АВАРІЯ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС І СТАН НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА, ГЕОГРАФІЯ

Аварія на чорнобильській АЕС і стан навколишнього середовища, географія

Хід заняття Аварія на чорнобильській АЕС і стан навколишнього середовища, географія

II. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів

• Що вивчає наука геоекологія?
• Що називають геоекологічною ситуацією?
• Назвіть основні чинники, які впливають на геоекологічну ситуацію в Україні.
• Поясніть, чому геоекологічна ситуація в Україні характеризується як кризова.

IIІ. Мотивація навчальної і пізнавальної діяльності

Однією з головних причин погіршення геоекологічної ситуації в Україні вважають аварію на ЧАЕС 1986 року. На цьому уроці ми маємо з’ясувати, якого негативного впливу зазнала територія України в результаті цієї аварії.

IV. Вивчення нового матеріалу

Орієнтовний хід конференції

Ведучий конференції. Шановні друзі! Напередодні чергової річниці згубної дати 26 квітня 1986 року ми зібрались, щоб обгово­рити наслідки аварії на ЧАЕС та проблеми, які виникають у зв’язку з ними. На нашу думку, ці наслідки мають глобальний характер. Про цю аварію необхідно пам’ятати, винести належні уроки з неї, щоб аналогічні катастрофи більше не траплялись, щоб люди могли пе­редбачати наслідки свого впливу на природне середовище, наслідки неправильної експлуатації небезпечних техногенних об’єктів.

Журналіст. Коротко окреслимо проблему. В ніч на 26 квітня 1986 року стався вибух на 4-му енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції.

Під час вибуху ядерного реактору виділились радіонукліди Йоду, Цезію, Телуру, Барію, Стронцію, Плутонію. Викиди техногенних ра­діонуклідів у повітря, річки та водойми, на поверхню ґрунту призвели до радіаційного забруднення майже 20 % території України. В Україні дуже забрудненими виявилось понад 5 млн. га території, де проживало понад 2,4 млн. чол. У 18 областях у деяких пунктах виявлено значні концентрації радіоактивного Плутонію в ґрунті. Південь України отри­мав шкідливі речовини разом із зрошувальними водами, які надходять з Дніпра. Крім того, значна кількість радіонуклідів накопичується в донних відкладах водосховищ.

Внаслідок радіоактивного забруднення великих площ на території України виявлені регіони, у межах яких є загроза довгострокового над­ходження радіонуклідів у сільськогосподарську продукцію, поверхневі та ґрунтові води, вторинного забруднення атмосфери та опромінення населення, яке там проживає. Автори численних досліджень так і не дійшли спільної думки з при­воду кількості як усіх постраждалих, так і навіть кількості ліквідаторів. За різними даними, у 1986–1987 роках у дезактивації території АЕС та місцевості, що прилягає до неї, було задіяно 200–800 тисяч чоло­вік. Загальну кількість евакуйованих із забруднених територій також оцінюють по-різному — від 135 до 350 тисяч чоловік. І, нарешті, від двох до семи мільйонів чоловік і нині мешкають на територіях із під­вищеною радіоактивністю.

За даними низки міжнародних організацій, насамперед ВООЗ, на початок 2006 року серед перерахованих вище груп населення було зареєстровано приблизно чотири тисячі смертей від раку щитовидної залози. Оприлюднення цих даних викликало шквал обвинувачень та спростувань. Так, німецькі представники організації ВООЗ «Лікарі світу за запобігання війні» тільки серед ліквідаторів нарахували 50–100 тисяч смертей, оцінивши загальну кількість жертв у 246 тисяч. Крім того, загальна кількість тих, хто постраждав, серед ліквідаторів оцінюється у 540–900 тисяч. У 20 тисяч чоловік діагностується рак щитовидної залози.

