Поняття про реалізм та історія його формування. Характерні ознаки реалізму як літературного напряму. Взаємодія реалізму з іншими напрямами ХІХ ст. Зарубіжна література
Перебіг заняття Поняття про реалізм та історія його формування. Характерні ознаки реалізму як літературного напряму (звязок із дійсністю, аналітизм, типовість образів і ситуацій, розкриття впливу соціального середовища на людину, критичний пафос, дослідження життя суспільства, психологізм та ін.). Взаємодія реалізму з іншими напрямами ХІХ ст. (романтизмом, натуралізмом). Зарубіжна література
ІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ
Дев’ятнадцяте століття — одна з найцікавіших і найяскравіших сторінок у розвитку літератури світу: наприклад, реалізм як літературний напрям (особливо у прозі) розквітнув саме в середині цього століття. Письменники-реалісти вивчали мотиви поведінки та приватне життя різних людей, для того щоб зображати це життя об’єктивно й неупереджено, показуючи як позитивні, так і негативні його ознаки, порушуючи у своїх творах «низькі» та «брудні» теми — гроші, злочини, аморальні вчинки. Одним із найважливіших принципів реалістичного мистецтва є показ літературного героя в тісному зв’язку з оточенням, яке впливає на формування його характеру. Ретельно аналізуючи дійсність, різну соціальну поведінку, митці-реалісти створювали типи — узагальнені образи людей, характерні для певної групи суспільства чи соціальної групи (своєрідний аналог видів і підвидів у біології). Сьогодні ми спробуємо з’ясувати історію виникнення цього літературно-мистецького напряму та визначити його характерні ознаки.
ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ
Евристична бесіда
- Назвіть асоціації, які викликає у вас слово реалізм (або доберіть до нього синоніми, епітети). (Дійсність, життєвість, справжність, правдивість та ін.)
- Які твори художньої літератури з-поміж вивчених на уроках зарубіжної та української літератур ви вважаєте реалістичними або такими, що містять реалістичні ознаки? Дж. Олдрідж «Останній дюйм», В. В. Биков «Альпійська балада», І. К. Карпенко-Карий «Сто тисяч» тощо.)
IV. РОБОТА НАД ТЕМОЮ
— Своїх класичних форм реалізм набув у Франції у 1830-ті рр., а згодом поширився рештою країн Європи. Сам термін реалізм з’явився значно пізніше, ніж саме явище: уперше його застосували маловідомі французькі письменники Шанфльорі та Л. Е. Е. Дюранті, утверджуючи принципи реалізму в збірці «Реалізм» (1857) та однойменному журналі (1850-1857).
Теоретично обґрунтували новий напрям Стендаль (у трактаті «Расін і Шекспір») та О. де Бальзак (у передмові до «людської комедії»).
На формування реалістичного світогляду вплинули філософія позитивізму, розвиток природничих і суспільних наук (економіки, соціології, психології).
У творах деяких письменників романтизм і реалізм тісно переплетено (наприклад, в «Айвенго» Вальтера Скотта гармонійно співіснують фольклорні елементи, інтерес до Середньовіччя, романтичні сюжет і герої та водночас конкретно-історичний підхід до зображуваного).
2. Словникова робота
Реалізм (латин. realis — речовий, дійсний) — літературно- мистецький напрям, який полягає у всебічному відображенні взаємин людини й середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування особистості.
Позитивізм (латин. positivus — позитивний) — напрям філософії, у якому єдиним джерелом знань вважали конкретні науки. Виник у Франції у 1830-ті рр. Його започаткував французький філософ і соціолог Оґюст Конт (Комт). Позитивісти не визнавали абстрактних теоретичних міркувань, вважаючи неможливим за їхньої допомоги відображати справжнє життя. Своєю філософією вони оголосили конкретні науки, що спиралися на досвід людини.
Натуралізм (латин. natura — природа) — назва течії в європейській літературі та мистецтві, що виникла в 1870-ті рр. й особливо поширилася в 1880-1890-ті.
3. Робота з підручником
- Самостійно опрацюйте статтю підручника про реалізм. Складіть опорний конспект — схеми або таблиці «Найвідоміші представники літератури реалізму ХІХ ст.» та «Ознаки реалістичної літератури ХІХ ст.».
