ДЖОРДЖ ГОРДОН НОЕЛ БАЙРОН «ХОТІВ БИ ЖИТИ ЗНОВ У ГОРАХ…», «МІЙ ДУХ ЯК НІЧ…». ВПЛИВ ТВОРЧОСТІ БАЙРОНА НА РОЗВИТОК РОМАНТИЗМУ В ЄВРОПІ. ПРОТИСТАВЛЕННЯ МРІЇ ТА ДІЙСНОСТІ В ЛІРИЦІ ПОЕТА. ФОЛЬКЛОРНІ Й БІБЛІЙНІ МОТИВИ У ВІРШАХ ДЖ. Ґ. Н. БАЙРОНА. ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

Джордж Гордон Ноел Байрон «Хотів би жити знов у горах…», «Мій дух як ніч…». Вплив творчості Байрона на розвиток романтизму в Європі. Протиставлення мрії та дійсності в ліриці поета. Фольклорні й біблійні мотиви у віршах Дж. Ґ. Н. Байрона. Зарубіжна література

Перебіг заняття Джордж Гордон Ноел Байрон «Хотів би жити знов у горах…», «Мій дух як ніч…». Вплив творчості Байрона на розвиток романтизму в Європі. Протиставлення мрії та дійсності в ліриці поета. Фольклорні й біблійні мотиви у віршах Дж. Ґ. Н. Байрона. Зарубіжна література

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Перевірка домашнього завдання

  • Виразно прочитайте та прокоментуйте один із віршів Г. Гейне (за вибором): «Не знаю, що стало зо мною…», «На півночі кедр одинокий…», «Коли розлучаються двоє…».
  • Установіть відповідність (стовпці та рядки переплутані).
Художні засоби
у творах Г. Гейне
Визначення
художніх засобів
Сумує серце моє, —
Вечірній промінь грає
Інверсія
Із золота гребінь має,
I косу розчісує ним,
I дикої пісні співає
Антитеза
Незнана красуня, нестерпний більМетафора
Повітря свіже, на шпилях гірськихЕпітети
В північній стоїть стороні десь у південній земліАнафора

ІІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ

«Він любив людство, але зневажав і ненавидів людей, серед яких почувався самотнім і кинутим»,— так сказав про Джорджа Ноела Ґордона Байрона один літературний критик. Не лише в першій половині ХІХ ст., коли жив поет, а й пізніше досить розповсюдженим був тип молодих людей, які свідомо або несвідомо наслідували лорда Байрона чи його героїв. І Чайльд Гарольд, і Манфред, і Корсар, і ліричні герої більшості поезій Байрона уособлюють тип романтичного індивідуаліста, розчарованого у навколишньому світі, самотнього й гордого у своїй самотності. Він жадає і не може знайти в коханні щастя. Він шукає великої справи, але не може знайти нічого, що б, на його погляд, було варте зусиль. чому улюбленець долі, який любить людство, ненавидить людей та відчуває глибоку самотність? Про це поміркуємо сьогодні.

Джордж Ґордон Ноел Байрон

IV. РОБОТА НАД ТЕМОЮ

1. Міні-інсценування «монолог Байрона»

— Коли я навчався в Кембріджі, то був зовсім негарним. На зріст був 5 футів і 8 дюймів. Це був зріст людини, яка стояла в чоботях на високих підборах. Вага моя була величезною. Уявіть юнака, ненормально гладкого, із широкими плечима, кульгавого, який мав обличчя, що все запливло жиром. І хіба не дивно, що це все зрештою набридло мені самому, і я почав убивати свій апетит всілякими засобами: нічого не їв, окрім черствого хліба, займався спортом (плаванням, фехтуванням, веслуванням, боксом), приймав деякі ліки для зниження апетиту, виснажував себе ваннами для кращої роботи шкіри. Коли я у червні 1807 р. повернувся після канікул до університету, друзі не впізнали мене.
Спочатку я вдався до обмежень у режимі задля власного марнославства. Але пізніше зберігав суворий режим задля насолод духовних. Від Соутвелла до Міссолунги моїм правилом було — стримувати плоть задля високого піднесення думки.

