — народної пісні. З чистого джерела народної пісні черпав народний поет доброту, любов до краси, від мами й від пісні, учився ставити над усе чисту совість і слово правди.
Закінчує зі срібною відзнакою школу, вступає до Сталінського педагогічного інституту на історико-філологічний факультет за співбесідою (бо медаліст). Студентські роки він називав «трудними».
• Поясніть, чому. (Варіант учнівської відповіді. Стосувалося це, очевидно, матеріальних нестатків, але ще більше — казенного схоластичного навчання, зокрема тієї фальші у висвітленні історичного минулого нашого народу, якою була перейнята вся тогочасна офіційна наука, особливо ж — історія) З 1959 р. закінчує навчання з червоним дипломом і їде працювати в село Таужня Кіровоградської області вчителем української мови та літератури. Цього ж року (22 листопада) «Літературна Україна» вміщує добірку творів поета з переднім словом Андрія Малишка.
Після служби у війську на Уралі працює в м. Горлівці в 23-й школі (1961-1963).
У 1963 р. — літредактор у газеті «Соціалістичний Донбас». Але вже з вересня після успішного складання іспитів В. Стус — аспірант Інституту літератури АН України імені Т. Г. Шевченка. Друкується в часописах «Донбас», «Прапор», «Дніпро». Однак у 1965 р.В. Стуса виключили з аспірантури.
• Що стало приводом для його виключення? (Варіант учнівської відповіді. З 15 вересня 1965 року Наказ М 180 по інституту літератури: «За систематичне порушення норм поведінки аспірантів і працівників наукового закладу аспіранта другого року навчання Стуса Василя Семеновича з 20 вересня цього року відчислити з аспірантури інституту». Безпосереднім приводом для цього звільнення став виступ аспіранта Стуса в кінотеатрі «Україна» під час прем’єри фільму «Тіні забутих предків». Поет запропонував у залі всім встати, щоб висловити свій протест проти арештів, що розпочалися тоді серед київської інтелігенції. Усі встали. Цей випадок і розпочав його шлях на табірну Голгофу). З цього часу він працює на різних роботах — то в будівельній бригаді, то кочегаром, то на будівництві метро, то молодшим, а згодом старшим науковим співробітником Державного історичного архіву України, то редактором у відділі технічної інформації Міністерства будівельних справ.
У 1966-1968 рр. у видавництвах «Молодь» та «Радянський письменник» лежать без руху його перша поетична збірка «Круговерть» та два варіанти збірки «Зимові дерева». Вони так і не були видрукувані.
Виступивши над могилою по-звірячому вбитої художниці Алли Горської (1970), Стус остаточно прирікає себе на подальшу мученицьку долю. У січні 1972 р. його заарештовують. У звинувачувальному акті колегії з кримінальних справ Київського обласного суду від 12 вересня 1972 р., зокрема, значиться, що «Підсудний Стус, починаючи з 1963 року і до дня арешту — січня 1972 року, систематично виготовляв, зберігав і поширював антирадянські наклепницькі документи, що порочили державний радянський і суспільний устрій, а також займався антирадянського агітацією в усній формі. Так, в період 1963-1972 років написав і зберігав у себе на квартирі до дня арешту 14 віршів, у яких порочить радянський державний і суспільний устрій. У 1965-1972 рр. написав 10 документів антирадянського, наклепницького змісту».
Знервований і знесилений тяжкою життєвою й соціальною боротьбою, Василь Стус починає писати політичні заяви, вимагаючи справедливості для інших, які також зазнали ударів лихої долі й потребують підтримки.
• Яку інформацію ви можете навести на підтвердження сказаного? (Варіант учнівської відповіді:

ЛИСТ В. С. СТУСА ДО ПЕРШОГО СЕКРЕТАРЯ ЦК КОМПАРТІЇ УКРАЇНИ П.Ю. ШЕЛЕСТА

Шановний Петре Юхимовичу!
У житті бувають ситуації, коли виникає прагнення говорити, як на духу. Сьогодні, сидячи в слідчому ізоляторі УКДБ, я відчуваю саме таку ситуацію. Колись Шевченко писав:

Я так люблю
Мою Україну убогу,
що проклену святого бога,
за неї душу погублю.

