Створення та діяльність ОУН, Історія України
Основні дати:
1920 р. — створення в Празі УВО;
1929 р. — створення у Відні ОУН;
1935—1936 рр. —Варшавський процес; політичний процес проти ОУН, засудження основних провідників ОУН на західноукраїнських землях; 1938 р. — убивство в Роттердамі голови проводу ОУН Є. Коновальця.
Хід заняття Створення та діяльність ОУН, Історія України
ІІ. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ
Фронтальне опитування
1) Які українські землі увійшли до складу Польщі?
2) Схарактеризуйте політику Польської держави щодо українських земель.
3) Чим були зумовлені зміни в політиці правлячих кіл Польщі?
4) Як можна оцінити політику польських правлячих кіл щодо українства?
5) Які українські партії діяли на території Польщі?
6) Яка з українських партій мала найбільший вплив в українському суспільстві?
7) Дайте характеристику УНДО (лідери, соціальна база, ідеологія, мета діяльності).
8) Яким було ставлення українських політичних сил до УСРР?
9) Чим був зумовлений значний вплив КПЗУ?
10) Чому політика «нормалізації» зазнала поразки?
ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК
Запитання
1) Коли виник націоналістичний напрям в українському русі?
2) Кого називають «батьком» українського націоналізму?
3) Яку роль відіграла націоналістична течія в роки Української революції та визвольних змагань?
4) Коли виникла УВО? Хто її очолював?
5) Яку мету діяльності вона проголошувала та якими методами її реалізовувала?
ІV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
1. Створення ОУН . Ідеологічні основи.
Організація українських націоналістів, створена 1929 р. у Відні, оформила націоналістичний напрямок в українському русі. Засновниками ОУН стали Українська військова організація (УВО), що об’єднувала колишніх офіцерів української армії та вела збройну боротьбу проти польської окупації Східної Галичини, студентські організації — «Асоціація української націоналістичної молоді» (Львів), «Українська націоналістична молодь» (Прага), «Легіон українських націоналістів» (Подєбради, ЧСР) та інші націоналістичні групи. ОУН очолив керівник УВО, командир УСС у роки визвольних змагань, полковник Є. Коновалець. Ідеологією ОУН став інтегральний націоналізм, розроблений Д. Донцовим, який відкидав демократичні ідеали, стверджуючи, що демократична м’якотілість стала причиною поразки визвольних змагань 1917—1921 рр. Такої самої думки дотримувалися і його наступники Д. Андрієвський і М. Сціборський. Вони проголошували найвищою цінністю національну державу, на чолі якої мав стати верховний провідник — вождь. Єдність вождя й народу мусили забезпечувати корпорації, коаліції, профспілки, виборні ради. А єдина партія — ОУН — повинна була займатися ідеологічним проводом держави. Ідеологи інтегрованого націоналізму мало приділяли уваги майбутньому соціально-економічному устрою держави. Основою теоретичних міркувань було доведення прав українського народу на самостійну соборну державу й визначення шляхів здобуття незалежності. Ідеологи ОУН уважали, що незалежність української держави можна здобути шляхом національної революції — усенародного повстання проти окупантів під керівництвом ОУН. Для підготовки національної революції потрібно всіма можливими засобами розхитувати окупаційний режим (індивідуальний терор, саботаж, напади, демонстрації, акції протесту) й одночасно готувати населення до повстання.
Постать в історії
Євген Коновалець (1891—1938 рр.) — у студентські роки активіст українського руху в Галичині. У роки Першої світової війни був мобілізований до армії Австро-Угорщини. Під час бою на горі Маківка потрапив до російського полону. Під час Української революції став організатором Галицько-Буковинського куреня січових стрільців, який незабаром перетворився на одну з найбоєздатніших частин армії УНР. У листопаді 1918 р. січові стрільці під командуванням Є.Коновальця підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади гетьмана П. Скоропадського й у Мотовилівському бою 1918 р. розбили гетьманські частини. Є. Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканських армії. У 1918—1919 рр. він командував дивізією, корпусом і групою січових стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. Полковник армії УНР. Поразка національно-визвольних змагань 1917—1921 рр. спонукали Є. Коновальця до пошуку нових методів боротьби за незалежність України. Він став одним з організаторів і керівників УВО (від 1920 р.). У 1929 р. став головою проводу ОУН. 23 травня 1938 р. загинув у Роттердамі (Голландія) в результаті спецоперації, проведеної органами НКВС СРСР. ОУН судилося стати на чолі визвольного руху українців протягом 1930—1950-х рр. Чому саме ця радикальна організація, а не інші партії чи групи, що існували на той час, очолила український рух? Це пояснюється: жорстокою антиукраїнською політикою як у Польщі, так і в СРСР; зневірою в демократичні ідеали; загальноєвропейською тоталітарною тенденцією в національно-визвольних рухах; привабливим прикладом Італії, Німеччини, що кинули виклик Версальській системі і створювали сильні національні держави; неможливістю легальної боротьби за відновлення української державності.
2. Діяльність ОУН у 1930-ті рр.