За оцінками Greenpeace, тільки з 1990 до 2004 року чорнобиль­ська аварія зібрала страшний «урожай» — 200 тисяч людських життів. 93 тисячі з них забрали онкопатології, викликані радіоактивним опро­міненням. Загальна ж кількість онкохворих може сягнути 270 тисяч.

Ведучий. Запрошуємо до діалогу організації, які мають в Україні займатися вивченням та ліквідацією негативних наслідків аварії на ЧАЕС.

Зокрема, слово надається представнику Національної комісії при Верховній Раді з радіаційного захисту населення.

Представник. Чорнобильська аварія і ліквідація її наслідків випробували не лише наші знання, техніку, систему дозиметричного контролю, організацію служби швидкого реагування на надзвичайні ситуації, мужність і самовідданість її працівників, надійність захисних засобів, а й моральні основи нашого суспільства. Так, нас перекону­вали, що за перший рік після аварії доза радіоактивного опромінення від радіоактивних викидів стала меншою, ніж до аварії. Це була велика неправда! Рахували тільки дозу від випромінювання радіоактивного цезію, який потрапив у кореневу систему рослин. Але ж основна маса радіонуклідів, у тому числі радіоактивного стронцію та інших радіоактивних елементів, випала на поверхню землі, на листя рослин. Природно, у кореневу систему проникла лише мізерна їх частина.

Урок перший. Хоч би якою тяжкою й гіркою була правда, не можна в моменти надзвичайно тяжких випробувань казати неправду своєму народові.

Урок другий. Якщо ми хочемо розвивати ядерну енергетику, необ­хідно організувати службу безперервного дозового моніторингу на всій території країни.

Урок третій. Не можна економити кошти на проведенні наукових досліджень. Так, на цей час існують два взаємовиключні погляди на сумарну дозу радіовипромінювання, отриману населенням від зов­нішніх і внутрішніх (їжа, повітря, вода) джерел. Відповідно до пер­шого, ця доза була максимальною в перший рік після аварії, а потім неухильно знижувалася; відповідно до другого — доза в перший рік після аварії була незначною, потім, у зв’язку з потраплянням радіо­нуклідів у кореневу систему рослин, зросла, після чого почалося її поступове зниження.

Від того, якого погляду дотримуватися, кардинально залежатиме стратегія ліквідації впливу наслідків аварії на здоров’я населення. Через 20 років після аварії час би вже визначитися!

Урок четвертий. Необхідно точно знати кількість депозитаріїв для збереження радіоактивних відходів і стан, у якому вони перебувають. У мене склалося враження, що вони стають небезпечними не лише для населення, а й для навколишнього середовища. А це загрожує новими неприємностями для нас та майбутніх поколінь.

Урок п’ятий. Не можна весь негативний вплив наслідків аварії на здоров’я людей списувати на радіофобію. Досліджуючи рослини, які, як відомо, навіюванню не підвладні, ми виявили: 1) так званий «ефект свідка» — опромінена клітина негативно впливає на своїх неопроміне­них сусідів; 2) індукцію геномної нестабільності — після опромінення спадкова інформація клітини починає безперервно змінюватися, що супроводжується канцерогенезом; 3) послаблення імунної системи на тривалий час; 4) стохастичні наслідки опромінення на генетичному рівні, які призводять до прискорення еволюційних процесів.

Безперечно, з усіх проблем, спричинених чорнобильською ката­строфою, найважливішою є проблема негативного впливу радіації на людину. На територіях, які зазнали радіоактивного забруднення, мешкали сотні тисяч людей. Тому необхідно точно знати, наскільки небезпечні для здоров’я отримані ними дози опромінення. Оскільки конкретна допомога постраждалим коштує дорого, з перших днів після аварії оцінка рівня небезпеки опромінення населення набула надмірного політичного забарвлення, і «ті, хто приймає рішення», поділилися на два альтернативні табори: одні вважають, що очіку­вання вагомих негативних наслідків для здоров’я людей у зоні чор­нобильської біди безпідставне, інші ж, навпаки, переконані в тому, що на людей, які зазнали опромінення, чекає гірка доля. Таке проти­стояння триває й донині. Замість того, щоб забезпечити розгорнутімедико-біологічні дослідження, які запобігали б розвитку негативних наслідків опромінення, ми чуємо лише безпідставні, схоластичні роз­мови, що, у кращому разі, базуються на поверхових епідеміологічних спостереженнях.