Я повторив би ці слова, замінивши слово «Україна» словом «істина як справедливість».
У мене загострене, може, навіть хворобливо загострене почуття справедливості, яку я завжди хотів бачити повною, ідеальною. Я вважаю, що така справедливість повинна бути в нашій країні, а для народів усього світу мусить правити за взірець.
І коли я бачив факти несправедливості, особливо ж практику, коли чесній, принциповій, добрій людині гірше живеться якраз через її найкращі людські властивості, я тоді доходив розуміння, що це — дуже небезпечна практика.
Я не націоналіст. Навпаки, я вважаю за потрібне робити так, аби серед певної частини українців розвіяти дурман самозакоханості, антисемітизму, загумінкованої обмеженості. Так само за потрібне я вважав робити так, щоб серед певної частини росіян, євреїв і т.д. розвіяти дурман неповаги до української мови, культури, історії, неповаги до праці селянина, що ґречно причащає усіх нас хлібом і сіллю від своїх мозолів.
Вважаю, що єдиний мій гріх у тому, що я надміру прагнув абсолютної справедливості, яка сьогодні, може, ще не зовсім можлива.
Отож, я не прошу помилування. Висловлюю останнє своє прохання. Дуже Вас прошу — зробити так, щоб люди, які щиро прагнуть робити добро для рідного народу і його культури, могли це робити на повну силу, з цілковитою віддачею своїх ясних розумів і чесних душ.
Я вірю, що ви хочете справедливості й добра. Прошу повірити й мені, що я хочу (і щиро, завзято, до смерті хочу!) тієї ж самої справедливості і того ж таки добра — для трудівників, для людини, для людства, хай буде більше взаєморозумінь, а не порозумінь.
З повагою ВАСИЛЬ СТУС 18.01.1972 року.

Загнаний обставинами й владою, він особливо гостро сприймає чужі біди та болі, намагається одразу ж стати на захист словом, бо сам відчув, що таке самотність і беззахисність у скрутні хвилини.
26 січня 1972 р., уже після пред’явлення звинувачення, Василь Стус пише вірш «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе», у якому вияскравлюється той шлях самоусвідомлення, що його проходить ліричний герой «через сто зневір». «Запрагла неба» його душа «держить путь на стовп високого вогню» … «з щовба на щовб, аж поза смертні грані людських дерзань, за чорну порожнечу, де вже нема ні щастя, ні біди».

Крізь сотні сумнівів я йду до тебе,
добро і правдо віку. Через сто
зневір. Моя душа, запрагла неба,
в буремнім леті держить путь на стовп
високого вогню, що осіянний
одним твоїм бажанням. Аж туди,
де не лягали ще людські сліди,
з щовба на щовб, аж поза смертні грані
людських дерзань, за чорну порожнечу,
де вже нема ні щастя, ні біди.
І врочить порив: не спиняйся, йди,
То — шлях правдивий. Ти — його предтеча.

2. Аналіз поезії за планом
1. Тема твору.
2. Філософічність, психологізм поезії.
3. Ліричний герой. Хто він і який?
4. Який образ є внутрішнім стрижнем твору?
5. Розкрийте зміст і значення символів.
6. Які мовні засоби сприяють емоційному наснаженню твору?
7. Провідна думка поезії.
8. Яке почуття домінує у вірші?

