Урок 90. Мислення й кора великих півкуль головного мозку, біологія, 9 клас

Урок 90. Мислення й кора великих півкуль головного мозку, біологія, 9 клас

Цілі уроку: сформувати уявлення про мислення як один з найскладніших психофізіологічних процесів, розкрити роль великих півкуль головного мозку в процесах мислення.

Обладнання й матеріали: таблиця «Будова головного мозку».

Базові поняття й терміни: мислення, теоретичне, практичне і творче мислення, процес мислення, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, порівняння.

 

 

Хід уроку 90. Мислення й кора великих півкуль головного мозку, біологія, 9 клас

 

I. Організаційний етап

 

II. Актуалізація опорних знань і мотивація навчальної діяльності учнів

Питання для бесіди

1. До якого відділу мозку відносять кору великих півкуль?

2. На які зони поділяють кору великих півкуль?

3. Яку будову має кора великих півкуль?

4. Які функції виконує кора великих півкуль?

 

III. Вивчення нового матеріалу

Розповідь учителя з елементами бесіди

Мислення

Мислення — це передусім психічний процес самостійного пошуку й відкриття суттєво нового, тобто процес опосередкування та узагальнення відображення дійсності під час її аналізу й синтезу, що виникає на основі практичної діяльності й досвіду.

Виділять такі види мислення:

  • наочно-дійове;
  • теоретичне;
  • наочно-образне;
  • практичне;
  • словесно-логічне;
  • творче.

Наочно-дійове мислення — це розв’язування задач, поданих у наочній формі, шляхом практичних дій.

Наочно-образне (образне, просторове) мислення — це розв’язування задач шляхом ідеального перетворення їх умов.

Словесно-логічне мислення — це провідний засіб теоретичного освоєння дійсності, що має вигляд міркування і здійснюється шляхом таких розумових дій, як аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, порівняння.

Теоретичне мислення можна вважати різновидом словесно-логічного. Це засіб цілеспрямованого теоретичного освоєння дійсності, відтворення її в поняттях. Теоретичне мислення спрямоване, як правило, на побудову узагальненого і значною мірою усвідомленого образу світу. Двома його формами є дискурсивне (від лат. discursus — міркування, досвід, аргумент) та інтуїтивне мислення.

Дискурсивне мислення — це розгорнуте в часі міркування з допомогою умовиводів — способів логічного зв’язку суджень. Останні складаються із засновків та висновку. Умовивід здійснюється шляхом індукції — від менш загальних до більш загальних суджень, або ж дедукції — застосування вже відомого до нових випадків.

Проте і дискурсивне мислення має неусвідомлені компоненти. Коли ж такі компоненти домінують, воно набуває вигляду інтуїції — нібито безпосереднього й майже раптового акту пізнання, що здійснюється без достатньо логічних підстав.

Кожен вид мислення реалізується з допомогою певних психологічних механізмів — складників процесу мислення.

Процес мислення

Мислення починається з проблемної ситуації, для виходу з якої індивід повинен знайти й застосувати нові для себе знання чи дії. Вона включає в себе невідоме (шукане), індивідуальну потребу індивіда, його здібності та досвід.

Найчастіше індивід вдається до мислення тоді, коли проблемна ситуація перетворюється на задачу — мету, яка дається в певних умовах і якої можна досягти за рахунок останніх.

Загалом процес розв’язання задачі є актом конкретизації — переходу від загального і вкрай нечіткого уявлення про майбутній результат до його конкретного образу.

Пошук невідомого в межах акту конкретизації здійснюється як безперервний процес прогнозування — створення образу очікуваного результату. Цей процес здійснюється шляхом розумових дій та операцій. Це одні й ті самі структурні одиниці мислення, але з різним ступенем автоматизованості: аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, порівняння.

Аналіз — розчленування об’єкта мислення як цілого на частини з допомогою зовнішніх або внутрішніх дій чи операцій. Синтез — практичне або теоретичне об’єднання виділених у процесі аналізу частин у нове ціле. У процесі розв’язання задачі аналіз закономірно переходить у синтез, а синтез спонукає пошук характерних ознак нового цілого, тобто кожен новий результат аналізу змінює об’єкт мислення, зумовлює необхідність синтезу.

Абстрагування — виділення одних властивостей об’єкта мислення серед інших. Узагальнення — об’єднання важливих властивостей об’єкта мислення, отриманих у результаті аналізу, синтезу, абстрагування. Рівень узагальнення свідчить про ступінь продуктивності мислення, його адекватність.

Порівняння — розумова операція, що дає змогу встановити подібні й відмітні ознаки аналізованих об’єктів. На перших етапах розвитку мислення порівняння є провідною формою пізнання: дитина пізнає речі, порівнюючи їх між собою. Згодом воно набуває більш чи менш розгорнутого характеру й залежить від складності порівнюваних об’єктів та мети порівняння.

 

IV. Узагальнення, систематизація й контроль знань і вмінь учнів

Питання до учнів

1. Що таке мислення?

2. Які існують види мислення?

3. Як відбувається процес мислення?

 

V. Домашнє завдання

Урок 90. Мислення й кора великих півкуль головного мозку, біологія, 9 клас

Повернутися на сторінку Конспекти уроків біології 9 клас

Комментарии закрыты.