Колись Марк Твен сказав, що існує три види неправди: просто неправда, велика неправда і статистика. На сьогодні важливо припи­нити словесні баталії щодо Чорнобиля і перейти до конкретних дій: відновити забезпечення наукового супроводу контрзаходів, якого наука не одержує багато років, привести в належний стан реєстр людей, по­страждалих від чорнобильської катастрофи, чесно, без упередження оцінити стан медичного забезпечення населення, покласти край тій неправді щодо оцінки доз опромінення, яка існує з перших днів після аварії на ЧАЕС.

Ведучий. Запрошуємо до виступу представника Інституту гігієни і медичної екології АМН України.

Представник. Аварія на ЧАЕС породила значну кількість за­питань, на окремі з яких чітких відповідей упродовж більше ніж два­дцяти післяаварійних років так і не отримано. Головним є питання медичних наслідків аварії.

Існують експерти, які усіляко прищеплюють нам думку, що медичні наслідки опромінення «є дещо перебільшеними». Ті ж експерти вва­жають, що найсерйознішою проблемою для системи охорони здоров’я громадян є «руйнівний психологічний вплив — результат відсутності точної інформації».

Справді, проблема інформаційного забезпечення аварії була й за­лишається однією з найгостріших. Тільки в травні 1989 року офіційно знято всі обмеження з публікацій чорнобильських матеріалів. Однак перші публікації про роботу урядової комісії, що координувала питан­ня надання медичної допомоги постраждалим під час аварії на ЧАЕС, Міністерство охорони здоров’я СРСР розсекретило лише в липні 1991 року («Медицинская газета», № 30, 26.07.91).

Віддаючи належне людям у білих халатах, які, виконуючи свій професійний обов’язок, першими ввійшли в невидиме коло радіа­ційного вогнища, редакція газети підкреслювала: «Доки наші закор­донні спеціалісти розбиралися з верхніми й нижніми порогами берів, діти, населення, ліквідатори тим часом захворювали й захворювали. І хворіють, і лікуються тепер. І не тільки від захворювань крові та кісткового мозку, щитовидної залози, інших органів та систем. А й від радіофобій, інших мимовільних стресових станів. І для них головне лікування — вся правда про Чорнобиль».

Тож не дивно, що реакція населення на медичні наслідки аварії й нині залишається далеко не однозначною.

За післяаварійний період реалізовано великий комплекс програм з мінімізації наслідків аварії. Отримані результати є значним науко­вим досягненням не лише України, а й світової наукової спільноти. Приклад цього — програми радіаційного моніторингу, реалізованого на величезних територіях (який, на жаль, нині проводиться в обмеже­ному варіанті). Аналогів такого моніторингу не було в жодній країні світу. Практично всі типи вимірювальних приладів, які випускались у різних країнах (фірмах), пройшли випробування на забруднених територіях.

На нашу думку, головні уроки Чорнобиля такі:

• недооцінка масштабів аварії;
• відсутність вичерпної інформації про радіаційну обстановку в ран­ній період аварії;
• поетапна евакуація за межі зони найбільшого забруднення;
• залучення для ліквідації аварії значної кількості непрофесіо-налів;
• недостатні дозиметричний контроль і оцінка небезпеки викону­ваних робіт;
• недосконалість нормативних документів, що діяли на момент аварії;
• використання як основного критерію неблагополуччя радіаційної обстановки не дози, а щільності забруднення ґрунтів цезієм-137;
• повільне створення виробничої і соціальної інфраструктури на забруднених територіях.