Очікувані відповіді
Найвідоміші представники літератури реалізму ХІХ ст.
| Франція | Англія | Росія | Україна |
| Стендаль, О. де Бальзак, Ґ. Флобер, Ґі де Мопассан, П. Меріме, Е. Золя | В. М. Теккерей, Ч. Діккенс, Ш. Бронте | О. С. Пушкін («Євгеній Онєгін», прозові твори), М. Ю. Лермонтов («Герой нашого часу»), М. В. Гоголь («Мертві душі»), Ф. М. Достоєвський, Л. М. Толстой, І. С. Тургенев, І. О. Гончаров, А. П. Чехов, М. С. Лєсков, М. Є. Салтиков-Щедрін | Т. Г. Шевченко, Панас Мирний, І. С. Нечуй-Левицький, Б. Д. Грінченко та ін. |
4. Інтерактивний прийом «Мозковий штурм»
- Опрацюйте таблицю «Реалізм у різні часи». Чому, на вашу думку, ознаки реалізму присутні в багатьох попередніх літературних течіях?
Реалізм у різні часи
| Літературна доба, течія | Дійсність, яку зображено | Герой та прийоми його зображання | Проблема, конфлікт |
| Відродження (XVI ст.) | Вільне царство природи, суспільство без забобонів | Красу тіла гармонійно поєднано з багатством душі й розуму. Самоцінність людини, її поетизація | Між гуманістичним та середньовічним ідеалами |
| Просвітництво (XVIII ст.) | Природні обставини, умовно правдоподібні ситуації | Людина розумна, практична; піднесення сили розуму; критика нерозумних дій у сатиричних образах | Між раціональним і стихійним, негативним у людині й суспільстві |
| Критичний реалізм (XIX ст.) | Типові умови, типові обставини | Типовий представник певного суспільного прошарку, поведінка якого зумовлена соціальними обставинами | Між особистістю й суспільними протиріччями |
| Соціалістичний реалізм (XX ст.) | Дійсність із позицій партійного врядування | Ідеалізована людина соціалістичного суспільства; будівник нового суспільства | Між буржуазними й соціалістичними ідеями |
Очікувані відповіді
- Література в усі часи свого розвитку не була відстороненою від дійсності, зображувала її й намагалася вплинути на неї.
- У центрі реалістичної літератури перебуває людина.
- Завжди існував конфлікт людини й суспільства, залежність людини від соціальних, природних і біологічних умов.
5. Міні-лекція
- За міні-лекцією вчителя продовжте складати опорний конспект уроку.
— Буржуазне суспільство потребувало інших форм художнього мислення і вираження, що зумовило перехід літератури в середині XIX ст. від романтизму до реалізму. Тепер письменники зосередили увагу на зображенні різних сфер буржуазного побуту, що породжував інший менталітет і вимагав іншого, реалістичного художнього вираження. Тому в європейських літературах XIX ст. поряд із романтизмом як художньою системою великого значення набуває реалізм: хоча деякий час ці течії розвивалися паралельно, проте романтизм домінував у першій половині століття, а реалізм — у другій. Золота доба багатосторінкової прози XIX ст. відбилася в соціально-психологічному, історичному, автобіографічному, філософському та інших реалістичних романах.
Принципи реалізму, звісно, не поділяли романтичного захоплення культом уяви, фольклором, історією та природою, звернення до надприродного й фантастичного, але відмежуватися взагалі від цього не могли, адже в житті завжди присутнє щось незбагненне й таємниче.
Реалізм збагатив різноманітні стилі, одним із яких наприкінці XIX ст. став натуралізм (Еміль Золя). Натуралісти вважали, що витвір мистецтва має бути справжнім «людським документом» — вичерпним описом того чи іншого суспільного явища. Доля персонажів, їхня психологія залежать від спадковості (життєвий шлях, характер героя обумовлені його генами, спадковістю), середовища (персонаж є продуктом середовища, у якому формувався) й історичного часу. Натуралісти позбулися заборони на багато тем, які доти не заведено було описувати в літературі.
Ще в 1850-ті рр. у Великій Британії та Франції поширився естетизм («парнасці» Д. Ґ. Россетті, Дж. Рьоскін, В. Х. Пейтер та ін.). Письменники-естети проголосили красу головною цінністю, писали лише про вишукане, досконале, прекрасне і навіть вважали, що краса є вищою за мораль (найяскравіший представник — Оскар Уайльд).