Мета життя кожної людини — «іти до добра і правди». Автор говорить нам: хто обрав цей шлях, не повинен спинятися, треба йти, долати перешкоди, «прагнути неба».
7 вересня 1972 р. Василя Стуса арештували вперше. Київський обласний суд оголосив вирок: «Василя Стуса позбавити волі у виправно-трудовіи колони суворого режиму строком на 5 років із засланням на 3 роки».
Парадоксальна ситуація… За кордоном його визнали як поета, хвалили й друкували, а тут, на рідній землі, він засуджений як державний злочинець, він — ізгой.
У кінці листопада 1975 р. в нього стався прорив виразки шлунку, тобто внутрішній крововилив. Стус лежав непритомний, а начальство викликало перш за все конвой, щоб відвезти його за кількадесят метрів до лікарні. Але до ранку до нього ніхто не підходив,— згадує В. Овсієнко.
Та Стус і на цей раз не зігнувся. Він обстоював гідність власну і своїх політичних однодумців, виступав проти знущань табірного начальства. За це протягом 1973-1976 рр. кільканадцять разів був покараний — позбавлений побачень, кинутий до штрафного ізолятора, до карцеру.
Камерне утримання, само собою тяжке, бо не стає повітря й руху. Прогулянка — одна година на добу, в оббитому залізом ящику, над головою колючий дріт і наглядач… У карцері маєш менше їжі. І в таких умовах Василь продовжує творити, пише вірші, вивчає французьку та англійську мови.
«…Голови гнути я не збирався. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину»,— записує поет у таборовому зошиті. Рідна Україна була джерелом сили та поетичного натхнення, нестерпним постійним болем.
До Києва повернувся влітку 1979 р. Згодом вступив до Української Гельсінської спілки, знайшов роботу — формувальником II розряду в цех лиття на заводі з ремонту та виготовлення засобів механізації будівництва ім. Паризької Комуни. Через хвороби, набуті в зонах, не витримав фізичного навантаження, звільнився. У лютому 1980 р. його зараховують учнем намазувальника затяжної кромки на конвеєр Київського виробничого взуттєвого об’єднання «Спорт», незабаром йому присвоюють II розряд намазувальника затяжної кромки.
У травні 1980 р. знову обшук на квартирі, арешт, а восени суд і ще суворіший вирок: 10 років таборів особливого режиму і 5 — заслання.

• Поясніть, за що? (Варіант учнівської відповіді. За любов до рідного народу. Палко любив Василь стражденну Україну, не цурався цієї любові на ділі.
Засланий до Горького академік Андрій Сахаров у жовтні 1980 р. писав: «Вирок Стусові — сором радянської репресивної системи. Його треба відмінити…». Вирок не відмінили).

3. Виразне читання вірша «О земле втрачена, явися…»
• Які образи проходять перед поетом, коли він згадує рідний край?
• Розкрийте роль питальної інтонації у вірші.
• Яким постає образ України в поезії В. Стуса?
• Чи відрізняється він від образу України у В. Симоненка?
• Визначте: жанр твору, вид лірики, провідний мотив, віршовий розмір, художні засоби.

4. Теорія літератури

Метафора (від гр. metafora — перенесення) — один з найпоширеніших тропів і засобів творення художньо-образної мови, оснований на принципі схожості. В основі метафори — здатність слова до своєрідного подвоєння в мові номінативної функції. У метафорі виділяють низку аспектів:
• наочний — уподібненні за допомогою метафори реалії утворюють «наочні пари», у яких загальною ознакою можуть бути колір, форма й інші властивості;
• логічний — метафора як операція з супідрядними поняттями;
• психологічний — метафора як асоціація вистав, що належить до різних сфер сприйняття,— зорової, слухової, смакової («кислий настрій»),
• лінгвістичний — трактування метафори з погляду семасіології, граматики, стилістики;
• літературознавчий — метафора як поетичнии засіб, її залежність від творчої індивідуальності, напряму, національної культури.
Сфери вживання метафори: мова нехудожня — стилі повсякденно-побутовий, газетно-публіцистичний, науково-популярний (про сіль: «їстівний камінь»); мова художня — фольклор (багато загадок і прислів’їв метафоричні) й художня література, особливо поезія.
Поетичні метафори, які відображають емоційний стан, допускають багатообразне розуміння й часто близькі до символу. Метафори можуть бути одиничними й розгорнутими, такими, що охоплюють низку фраз, абзаців.