У 1930-ті рр. ОУН розгорнула активну діяльність на західноукраїнських землях. Уважаючи терор однією з найдієвіших форм боротьби, ОУН здійснила низку замахів, які набули широкого розголосу. Загалом УВО й ОУН вчинили протягом 1921—1939 рр. 63 замахи, жертвами яких стали 36 українців, 25 поляків, 1 росіянин та 1 єврей.
Ці замахи здійснювалися передусім із метою привернути увагу світової та української громадськості до українського питання. Так, убивство в 1934 р. міністра внутрішніх справ Польщі Б. Перацького було, з одного боку, помстою за політику пацифікації, а з іншого, — викликом світовій громадськості у зв’язку з порушенням Польщею прав національних меншин. Терор був спрямований не лише проти зовнішніх ворогів, а в основному проти внутрішніх — проти тих українців, які йшли, на думку ОУН, на співробітництво з існуючою владою. Так, у Львові було вбито директора української академічної гімназії. Такі акції не додавали авторитету ОУН, викликали масові репресії з боку польської влади. У 1935—1936 рр. після масових арештів членів ОУН відбулися Варшавський, а згодом Львівський процеси, під час яких С. Бандера, М. Лебедь та інші були засуджені до страти, яка амністією була замінена довічним ув’язненням. Сотні членів ОУН опинилися в концтаборі Береза-Картузька. Серйозним ударом по ОУН стало вбивство у травні 1938 р. лідера організації Є. Коновальця. Напередодні вирішальних в історії Європи та світу подій організація залишилася без керівника. У середині ОУН позначився розкол між її закордонним проводом, на чолі з А. Мельником, і структурою ОУН на західноукраїнських землях, головою якої від 1933 р. був С. Бандера. Перші серйозні розбіжності між двома лідерами відбулися під час подій у Карпатській Україні. А. Мельник, як більш обізнаний у європейських справах передвоєнної Європи, категорично заборонив перехід членів ОУН із Галичини до Закарпаття.
Він знав, що А. Гітлер віддасть цей край Угорщині. Але галицька молодь і провід на чолі зі С. Бандерою, керовані прагненням розбудувати в Закарпатті Українську державу, навколо якої мала об’єднатися решта українських земель, прагнула дій. Для багатьох це мало трагічні наслідки: одні загинули під час переходу через польсько-чехословацький кордон, інші — у боях з угорськими військами. Тільки втручання Німеччини, за проханням А. Мельника, урятувало життя багатьом членам ОУН, що потрапили до рук угорців.
У 1940 р. між А. Мельником і С. Бандерою відбулася зустріч, яка завершилася розривом між двома лідерами. У квітні 1941 р. у Кракові на ІІ Великому зборі ОУН С. Бандеру було проголошено провідником, а А. Мельник був виключений з організації, після чого постали дві організації — ОУН(б) та ОУН(м). Крім того, ІІ Великий збір був присвячений підготовці до здобуття влади в Україні в умовах, коли наближався напад Німеччини на СРСР. Ураховуючи обставини, ОУН(б) пішла на співробітництво з Німеччиною. Стратегічний задум оунівців передбачав використати напад Німеччини для захоплення влади в Україні. Створювалися спеціальні похідні загони, які в умовах міжвладдя повинні були, рухаючись на схід, організовувати українські владні структури. У складі вермахту формувався український легіон, який складався з батальйонів «Нахтігаль» і «Роланд». Командували ними гауптштурмфюрери СС Р. Шухевич і Є. Побігущий. У перший же день вступу німецьких військ до Львова (30 червня 1941 р.) на урочистому зібранні представників українських партій та безпартійних провід ОУН(б) проголосив Акт відновлення української державності, який благословив митрополит греко-католицької церкви А. Шептицький. Також був створений уряд на чолі з Я. Стецьком. Німецька окупаційна влада негативно поставилася до Акта. Після невдалих спроб умовити українських провідників відмовитися від нього почалися масові арешти (С.Бандера, Я. Стецько та інші були заарештовані й кинуті до в’язниці), репресії проти членів ОУН і всього українського народу. Україна була розчленована на кілька штучних адміністративних одиниць, установлено жорстокий окупаційний режим. Батальйони «Нахтігаль» і «Роланд» були розпущені. У таких умовах ОУН приймає рішення розпочати збройну боротьбу проти німецької окупації. У 1942 р. створюється Українська повстанська армія, на чолі якої стає Р. Шухевич, розгортає свою діяльність оунівське підпілля. Практика боротьби проти сталінського та фашистського тоталітаризму примусила дещо переглянути ідеологічні засади організації, які стали наближуватися до демократичних ідеалів. Керівники ОУН зрозуміли, що здобути незалежність України можливо лише спільно з іншими поневоленими народами.
Запитання для дискусії
1) Дайте оцінку терористичної діяльності ОУН.
2) Які наслідки для ОУН мав розкол у її рядах? Чи був цей розкол неминучим?
V. ПІДСУМКИ
ОУН через історичні обставини, що склалися напередодні Другої світової війни, очолила національно-визвольний рух українців. Ідеологічною основою діяльності ОУН став інтегральний націоналізм — тоталітарна (авторитарна) ідеологія, яка й зумовила особливості діяльності організації в 1930-ті рр.
Створення та діяльність ОУН, Історія України
Повернутися на сторінку Історія