Примітка. Фут дорівнює 30,48 см; дюйм — 2,54 см.

2. Розповідь

— Джорж Ґордон Ноел Байрон народився 22 січня 1788 року в Лондоні у знатній, але збіднілій аристократичній родині. Майбутній поет належав до давнього англійського роду, а за материнською лінією був прямим нащадком короля Шотландії якова І. Його батько, витративши залишки свого майна та посаг дружини, утік до Франції, де й помер, коли хлопчикові було лише три роки. Мати, майже позбавлена засобів до існування, відвезла сина на свою батьківщину, до Абердина. 1798 року, після смерті двоюрідного діда, Байрон успадкував титул лорда й родовий маєток — Ньюстедське абатство.
1801 року хлопчик пішов до школи в містечку Харроу. Пагорби й ріка, уся та місцевість були цілковитою протилежністю похмурому Ньюстедському абатству. У школі Байрон вивчав латинську й грецьку мови, англійську літературу, знайомився з історією античного світу. Він багато читав, намагаючись осягти ідеї французьких мислителів XVIII ст.
У шкільні роки виявилося багато рис характеру Байрона, які він зберіг на все життя: серйозність, здатність глибоко замислюватись над подіями навколишнього життя — і водночас веселість, поривчастість, життєрадісність.
У раннім дитинстві Байрон був малорухомою, хворобливою дитиною; у школі він виріс і зміцнів фізично, захоплювався спортом: веслуванням, кінною виїздкою, стрільбою та плаванням. Його слава спортсмена, відмінного наїзника й чудового плавця утвердилася пізніше, в університеті, і особливо після того, як 1810 р., під час першої подорожі, він переплив Дарданельську протоку. Італійці, друзі Байрона, прозвали його «англієць-риба».
1805 року, після закінчення школи, Байрон вступив до університету. У роки студентства з’явився перший збірник його ліричних віршів — «Години дозвілля». Офіційна преса недоброзичливо зустріла першу книгу Байрона. Але юний поет прийняв виклик і відповів своїм супротивникам сатирою «Англійські барди й шотландські оглядачі», у якій критикував багатьох її визнаних авторитетів.
У червні 1809 р. Байрон вирушив у дворічну подорож Середземномор’ям. У липні 1811 р. він повернувся до Англії та визнав свою сатиру занадто різкою, за що перепросив. Але далеко не все в цій критиці можна пояснити хвилинним роздратуванням. У ній були оцінки, від яких Байрон не відмовився. Він не приймав, по суті, головного — ролі поета, якою її уявляли романтики. Для нього поет не маг, не баладник, не самотній мрійник, а оратор, громадська особистість. Це митець згодом підтвердив своїм маніфестом, який створив під час східних мандрів,— поемою «З Горація», а також двома першими піснями нової поеми «Паломництво Чайльд Гарольда», роботу над якими поет розпочав ще восени 1809 р., в Албанії, де вперше закріпив у поетичній формі свої враження від подорожі.
Третя й четверта пісні пов’язані з іншою подорожжю Байрона — з його мандрівним життям після того, як 25 квітня 1816 року він змушений був назавжди полишити Англію: він остаточно розірвав будь-які зв’язки з англійським світським суспільством через те, що його залишила дружина Анабела Мільбенк одразу ж після народження дочки Ади.
Саме в ці роки Байрон створив цикл так званих східних поем. У них автор трохи відступив у тінь і розповів історію свого героя, у якій майже завжди центральним є любовний епізод. Поеми утвердили за Байроном славу відчайдушного самітника, романтика, їх одразу ж перекладали іншими мовами: «Гяур», «Абідоська наречена», «Корсар», «Лара», «Облога Коринфа», «Паризіна», пізніше — «Мазепа».