У 1870-1880-ті рр. у деяких країнах набув поширення неоромантизм — повернення письменників до таких романтичних образів, як сильна самотня особистість, а також до тем екзотичних країн, пригод, таємниць (найяскравіші представники — Р. Л. Стівенсон, Р. Кіплінґ, Е. Ростан та ін.). Автори неоромантичних творів багато чого запозичили у реалізму (наприклад, мистецтво психологічного аналізування у зв’язку з оточенням).
Як бачимо, реалізм у XIX ст. не тільки посідав панівні позиції, а й значною мірою впливав на інші напрями літератури, готуючи ґрунт для появи нових стилів і течій.
Із найвидатнішими художніми творами XIX ст. ми ознайомимося в 10-му класі. Для того щоб зрозуміти та сприйняти будь-який мистецький твір, необхідні співпраця читача й автора, вдумливе літературознавче аналізування цього твору в історичному й естетичному контекстах, а також погляд із позицій загальнолюдських цінностей.
Історичний контекст передбачає визначення місця й ролі твору в історико-культурному, літературному процесах доби, його актуальність для свого часу, співзвучність сюжету історичній епосі. Естетичний контекст передбачає розкриття естетичних ідеалів автора, визначення художньої цінності літературного твору, його художньо-емоційної природи, особливостей поетики. Філософський контекст ґрунтується на ідеях позитивізму.
У XIX ст. література стає засобом пізнання людьми себе і навколишнього світу, набуває ідеологічного значення. Однією з ознак реалізму є тяжіння до правдоподібності, що виявляється в зображенні характерів, обставин, побутових подробиць. Важливу роль відіграє мотивація вчинків героя. Об’єктивована манера оповіді справляє враження саморозвитку подій і характерів, невтручання автора в їхній перебіг. Реалісти підкреслюють соціальну зумовленість суспільних відносин, тому й досліджують зв’язок людини із середовищем. Зрозуміло, що художній твір успішно витримує випробування часом, якщо сповідує загальнолюдські цінності, звучить актуально в різні часи та для різних народів.
Реалізму як мистецькому напряму також відповідає певна система жанрів. Провідну роль у ній відігравали прозові твори (роман, повість, фізіологічний нарис), хоча розвивалася й поезія. У цей період з’являється соціально-психологічна проза, для якої є характерним зображення історії людської душі: коли письменник досліджує психологічну еволюцію героя, усі драматичні зміни його почуттів тісно позв’язані з тими соціальними умовами, у яких цій особистості доводиться жити.
6. Сприйняття творів інших видів мистецтва
Повідомлення
1-й учень. Піднесення реалізму як художнього методу почалося в графіці. Неабияку роль відіграла у цьому творчість Оноре Дом’є, чиє мистецтво споріднене реалізмові О. де Бальзака. Дом’є зажив слави нещадною сатирою на короля Луї-Філіппа I і панівну буржуазну верхівку Франції. Його карикатури друкували в періодичних виданнях і розповсюджували окремими ліногравюрами. Виставлена у вітрині літографія Дом’є «Ґарґантюа» (карикатура на Луї-Філіппа I, який ковтає золото і «віддає» натомість ордени й чини) збирала цілі натовпи. Саме через цю гравюру художника покарали 6 місяцями в’язниці та великим штрафом. 1834 року в літографіях «Законодавче черево», «Всі ми люди, обіймемось!», «Цього можна відпустити на волю» Дом’є зобразив колективний портрет палати депутатів, викривши бездарність і жадібність, жорстокість і лицемірство влади заможних. Він же створив пронизане глибоким трагізмом зображення кривавої розправи влади над робітниками — «Вулиця Транснонен 15 квітня 1834 року». Заборона 1835 р. політичної карикатури змусила митця обмежитися побутовою сатирою.