Ведучий. Надамо слово представнику Інституту ядерних дослі­джень НАН України.

Представник. Ядерну енергію можуть використовувати лише країни, які мають відповідну науково-технічну базу. Згубність не­дооцінки цього, а також низький рівень культури ядерної безпеки продемонструвала катастрофа на Чорнобильській АЕС.

На сьогодні можна сказати про деякі принципово важливі проб­леми, що виникли в результаті чорнобильської катастрофи, і про те, які науково-технічні розробки було здійснено для їх вирішення. При цьому обмежимося в основному прикладами з роботи Інституту ядерних досліджень НАН України (ІЯД).

У перші дні після аварії необхідно було оцінити радіаційну обста­новку в зоні ЧАЕС. Співробітники ІЯД, використовуючи розроблені в інституті інтегруючі дозиметри великих доз, на захищеному свинцем бронетранспортері провели наземну дозиметричну розвідку. Для дози­метричної зйомки з вертольота терміново виготовили прилад зі спеці­альним радіаційним захистом. У результаті було визначено радіаційну обстановку в зоні реактора, прилеглих територіях та м. Прип’ять. У перші дні аварії велику тривогу викликав стан ядерного реактора, на якому вирувала пожежа. Особливо важливо було визначити, які процеси відбувалися в реакторі. Спеціалісти ІЯД запропонували роз­містити під опорною плитою реактора датчики температури, теплового потоку, гамма- і нейтронного випромінювання. Перші вимірювання та виконані на їх основі розрахунки показали, що проплавлення бе­тонних перекриттів під активною зоною не станеться. Це дало шах­тарям можливість вести роботи зі створення захисної плити. Проте ще важливішою була отримана з нейтронних датчиків інформація про те, що ядерна реакція не відбувається.

Зруйнований реактор являв собою надзвичайно складний і не­відомий у радіаційному й технічному планах об’єкт. Необхідно було створити систему контролю та діагностики такого нестандартного об’єкта.

У той час в ІЯД було розроблено, випробувано в дослідному реак­торі і впроваджено на Вірменській АЕС розгалужену систему контролю й діагностики зони реактора та інших технологічних вузлів і пристроїв станції. Ідеї, на яких базувалася ця розробка, використано для створення на зруйнованому реакторі ЧАЕС контрольно-діагностичного комплексу «Шатро». При цьому в стислі терміни було розроблено проект, виго­товлено комплектуючі і в дуже складних радіаційних умовах змонто­вано систему. До комплексу входили унікальні дозиметричні детектори нейтронного і гаммавипромінювання, датчики температури, теплового потоку й вібрації, що охоплювали значну територію четвертого блока (було задіяно близько 200 вимірювальних пристроїв). Усі дані збирались і заносились у комп’ютер, де можна було з допомогою розробленої про­грами аналізувати стан і прогнозувати зміни контрольованого об’єкта. З метою покращання авторського супроводу було організовано діало­говий зв’язок «Шатро» — ІЯД. Це дозволило оперативно одержувати в Києві всю інформацію, «бачити» стан об’єкта й надавати експертну підтримку операторам на випадок незрозумілих ситуацій або збоїв у ро­боті технічних чи програмних засобів. Система «Шатро» виявилася дуже надійною, ефективною й відіграла важливу роль у дослідженні стану зруйнованого реактора та процесів, які в ньому відбувалися.

Результати робіт ІЯД із розрахунків зон енергетичних реакторів, що були виконані до 1986 року, дозволили промоделювати можливі процеси в реакторі. Було проведено розрахунки аварійної ситуації. Висновки наших спеціалістів підтримали спеціалісти Інституту атом­ної енергії (ІАЕ) з Москви. Надалі ІЯД та ІАЕ працювали разом. У результаті було напрацьовано ряд рекомендацій стосовно кількості та якості стрижнів — нейтронних поглинувачів, що реалізувалися на діючих реакторах.