У героях східних поем читачі впізнавали самого Байрона. Створювалися цікаві легенди, згідно з якими все, що відбувалося з героями, траплялося і з автором. Герой Байрона ввібрав у себе різноманітні романтичні риси, ніби розчинившись у біографії й образі самого поета. Масове наслідування його в житті й у літературі створило течію байронізм.
У цих поемах могутній протест поета-романтика проти ненависної йому дійсності поєднано з анархо-індивідуалістичними мотивами й песимізмом. Настрої трагічної самотності, відчаю, нігілістичне заперечення можливостей суспільного прогресу особливо виявились у творі «Пітьма» (1816), у філософській драмі «Манфред» (1817) і в деяких інших творах, написаних після другого вимушеного від’їзду Байрона з батьківщини через жорстокі переслідування та внаслідок духовної кризи, пережитої поетом у зв’язку з крахом ідеалів Французької революції та реставрацією монархії.
Другим важливим ліричним циклом тих років була низка віршів, об’єднаних образом Наполеона. Це «Ода Наполеону Бонапартові». Роком пізніше він написав «На втечу Наполеона з острова Ельби», «Зірка Почесного легіону», «Прощання Наполеона» та ін.
Ліричним завершенням цього періоду життя Байрона були вірші, звернені до зведеної сестри Авґусти Лі: «Станси до Авґусти», «Послання до АВҐУСТИ»,— однієї з небагатьох, хто не покинув поета. Вірші були написані вже у Швейцарії, куди Байрон спочатку вирушив після розриву з дружиною. Місяці — з травня по жовтень 1816 р.,— проведені там, були душевно важким часом для Байрона й водночас творчо плідним.
Одразу вийшла друком збірка, що об’єднувала вірші й нову поему,— «Шильйонський в’язень». Тоді також було написано невеликі ліричні поеми «Пітьма» й «Сон», що доводять морок та безвихідь романтичної свідомості, і філософську драму «Манфред», розпочату у Швейцарії та подібну до «Фауста» Ґете, яка, проте, полемізує з твором німецького поета.
Газети смакували епізоди особистого життя Байрона. Почалося його політичне цькування. Перед ним зачинилися двері світських салонів. Єдиною людиною, яка не зрадила, була сестра Авґуста.
Після піврічного перебування у Швейцарії Байрон з осені 1816 р. мешкав у Італії, а наприкінці 1823 р. переїхав до Греції.
У Швейцарії Байрон потоваришував з англійським поетом Персі Біші Шеллі, теж вигнанцем.
Восени 1816 р. Байрон і Шеллі оселилися в Італії. Там вони поповнили ряди таємного патріотичного товариства. Байрон допомагав повстанцям, але через рік їх було розгромлено. Серед повстанців Байрон зустрів графиню Терезу Гвіччіолі, щасливі хвилини з якою оспівав у віршах, написаних уже в Греції, куди Байрон вирушив у липні 1823 р., щоб узяти участь у повстанні проти турецького панування. І там, на землі улюбленої ним Еллади, він незабаром помер навесні 1824 р. від лихоманки, не полишивши своєї бойової посади.
Уся Європа була схвильована звісткою про те, що в грецькому місті Міссолунги помер лорд Байрон, командир одного з повстанських загонів і найбільш прославлений поет своєї епохи. Ці почуття зрозумілі: смерті генія передувало життя настільки бурхливе й барвисте, що, мабуть, важко відшукати щось подібне йому в усій світовій історії. А через деякий час австрійська поліція знайшла в підвалах будинку Байрона в Генуї склад зброї — поет і воїн продовжував свою боротьбу з деспотизмом і після смерті.
Твори Дж. Ґ. Н. Байрона знали в Україні з XIX століття. Уперше ім’я видатного англійського поета стало відоме українському читачеві завдяки М. І. Костомарову, який переклав декілька творів із циклу «Єврейські мелодії» і надрукував їх в альманасі «Сніп» за 1841 р. Пізніше твори Байрона перекладали О. О. Навроцький, В. І. Старицький, В. І. Самійленко, П. А. Грабовський, Леся Українка, I. Я. Франко, П. О. Куліш, Д. Х. Паламарчук, Д. Ю. Загул.