2-й учень. Позиції реалізму в живописі середини сторіччя зміцнив Ґюстав Курбе. Довкола його творів «Каменярі» та «Похорон в Орнані» розгорнулися бурхливі суперечки. На першій картині фігури старого і молодого робітників, уся колірна гама полотна створюють враження сумного, безрадісного життя, заповненого одноманітною, виснажливою працею. На другій зображене «товариство» невеликого провінційного містечка Орнан, батьківщини художника, під час поховання на місцевому кладовищі. Контраст урочистості траурної церемонії й нікчемності людських пристрастей навіть перед обличчям смерті викликав і в критики, і в публіки бурю протестів, що зробило Курбе «знехтуваним»: 1875 року його картини не прийняли для експонування на Всесвітній виставці. Тоді художник власним коштом збудував скромне приміщення, назвавши його «Павільйон реалізму», і розмістив там 40 робіт, зокрема свою програмову картину «Майстерня художника». У каталозі до цієї виставки митець так обґрунтував принципи реалізму в мистецтві: «Бути спроможним виразити звичаї, ідеї, обличчя епохи, бути не тільки художником, а й людиною, отже, творити живе мистецтво — таким є моє завдання». Він став членом Паризької комуни, а після її розгрому був вимушений емігрувати до Швейцарії.
3-й учень. Жанр тематичної картини, написаної на сучасному матеріалі, стає основним для художників-реалістів, розвиваються також пейзаж і портрет. У другій половині XIX ст. центр реалістичного напряму в образотворчому мистецтві перемістився із Франції до Росії. Величезний внесок у реалізм зробили російські передвижники — учасники демократичного об’єднання Товариства пересувних художніх виставок, створеного 1871 р.: І. М. Крамськой, І. Ю. Рєпін, В. І. Суриков, В. Г. Перов, О. К. Саврасов, І. І. Шишкін, І. І. Левітан, А. І. Куїнджі. Вони збагатили образотворче реалістичне мистецтво психологізмом, майстерністю соціального узагальнення й поетизацією рідної природи.
V. УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО
1. Аналітична робота
- За прослуханою міні-лекцією вчителя та повідомленнями однокласників складіть тези за темою «Принципи реалізму в мистецтві XIX ст.».
Очікувана відповідь
Принципи реалізму в мистецтві XIX ст.:
- тяжіння реалізму до об’єктивності, достовірності;
- втілення в реалізмі як літературному напрямові діалектичного зв’язку між закономірно-загальним та індивідуально- особливим;
- переважання індивідуальних стилів над загальними;
- відмова від поділу стилю на «високий» та «низький» залежно від сфер зображення, а також від розмежування явищ на «естетичні» та«неестетичні»;
- пізнавальне спрямування (зв’язки з історією, природознавством, соціологією, психологією);
- аналітичний підхід до дійсності, намагання відтворити світ як складну єдність;
- увага до проблем взаємодії людини і середовища, до типових характерів за типових обставин;
- перенесення центру уваги на соціальну сферу;
- переважання епічного першоджерела;
- психологізація всієї атмосфери твору, його предметно- емоційного світу (портрет, інтер’єр, пейзаж тощо).
2. Евристична бесіда
- Назвіть хронологічні межі літератури XIX ст.
- Які суспільно-політичні події впливали на розвиток культури цього періоду?
- Назвіть напрями, що існували в літературі XIX ст.
- Що таке реалізм?
- Які роботи є теоретичним підґрунтям цього напряму?
- Назвіть провідні ознаки реалізму.
- Що вважають філософським підґрунтям цього напряму?
- Як ви розумієте поняття соціально-психологічна проза?
- Назвіть представників реалізму в літературі й образотворчому мистецтві.
VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ
Інтерактивний прийом «мікрофон»
- Продовжте речення: «У реалістичних творах мене приваблюють такі ознаки, як…».
VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Для всіх: уміти характеризувати реалізм як літературний напрям, називати найвідоміших його представників, наводити приклади реалістичних творів.
Індивідуальне (творче): підготувати повідомлення про О. де Бальзака або монолог від його імені; про символіку складових пам’ятника О. де Бальзаку в м. Аґд (Франція) роботи З. К. Церетелі; про екранізації твору «Ґобсек».
Поняття про реалізм та історія його формування. Характерні ознаки реалізму як літературного напряму (звязок із дійсністю, аналітизм, типовість образів і ситуацій, розкриття впливу соціального середовища на людину, критичний пафос, дослідження життя суспільства, психологізм та ін.). Взаємодія реалізму з іншими напрямами ХІХ ст. (романтизмом, натуралізмом). Зарубіжна література
Повернутися на сторінку Зарубіжна література