Важливою проблемою став запуск третього реактора, який було зупинено під час аварії на четвертому блоці. Для цього проведено ряд досліджень та необхідних ремонтних робіт.

Обсяг науково-технічних задач, що виникли унаслідок аварія на ЧАЕС, був надзвичайно великий. Серед них: вимірювання радіоак­тивності сотень тисяч проб ґрунту, води, рослин, тварин, продуктів харчування тощо. Надзвичайно важливими було розроблено й опе­ративно встановлено обладнання на молокозаводах з експресного визначення рівнів радіозабруднення молока, на автотрасах — для дистанційного контролю радіаційного забруднення автотранспорту, а також розробка та виготовлення серій побутових радіометрів бета- і гаммавипромінювання.

Звичайно ж, у вирішенні всіх цих завдань брали участь багато на­укових, технічних, промислових та інших організацій як України, так і СРСР. У цілому масштаб робіт, оперативність їх виконання в умовах проблемних нестандартних обставин можна було здійснити лише за наявності могутнього науково-технічного потенціалу країни.

Що ж ми мали в атомно-енергетичному комплексі України в на­ступні після аварії роки? Пригадаємо деякі визначальні події. Часто політичні міркування окремих діячів брали гору над здоровим глуздом, економічною доцільністю, навіть над вимогами радіаційної безпеки. Наприклад, було розгорнуто кампанію проти виконання проекту «Век­тор», спрямованого на утилізацію радіоактивних відходів у Чорнобиль­ській зоні. Тому його реалізація почалася аж у 1999 р. Згубні наслідки прийнятого в 1990 р. мораторію на будівництво ядерних реакторів виявилися в тому, що нові реактори на Хмельницькій і Рівненській АЕС, які були на той час у стадії вісімдесятивідсоткової готовності, було введено в експлуатацію лише в 2004 році.

Вперше виникли проблеми виведення з експлуатації АЕС. У груд­ні 2000 р. прийнято політичне рішення про закриття ЧАЕС. Такого масштабного завдання, та ще й із додатковим аварійним блоком, людство досі не вирішувало. При цьому постає надзвичайно багато нових наукових і технічних задач, простих розв’язків яких не існує.

Необхідно налагодити виробництво в Україні ядерного палива для реакторів АЕС. Підстава для цього — наявність в Україні досить розвинутих виробництв урану та цирконію — основних компонентів виробництва.

Цей короткий схематичний перелік проблем атомної енергетики дає можливість проаналізувати стан та науково-технічні можливості атомної галузі. Слід зазначити, що кожна країна, яка використовує ядерну енергію, повинна мати розгалужену мережу науково-технічної підтримки. Після розпаду СРСР більшість установ науково-технічного супроводу залишилися в Росії. Україна терміново потребувала ство­рення своєї інфраструктури. Як стартові можна було використати два найбільших ядерних центри країни — ІЯД НАН України та ННЦ «ХФТІ», доповнюючи й розвиваючи в них втрачені науково-технічні напрями, використовуючи потенціал інших організацій та додатково створюючи інші необхідні установи і підприємства. Проте, на жаль, так не сталося. Хоча створено ряд нових, в основному приватних центрів, однак вони здебільшого не мають належної матеріально-технічної бази й не можуть істотно підтримати галузь. Тим часом міністерство галузі не віддає належне реально існуючим можливостям, а саме інститутам та іншим організаціям, які давно працюють у державі.

Ведучий. Ми почули думку з приводу наслідків аварії на ЧАЕС різних організацій, що причетні до проблеми. Нам залишається зро­бити висновок про глибину проблеми та можливі шляхи покращання ситуації з радіаційним забрудненням території України.

VII. Домашнє завдання

Опрацюйте текст підручника.

Аварія на чорнобильській АЕС і стан навколишнього середовища, географія

Повернутися на сторінку географія