5. Аналіз поезії «Як добре те, що смерті не боюсь я…»
Відбувати особливий режим ув’язнення В. Стус був відправлений до табору в селищі Кучино Пермської області.
Табірними наглядачами було знищено збірку з приблизно 300 віршів. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями кілька разів В. Стус оголошував голодівки. У січні 1983 р. за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку. 28 серпня 1985 р. Стуса відправили в карцер за те, що, читаючи книгу в камері, оперся ліктем на нари. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Помер у ніч з 3 на 4 вересня, можливо, від переохолодження.
Вірш «Як добре те, що смерті не боюсь я…» певною мірою можна вважати програмним для поета, у ньому сконцентровано його життєве кредо.
Зі стриманих рядків постає образ мужньої людини, патріота, борця, який вірить у свою правоту та її грядущу перемогу.
Вірш сприймається як своєрідний монолог, як останнє слово несправедливо засудженого героя, звернене до неправедних суддів. Зі спокоєм, гідністю, упевнено, без найменшого натяку на каяття звучать перші рядки твору.
Біблійний образ хреста підтверджує справедливість справи, за яку боровся герой,— через асоціацію з образом Ісуса Христа, який сам ніс свій тяжкий хрест, що на ньому його розіп’яли.
Моральну силу вистояти, не схилитись героєві дає переконаність у тому, що правда — за ним, що він жив так, як треба, як достойна людина:

…жив, любив і не набрався скверни,
ненависти, прокльону, каяття.

Життя було сповнене добра, любові, діянь заради України, її народу.
• Поясніть значення слова «скверна». (Що-небудь мерзенне,
порочне, те, що викликає огиду)
Усе це «скверне» не зачепило поета, хоч і боровся він з ним (тут ліричного героя можна ототожнити із самим поетом) усе життя, за що й потрапив у неволю.
В. Стус, перебуваючи в неволі, вірить, що, хай і після смерті, повернеться до свого народу. Крізь холодні сніги и через роки неволі поет звертається до нього: «Народе мій, до тебе я ще верну…».
Вірш має поетичне кільце — починається словами про те, що герой не боїться смерті. І в кінцівці теж (двічі) автор повторює: до народу повернеться тільки тоді, коли «в смерті обернеться до життя — і тоді «в смерті з рідним краєм» порідниться. І справді, В. Стус повернувся в Україну лише після смерті. А Україною він жив і марив, бо любов до України — смисл поетового життя.
Саме біль пише поетом, а не закута в систему світоглядних засад ненависть чи злоба. Митець боїться без міри стати жорстоким, адже усвідомлює й намагається умиротворити свої почуття, опанувати цільність світосприйняття, відчути поетичну гармонію буття, наповненого високим смислом. Він задумується над необхідністю узагальнення життєвого свого шляху й наближенням його фізичного завершення. Відчуває, що як поет, як духовна субстанція він незнищенний, тому заглиблюється в мотиви своєї поведінки, потерпає про збереження честі, внутрішньої порядності, особливо про те, щоб його вірші як документи художницького життя були щирими, відзначалися підвищеною образною лаконічністю.
Михайло Горинь, який відбував тоді ув’язнення в тій же тюрмі, свідчить: «Ніхто не знає справжнього кінця. Чи то серце. Чи то грюкіт спальної дошки, що опускається при стіні, і стогін Василя…».
Умер не оплаканий матір’ю, про яку пам’ятав завжди. «Прошу не залишати напризволяще мою маму, Стус Олену Яківну… Має потребу мама, в основному, в моральній підтримці, виплакуючи очі за сином. Люди добрі, пишіть їй, хай не буде вона одинокою у своєму горі — підтримайте її дух!».

6. Виразне читання й аналіз твору «Мені зоря сіяла нині вранці..»
Усе життя В. Стус прагнув стати тим, ким він є. Ця позиція поета чітко окреслена у вірші «Мені зоря сіяла нині вранці…»:

…Жити — то не є долання меж, а
навикання і самособоюнаповнення.

У «самособоюнаповненні» — суть Стусового світовідчуття. Саме це було метою поета, до здійснення якої він увесь час поривався й прагнув, незважаючи на перешкоди. «Самособоюнаповнення» націлене на самопізнання, самовизначення, самовдосконалення особистості. Протягом життя відбувається безперервний розвиток власного самособоюнаповнення. Стус постійно відкриває себе, ніби самонароджуючись, віднаходить у собі нові можливості людської індивідуальності.
«Самособоюнаповненням» В. Стус відмежовувався від довколишнього світу, дозволяючи собі розкошувати у власній царині духу. Усвідомлена потреба самоти виявляє філософське заглиблення поета в споглядання внутрішнього життя. Він з неминучістю робить висновки: відсутність у світі зовнішньому вкрай необхідна для заглиблення у світ внутрішній.
В умовах того часу для ліричного героя такий спосіб життя виявляється оптимальним. Адже усвідомлення того, що самота не вимагає зовнішніх борінь, дозволяє зосередитися на внутрішньому самовдосконаленні, що сприяє досягненню гармонії із собою. Таким чином, усамітнившись, Стус здобувається на внутрішню рівновагу. Його енергія долає будь-які життєві перешкоди, дозволяючи ліричному героєві залишатися внутрішньо непереможним. Навіть у стражданнях він має своєрідне задоволення й спокій, адже в самоті, приречений на осібне існування, залишається собою.
Самозаспокоєння й внутрішню рівновагу поет відчуває, зближуючись із природою. Саме природа допомагає митцю віднайти виважений спокій. Цим спокоєм тамується внутрішній біль, завданий зовнішніми чинниками. Осмислення природи — ще один шлях самопізнання й самовдосконалення. Моменти єднання з природою стають виявами органічного стану його душі.
Образ матері як хранительки роду В. Стус пов’язує з вічністю, прагне в собі втримати морально-етичні якості, властиві їй, адже вони не підвладні часові, історичним зрушенням, вони належать вічності: «Лиш мати — вміє жити, аби світитися, немов зоря».
З роками поет збагнув секрет материнської мудрості: у будь-яких життєвих ситуаціях вона залишалася собою. Стусові з часом також властиво звіряти своє життя із батьківським, що є символом роду, відчуттям власного коріння, доростанням до осмислення себе.
• Визначте: вид поезії, тему, образ, що є внутрішнім стрижнем твору, зміст і значення символів, мовні засоби, що сприяють емоційному наснаженню вірша, авторську оцінку зображуваного, провідну думка твору, духовно-естетичну цінність поезії. В. Стус був похований на табірному цвинтарі у с. Борисово. Прохання родини перевезти тіло додому відхилили на тій підставі, що не вийшов термін ув’язнення.
19 листопада 1989 р. Україна прийняла у своє лоно прах поета, перевезений із зауральських таборів. Тепер він покоїться на Байковому кладовищі. Василь Стус повністю реабілітований «за відсутністю складу злочину».
Видатний поет посмертно висунутий на здобуття Державної премії імені Т. Шевченка 1991 р. в галузі художньої літератури (книга «Дорога болю»).
Нині український народ має змогу ознайомитися з творчістю свого мужнього сина, відчути ту безодню болю, печалі, гніву, які переповнювали його серце.
Вірші Стуса піднімають наш дух, достукуються до нашої совісті, до приспаного брехнею сумління. Він серед нас, ми пишаємося ним, він — наша совість.
Василь Стус — людина рідкісної моральної обдарованості, голос сумління у світі розхитаних і розмитих понять честі, правди, порядності. Він зберіг свій стиль до кінця. І це було основою його трагедії. Він ніс даровану йому іскру Божу з гідністю й лицарською відвагою, не згинаючись і не обминаючи. На такій дорозі поети гинуть.

7. Виразне читання й аналіз поезій «Господи, гніву пречистого…»
У вірші автор говорить про власну силу й незламність: «Де не стоятиму — вистою». Він показує свою непідвладність обставинам, непорушність принципів за жодних умов. Тільки так можна зберегти моральну повноцінність.
У Богові та матері Стус бачить духовних провідників, котрі визначають внутрішнє обличчя людини. Адже для двобою з державою смерті потрібна незаплямована душа. Сила народжується у випробуваннях.
Ліричний герой протидіє внутрішній слабкості («тузі»), щоб не зрадити духовному покликанню (бути таким, яким «мати вродила»), він сприймає трагічні обставини існування («біду») як спосіб вироблення внутрішньої сили.
1. Які художні засоби визначальні в поезії? Проаналізуйте.
Зауважимо, що Бога як символ совісті людської, віри в добро та справедливість Стус згадує досить часто. Поет звертається до Бога в часи, коли йому нестерпно важко, він шукає в ньому опори, дивиться на своє життя крізь призму Божих заповідей.
2. Що ви дізналися про Василя Стуса зі спогадів його знайомих, друзів, родичів?

Спогади критика Кості Тесленка
«У старших класах Василь не захотів відповідати за літературу та підручники («бо там брехня»). Учитель не питав його ціле півріччя, хоча хлопець «ішов на медаль» і здав українську літературу (екстерном) на «5».
Перебуваючи на засланні Василь «не хотів носити замок на устах» і тому був приречений до смерті.
Його захищали академік Сахаров, німецький письменник Генріх Бьоль.
У 1963 році Стус говорив: «Поетом себе не вважаю. Маю себе за людину, що пише вірші».

Спогади Семена Глузмана, лікаря, росіянина, шістдесятника
«Відбував ув’язнення, як і всі, а потім його пересадили до «чорненького красивого чоловіка» на ім’я Василь. На його тумбочці лежали книжки з творами Рільке й Гете німецькою мовою, і Стус читав їх на мові оригіналу!». «Це був справжній європейський інтелігент»,— стверджує Глузман, вважає вірш Стуса «Яка нестерпна чужина…» своїм улюбленим.

Спогади В. А. Сафронової, викладача Донецького державного університету
«Перше знайомство з Василем відбулося у 1954 році, на вступних екзаменах до Сталінського педінституту (нині — ДонДУ). Стус тримав екзамен на українське відділення філологічного факультету. Уже тоді він звернув на себе увагу екзаменаторів своїми глибокими знаннями фактичного матеріалу, логікою мислення, доброю українською мовою, що в умовах Донбасу є рідкістю».

Спогади В. Корнілова, викладача російської мови ДонДУ
«С Василием Стусом мы были однокурсниками в 1954-1959 годах, только я учился на отделении русского язмка, а он — украинского. В то время на факультете вмделялась группа студентов украинского отделения с разнмх курсов, которые друг с другом, с преподавателями говорили подчеркнуто по-украински. Главную роль в зтой группе играл Йван Принцевский, которого знали в институте буквально все. Сталинский стипендиат, зрудит, всегда увереннмй в себе, принципиальньїй, напористий. И Стус был первым в «свите» Принцевского.
Иногда я пытался говорить с Принцевским, со Стусом по-украински. И Василь как-то сказал: «А зачем тм старається говорить по-украински? Я говорю по-украински, тм говоришь по-русски,— и мы прекрасно понимаем друг друга. Разве зто не прекрасно?»

3. Схарактеризуйте творчий шлях поета.
Збірки віршів: «Круговерть» (1965), «Зимові дерева» (1965), «Веселий цвинтар» (1971), «Час творчості» (1972), «Палімпсести» (1986).
Збірка «Зимові дерева» побачила світ за кордоном, у Брюсселі.
Наступну збірку поет називає «Веселий цвинтар», у якій посилюються гротескові мотиви, що зумовлюється погіршенням громадського й творчого становища поета, а також духовною й політичною ситуацією в Україні. Під час арешту ця збірка була конфіскована. Із сорока двох віршів кілька автор відновив по пам’яті, і вони згодом увійшли до збірки «Свіча в свічаді», виданій 1977 р. за кордоном видавництвом «Сучасність». До книжки увійшли також вірші із збірки «Зимові дерева», про які сказано у вироку суду, що вони мають «наклепницький зміст» (зокрема, «Не можу я без посмішки Івана…», «Звіром вити, горілку пити…», «Отак живу: як мавпа серед мавп…», «Балухаті мистецтвознавці!..», «Який це час?..», «У Мар’їнці стоять кукурудзи…» та інші), а також вірші, написані в ув’язненні, і переклади німецьких поетів — Рагеля Фарнгагена (1771-1833) та Райнера Марія Рільке (1875-1926).
Тематичне спрямування поезій Василя Стуса дуже влучно визначив І. Дзюба: «Говорячи про ті чи інші мотиви Стусової поезії, слід пам’ятати про умовність їх виокремлення. Власне, всі вони поєднуються в ній у загальну картину. Поезія ця в принципі непрограмована, нетематична. Або, інакше кажучи, вона вся на одну «тему»: поетове самопочуття, стан його «я».
Під час слідства, у камері слідчого ізолятора КДБ у Києві, в концтаборах, на засланні Василь Стус використовував найменшу можливість, щоб писати, читати, перекладати. Формально йому не було заборонено писати, але фактично його за це переслідували, відбирали написане. Дякуючи друзям, чимало його творів збереглися, потрапили на волю, і за кордоном, коли вже не стало поета, була видрукувана збірка «Палімпсести» (видавництво «Сучасність», 1986). Про неї Стус говорив: «У новій збірці — вірші, написані між 1971-1977 роками. В ній — мої болі й радощі, мрії й передуми, спогади й сніння, образки життя». Сама назва символічна й багатозначна. Палімпсестами називалися пергаменти, з яких стерто первинний запис і зроблено новий, але крізь нього іноді можна розпізнати старий. Отже, йдеться, можливо, про співвідношення нового й старого, а водночас і про підтекст, що прочитується у філософських узагальненнях, алегоричних образах.

4. Що спільного й відмінного у світосприйманні В. Стуса та Т. Шевченка?
З-поміж українських письменників XX ст. доля Василя Стуса найбільш схожа на Шевченкову. Обох переслідувала імперія — відповідно царська та комуністична. Обоє зазнали заслання із забороною на творчу діяльність. В обох життя обірвалося на півдорозі (Т. Шевченко помер у 47 літ, В. Стус — у 48). Водночас вони поціновуються не у своїй природній властивості як поети, яскраві творчі постаті, немислимі поза мистецтвом: у народній уяві обоє окреслюються передовсім як борці за зневажені людські права, за зганьблену національну гідність.

 

VI. Підбиття підсумків уроку

1. Пояснення епіграфа.

2. Запитання для підсумкової бесіди
• Поясніть мужні вчинки В. Стуса.
• Які мотиви, образи є наскрізними в його творчості?
• Чи «вписується» Василь Стус у контекст поетів-шістдесятників?
• У чому полягає філософічність поетичного мислення Стуса?
• Чи є поет життєлюбом? Чи не втратив він радість від життя?
• Чим, на вашу думку, традиційна, а чим новаторська поезія митця?
• Прокоментуйте слова І. Драча про В. Стуса; «Він мав неймовірно гострий профіль, який згодиться і для карбівень нашого часу. А такі профілі мають великий вплив на добу, хоч вона не завжди про це підозрює».
Феноменальність Стусової авторської манери полягає ще й у тому, що в нього практично немає невдалих поетичних ходів, нема «поганих» слів, слів тривіальних — усе на своєму місці, кожен елемент тексту вписується в цілісну структуру. Кожна поезія, кожне слово — це знак, який символізує певний настрій, певні почуття й думки поета.
Більшість віршів відзначається різноманітністю рим, інтонаційною та мелодійною гнучкістю, вони вичерпно передають порухи душі та відкривають нові грані поетичної думки. Вірші народжуються на тих рівнях душевних злетів і зламів, які відповідали його внутрішнім станам.
Ми не зазнали ані голоду, ані репресій, тож мусимо віддавати всі сили на захист і збереження духовного спадку сучасної України.

 

VII. Домашнє завдання

1. Знати біографію В. Стуса.

2. Вивчити напам’ять вірш «Мені зоря сіяла нині вранці…» або «Як добре те, що смерті не боюсь я…» (на вибір).

3. Підготуватися до контрольної роботи.

 

Урок №51-52 «ЯК ДОБРЕ ТЕ, ЩО СМЕРТІ НЕ БОЮСЬ Я…». ЛІТОПИС ЖИТТЯ Й ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ СТУСА, українська література, 11 клас

Повернутися на сторінку Конспекти української літератури, 11 клас

Комментарии закрыты.