3. Сприйняття творів інших видів мистецтва

  • Сучасники говорили про поета: «Його очі — це розкрита брама сонця, вони створені зі світла і для світла. У поета був дивовижний голос вражаючої краси, що зачаровував та вабив, як найдивовижніша музика». Яке враження справив портрет митця на вас?

4. Аналіз літературного твору (евристична бесіда)

  • Виразно прочитайте вірш Байрона «Хотів би жити знов у горах…». Що спонукає ліричного героя прагнути самотності серед дикої гірської природи? (Життя між жорстоких та пихатих людей, звиклих до обману, підлабузництва перед можновладцями, драми особистого життя.)
  • Про що ліричний герой згадує із задоволенням? (Про безтурботне дитинство.)
  • Чому ліричний герой, а разом з ним і поет прагне саме в гори, на берег моря чи океану? (Вони уособлюють для нього свободу, силу, «кочівлю сонця та орла».)
  • Виразно прочитайте вірш «Мій дух як ніч…». Що має на увазі автор під образом арфи? (Поезію.)
  • Яким, за Байроном, є призначення поезії? Знайдіть відповідні рядки. («Як ще надія в серці спить, / Її розбудить віщий спів. / Як є сльоза, вона збіжить… / Молю тебе, заплакать дай, / Бо розпадеться серце з мук. / Воно в собі терпить давно, / Давно вже в ньому вщерть образ, / Як не поможе спів, воно / Од мук тяжких порветься враз!»)
  • Поясніть порівняння «мій дух як ніч». (Темний, смутний, сповнений печалі, можливо гніву.)
  • Якою є головна думка цього твору? (Поезія — велика сила, здатна підтримати дух людини, розділити її радощі й горе.)
  • На яку античну легенду натякає поет? (Про Орфея та Еврідіку.)

5. Словникова робота

Байронізм — особливий наднаціональний тип художнього світовідчуття, один з найяскравіших проявів романтизму.

6. Коментар

— Байронізм був своєрідним типом митецького бунту, який закономірно виник у Європі на початку XIX ст. Ця течія дістала назву від прізвища англійського поета Джорджа Ґордона Ноела Байрона, чия літературна і життєва позиція, провідні риси творчості увиразнювали основні ознаки байронізму, а саме: «світової скорботи», індивідуалізму, титанізму, тираноборства, волелюбності, бунтарства, демонізму, абсолютного заперечення недосконалої дійсності, пошуку яскравих, сильних особистостей в історії та літературі, захисту свободи народів і кожної особистості окремо та ін.
Байронізм був притаманний В. Гюґо, А. де Віньї, А. Мальчевському, А. Міцкевичу, Ф.-Р. де Шатобріану, Дж. Леопарді, Ю. Словацькому, М. В. Гоголю, Є. А. Баратинському, М. Ю. Лермонтову та ін. легендарні постаті української історії в байронічному дусі К. Ф. Рилєєв утілив у поемах «Богдан Хмельницький», «Сповідь Наливайка», «Гайдамак».

V. УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО

  • Що нового ви дізналися про відомого англійського поета Дж. Ґ. Н. Байрона?
  • Яке ваше враження про нього як про особистість та поета?
  • Чи вразило вас що-небудь у його вчинках? Що саме?
  • Як ви розумієте поняття байронічний герой?
  • Із яким твором Байрона пов’язане виникнення цього поняття?
  • Які мотиви є основними у вірші «Мій дух як ніч…»?
  • Чому, на вашу думку, автор порушує межі біблійної історії? Чого він прагне?

VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ

1. Заключне слово

— Байрон — національний герой Греції, з його власного прикладу в Англії розпочалося масове захоплення спортом. Кожен джентльмен, який поважав себе, досконало володів хоча б одним видом спорту. Учасник руху карбонаріїв в Італії, Байрон став одним із прототипів Овода — героя однойменного роману Е. Л. Войнич. Й. В. Ґете назвав Байрона генієм, і саме його смерть підштовхнула повернутися до написання «Фауста». У другій частині трагедії геній Байрона увічнений в образі сина Фауста — Евфоріона. Польський поет Ю. Словацький мав давню мрію вирушити в мандри на Схід, пройти тими стежками, якими ходив Байрон, відчути те, що відчував він. Знаючи це, родичі та друзі дали в борг величезну суму з умовою погашення її протягом чотирьох років. Мрія здійснилася.
Саме Байронові ми завдячуємо новими жанрами в поезії: «вірш на випадок», станси, ліро-епічна поема. Найпопулярніший жанр ХІХ ст.— станси. У цьому жанрі писали Й. В. Ґете, Г. Гейне, О. С. Пушкін, М. Ю. Лермонтов, І. Я. Франко та інші. Створений ним новий герой у літературі дістав назву байронічного.

2. Інтерактивний прийом «Мікрофон»

Прокоментуйте висловлювання відомих людей про Байрона.

  • Т. Г. Шевченко назвав Байрона поетом «великим і знаменитим».
  • Я за кожний вірш Байрона сплачу життям своїм (П. А. Вяземський).
  • Геній, володар дум (О. С. Пушкін).
  • Я <…> ціную <…> високо мужню думку Байрона. Він бачив, що виходу немає, і гордо сказав про це (О. І. Герцен).
  • Так, ця людина була видатною: вона в муках відкривала нові світи (Й. В. Ґете).
  • Байрон, який у розпачі засумнівався в майбутньому, розпочав ХІХ ст. (Ю. Словацький).

Чи існує байронізм у наш час і в якій формі? Свою відповідь обґрунтуйте.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Для всіх: уміти розповідати про Дж. Ґ. Н. Байрона, виразно читати й аналізувати його поезії.

Творче: розкрити значення висловлювання письменника «Той, хто здобув щастя, має поділитися цим щастям з іншими; тоді в щастя народиться близнюк», навівши приклади з власних спостережень і літератури.

ЦЕ ЦІКАВО!

Відвідуючи крамницю книготорговця Ширяєва, М. Ю. Лермонтов почув розмову двох чоловіків: військового та чиновника. Глибоко вражений почутим, він записав діалог до щоденника:
— А я вчора дістав.
— Невже? Заради бога, де? як?.. Чи можна й мені?
— Ви маєте знати, що книга заборонена для ввезення до Росії.
— Чому ж? Мур не бунтівник… він поет…
— Але Байрон — борець за свободу.
— …греків.
— Все одно — за свободу. Та й узагалі незалежна особистість, яка полишила свою країну.

Коментар. Юний М. Ю. Лермонтов почув те, що хвилювало і його. Незважаючи на свій юний вік, він уже давно цікавився творчістю Байрона. Було бажання дізнатися про нього більше, краще познайомитися з його життям. Саме про це розповідала книга Томаса Мура, англійського поета-романтика,— «листи і щоденники лорда Байрона із зауваженнями про його життя». читаючи цю книгу, Лермонтов знаходив багато спільного між собою та Байроном. Зрештою було складено вірша, у якому 16-річний поет сказав: «І Байрона хотів я б досягнути».

Джордж Гордон Ноел Байрон «Хотів би жити знов у горах…», «Мій дух як ніч…». Вплив творчості Байрона на розвиток романтизму в Європі. Протиставлення мрії та дійсності в ліриці поета. Фольклорні й біблійні мотиви у віршах Дж. Ґ. Н. Байрона. Зарубіжна література

Повернутися на сторінку Зарубіжна література

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *