«Герой нашого часу» М. Ю. Лермонтова — філософський, морально-психологічний роман про долю покоління. Особливості розвитку сюжету й композиції у творі. Зарубіжна література
Перебіг заняття «Герой нашого часу» М. Ю. Лермонтова — філософський, морально-психологічний роман про долю покоління. Особливості розвитку сюжету й композиції у творі
ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ
- Виразно прочитайте одну з поезій М. Ю. Лермонтова. Чому ви обрали саме цей твір?
- Зачитайте складені за одним із віршів поета есе.
- Схарактеризуйте ліричного героя поезій М. Ю. Лермонтова.
ІІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ
Вісімнадцятирічним юнаком Михайло Лермонтов пише вірш «Парус» (декламує згаданий твір). Звідки в молодої людини такі романтичні поривання і водночас зрілість думки, точність бачення й таке нестримне бажання бурі? Можливо, саме цей життєствердний відчай і привертає до себе увагу багатьох поколінь читачів і робить поезію Лермонтова актуальною й сьогодні? Сучасник Лермонтова, майже його одноліток, О. І. Герцен називав своє покоління «отруєним з дитинства». Для того щоб зрозуміти ці слова, слід згадати, у яку епоху довелося жити Лермонтову і який час він відобразив у своєму романі «Герой нашого часу». Про цей твір поговоримо сьогодні.
IV. РОБОТА НАД ТЕМОЮ
1. Повідомлення
1-й учень. Молодість М. Лермонтова припала на досить сумні часи історії російської імперії. 14 грудня 1825 року на Сенатській площі в Петербурзі відбулося повстання декабристів, яке закінчилося поразкою. Організаторів повстання було повішено, учасників відправлено на двадцятип’ятирічне ув’язнення до Сибіру. Покоління Лермонтова, на відміну від покоління Пушкіна, зростало в атмосфері утисків. Полководці потрібні були для придушення народу, судді — для звершення несправедливого суду, поети — для уславлення царя. Загострювалась атмосфера страху, підозри, безнадії. У юності поета не було світла і віри. Він виріс у духовній пустелі й весь час намагався вирватися з неї. У вірші «Монолог» є такі рядки:
Таке похмуре в нас життя.
Й така коротка
Його одноманітна течія…
Й задуха нам на батьківщині,
І тяжко серцю й дух сумує…
Не знаючи ані любові, ані товариства,
Посеред бур порожніх мліє юність наша,
І швидко її злоби трута помрачає,
І гірка охололого життя нам чаша;
І душу вже ніщо на звеселяє.
Переклад Олександра Ласкавцева
Складно повірити, що авторові поезії виповнилося лише 15 років. Але це не був звичайний юнацький песимізм. Лермонтов ще не міг пояснити, але вже починав розуміти, що людина, яка не має можливості діяти, не може бути щасливою. За 10 років після «Монологу» він напише роман «Герой нашого часу», у якому пояснить психологію свого покоління і покаже ту безвихідь, на яку приречені його однолітки.
2-й учень. 1838 року 24-річний Лермонтов розпочав роботу над романом «Герой нашого часу», спираючись на свої кавказькі враження. У березні 1839 р. у «Вітчизняних записках» вийшла друком перша частина твору — повість «Бела». Там же в листопаді 1839-го з’явилась повість «Фаталіст», а на початку 1840-го — «Тамань». журнальний анонс завершувався обіцянкою: «Це буде новий, прекрасний подарунок російській літературі». 1840-го роман було видано окремою книжкою, у якій вперше з’явилися частини «Княжна Мері» й «Максим Максимович».
Критика того часу жваво відгукнулась на твір Лермонтова. Одні, як М. В. Гоголь, В. Г. Бєлінський, вітали появу роману: «Диявольський талант,— писав Бєлінський.— Молодо-зелено, та художній елемент так і пробивається крізь піну молодої поезії, крізь обмеженість суб’єктивно-салонного погляду на життя». Інші оголосили героя аморальним, а дехто заперечував правдивість характеру Печоріна, стверджуючи, що в образі цього персонажа автор зобразив лише себе.
Реакційна критика протиставила Печоріну образ Максима Максимовича. Симпатії царя Миколи І були на боці Максима Максимовича, який покірно зносив тягар військової служби на Кавказі.
3-й учень. Роман М. Лермонтова «Герой нашого часу» містить 5 повістей, кожна з яких має завершену структуру, але є важливою ланкою для різнобічного розкриття теми, ідеї, образу головного героя, його характеру. Саме психологічна складність центрального образу визначила композиційну будову твору: Лермонтов поступово знайомить читача зі своїм героєм, дедалі глибше розкриваючи перед нами душу Печоріна, зацікавлюючи читача. Крім сюжету, композиція містить інші складові. Важливим моментом у розкритті композиції роману є те, хто саме розповідає про події й героїв. Зміна оповідача дозволяє Лермонтову глибоко та всебічно розкрити внутрішній світ героя. «Герой нашого часу» об’єднаний головною дійовою особою — Григорієм Олександровичем Печоріним. Лермонтов розташовував складові повісті роману не в хронологічній послідовності, а так, щоб, поступово збільшуючи напруженість сюжету, зацікавити читача долею головного героя. Складний і суперечливий характер Печоріна розкривається у взаєминах з іншими персонажами.
Зміст роману дозволяє відновити історію життя героя. Хронологічно події розвиваються так. Печорін за якусь провину (можливо — за дуель) висланий із Петербурга на Кавказ. Дорогою до місця служби він затримався в Тамані, де випадково зустрівся з контрабандистами. Після якоїсь військової експедиції, де його, можливо, було поранено, Печоріну дозволено лікуватися мінеральними водами в П’ятигорську. Тут відбувається його дуель із Грушницьким. Через неї Печоріна висилають до віддаленої фортеці під командування Максима Максимовича. Виїхавши на два тижні до козачої станиці, він переживає історію з Вуличем, а після повернення викрадає Белу. Згодом героя переводять до Грузії, звідки він повертається до Петербурга (можливо, пішовши у відставку). П’ять років потому, дорогою до Персії, він зустрічається у Владикавказі з Максимом Максимовичем і його випадковим попутником-офіцером — автором цих нотаток. На зворотному шляху з Персії Печорін помирає, а його щоденник публікує попутник Максима Максимовича.
Порівняйте:
У М. Ю. Лермонтова | Хронологічна послідовність |
Частина І. 1.«Бела» | 1. На шляху з Петербурга на Кавказ Печорін зупиняється в Тамані: «Тамань» |
2. «Максим Максимович» | 2. Після військової експедиції їде на води, зупиняється у Пятигорську, Кисловодську, дуель з Грушницьким: «Княжна Мері» |
3. Передмова до журналу Печоріна | 3. За дуель Печоріна висилають у фортецю: «Бела» |
4. «Тамань» | 4. Печорін на два тижні їде до станиці, де зустрічає Вулича: «Фаталіст» |
Частина ІІ. 5. «Княжна Мері» | 5. Через 5 років Печорін полишає військову службу, вирушає до Персії, у Владикавказі зустрічає Максима Максимовича й автора нотаток:«Максим Максимович» |
6. «Фаталіст» | 6. Дорогою з Персії Печорін помирає: передмова до журналу Печоріна |
4-й учень. У трьох перших частинах оповідає Максим Максимович і автор, у трьох останніх — сам Печорін. Звістка про смерть героя припадає на середину роману. Вона забарвлює наше сприйняття того, що відбувається, в інші, трагічні тони. Враження змінюється від глави до глави. У першій перед нами — блискучий офіцер, який опинився у фортеці й від нудьги спокусив та згубив черкеску Белу. Максим Максимович не розуміє Печоріна, але відчуває в ньому якийсь надлам, страждання, що поєднується з утомленою зневагою до себе й інших. їх пов’язують із Максимом Максимовичем спільні переживання, тому холодність Печоріна під час зустрічі дуже сильно зачепила штабс-капітана. Автор побачив Печоріна людиною жовчною й гордовитою: «Погляд його — нетривалий, проте проникливий і важкий, залишав по собі неприємне враження нескромного запитання і міг би здаватися зухвалим, якби не був такий спокійний». При цьому манера Печоріна виявляла більшу чутливість, ніж він хотів би показати. Можливо, він просто соромився спогадів, пов’язаних із Белою.
Роздратований Максим Максимович передає авторові папери Печоріна. У «Передмові» Лермонтов висловлює своє особливе ставлення до щоденника, називаючи його автора «героєм нашого часу». Він хоче показати, що люди, подібні до Печоріна, дедалі частіше зустрічаються в суспільстві і що вони — зовсім не гірша його частина, а чуйний натягнутий нерв, що свідчить про хворобу країни.
Потім про себе говорить сам Печорін, нарешті докладно пояснюючи всі мотиви своїх учинків. Він шукає засіб від нудьги, намагається зрозуміти чуже життя. І скрізь є зайвим, усюди несе горе та наносить рани — руйнує побут дрібних контрабандистів, змушуючи їх виїхати й кинути сліпого хлопчика Янку напризволяще. Таким само стороннім виявляється він у П’ятигорську, тому що втручається у стосунки княжни Мері й Грушницького — Печоріна дратує його вторинність, наслідувальність. Він холоднокровно убиває Грушницького на дуелі — не тільки тому, що є людиною честі, а й тому, що в пошуках розмаїтості життя готовий ходити по вістрю ножа. Цим викликана й участь у парі з фаталістом Вуличем. Печорін грає зі смертю, беручи в полон убивцю Вулича. При цьому звичка сумніватися в усьому поєднується в ньому з хоробрістю й гострою інтуїцією.
5-й учень. Сюжетно-композиційна розірваність, відсутність хронологічної послідовності оповіді передають відчуття складності, «ламаності» життєвого шляху центрального персонажа, відбивають борсання Печоріна в пошуках сенсу життя, відсутність у нього єдиної мети, яка могла б його задовольнити. Водночас роман залишає враження не безвиході, а спрямованості в майбутнє: він починається «із середини» і доходить до безглуздо трагічної смерті героя, після чого випливають події більш раннього, духовно більш мажорного етапу в житті Печоріна. В останній повісті ніби підбивається філософський підсумок шукань героя. У пам’яті читача Печорін залишається живим, до того ж героїчним персонажем (учинок з обеззброєнням п’яного козака). Водночас, немов обмежуючи можливості свого героя, Лермонтов застосовує прийом кільцевої композиції: дія розпочинається у фортеці («Бела») і в ній же завершується («Фаталіст»), герой ніби рухається по колу. Цим прийомом поет уже послуговувався в поемі «Мцирі»: блукання по колу — своєрідний композиційний образ долі героя і його покоління.
2. Аналіз літературного твору (евристична бесіда)
- Прочитайте повість «Бела». Хто є оповідачем цієї частини роману?
- Як він представляє Григорія Олександровича Печоріна? Зачитайте характеристику, яку він дає героєві. На якому художньому прийомі вона побудована? яке слово, на вашу думку, можна вважати ключовим у цій характеристиці?
- Де і як познайомилися Печорін із Белою?
- Чим приваблювали Григорія Олександровича горці, що привертало його увагу?
- Чому Печорін викрадає Белу й добивається її кохання?
- На що він іде заради примхи? Як характеризує його угода з Азаматом, парі з Максимом Максимовичем?
- Яку роль у цій історії відіграв штабс-капітан?
- Чи довго тривало щастя Печоріна і Бели? Чи можна було це передбачити?
- Зачитайте слова Печоріна про свій характер. У чому він вбачає свою винятковість?
- Чим закінчилася історія Печоріна і Бели?
- Чи вірите ви словам Печоріна: «якщо хочете, я її ще люблю, я за неї віддам життя…»? Чи підтверджуються ці слова поведінкою Печоріна у сцені викрадення Казбичем Бели?
- Як поводиться Печорін, коли помирає Бела? Чи страждає він? чи вірите ви у щирість його почуттів?
3. Словникова робота
Морально-психологічний роман — різновид епічного твору, виникнення якого пов’язане із зосередженням уваги письменників на важливих моральних проблемах і внутрішньому світі людини, з використанням різних засобів і прийомів психологічного аналізу («діалектика душі» героїв), зображенням ставлення дійових осіб до світу зовнішнього, взаємодії з ним тощо. яскравим прикладом такого твору є роман М. Лермонтова «Герой нашого часу».
Романи поділяються на сімейно-побутові, історичні, фантастичні, пригодницькі тощо. Цей поділ умовний, тому що сімейно-побутовий роман може виявитись і соціально-політичним, пригодницький роман може бути побудований на історичній основі. Психологічний роман часто містить філософську проблематику. Саме це ми бачимо в романі «Герой нашого часу».
Людина і доля, мета і сенс життя людини, аналіз, «діалектика душі» людини — усе це перебуває в центрі уваги авторів психологічних романів, які були особливо поширеними в ХІХ ст. В умовах російського життя періоду створення «Героя нашого часу» усвідомлення особистістю своєї людської гідності, свого права на самопізнання і самовираження набувало значення не лише літературного, а й політичного. Тому психологічний аналіз автора і самоаналіз Печоріна — необхідна форма самопізнання розвиненої особистості. Герой роману зізнається: «Я зважую, розбираю свої власні бажання та вчинки із суворою цікавістю, але без палкості… У мені дві людини: одна живе в повному сенсі цього слова, інша думає й судить її.»1.
Посилена увага до психологічного розкриття внутрішнього світу людини дозволила Лермонтову по-новому поставити питання про моральну відповідальність особистості за свої вчинки, за вибір життєвого шляху, за свою долю і за долю тих людей, які зустрілись на життєвому шляху. Це проблеми не лише психологічні, а й морально-філософські.
V. УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО
1. Евристична бесіда
- У який час жив і писав Лермонтов, як це позначилось на його творчості?
- Стисло розкажіть історію створення роману.
- Чому Лермонтов звернувся до жанру філософсько-психологічного, морально-психологічного роману?
- Якими є особливості композиції твору, як вони сприяють кращому розкриттю задуму роману, його ідей? Чому автор не дотримує в розповіді хронологічної послідовності?
2. Постановка та розв’язання проблемного питання
- На вашу думку, наскільки сильними в романі «Герой нашого часу» є автобіографічні мотиви?
VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ
Інтерактивний прийом «Американський тест»
- Вставте пропущені слова у висловлювання літературного критика про роман Лермонтова «Герой нашого часу»: «Ось книга, якій … ніколи не стертися, тому що від самого народження її було … живою водою поезії».
Слова для довідки: а) позначиться; витіснена; б) хочеться; запозичена; в) судилося; скроплено; г) годиться; прикладом.
VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Для всіх: знати зміст частин «Бела», «Максим Максимович» роману М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу», уміти переказувати, коментувати; виписати цитати до характеристики головного героя.
Творче: проілюструвати улюблені епізоди твору. І
ПАРУС
В блакитному тумані моря
Біліє парус самітний.
Чого шука він в тім просторі?
Чом в ріднім краї він чужий?
Лютує хвиля, вітер грає,
I щогла гнеться і тріщить;
Та й там він щастя не шукає,
Та й не од щастя він біжить.
Вода під ним — блакить прозора,
Над ним — проміння виграє,
А він благає бурь у моря,
Немов спокій у бурях є.
Переклад М. К. Зерова
ПАРУС
Біліє парус одинокий
В морськім тумані голубім…
По що пливе він в світ широкий?
Що кинув він в краю своїм?
Вирують хвилі, вітер грає,
І щогла хилиться струнка…
Дарма! — він щастя не шукає
І не від щастя утіка!
Під ним ясні струмки лазурі,
Над ним проміння виграє, —
А він, бентежний, просить бурі,
Немов у бурях спокій є!
Переклад М. І. Терещенка
«Герой нашого часу» М. Ю. Лермонтова — філософський, морально-психологічний роман про долю покоління. Особливості розвитку сюжету й композиції у творі. Зарубіжна література
Повернутися на сторінку Зарубіжна література