Хемінгуей Ернест Міллер (1899—1961) — американський письменник, журналіст, лауреат Нобелівської премії (1954).
Основні твори: «І сходить сонце» («Фієста»; 1926), «Прощавай, зброє!» (1929), «Мати і не мати» (1937), «По кому подзвін» (1940), «Старий і море» (1952).
Народився Ернест Міллер Хемінгуей в м. Оут-Парк штату Іллінойс, у передмісті Чикаго. Був другим із шести дітей у родині. У шкільні роки захоплювався спортом (туризмом, стрільбою, футболом), працював у шкільних часописах. Після закінчення школи (1917) відмовляється від вступу в університет і починає працювати репортером газети.
У 1918 р. записується у транспортний підрозділ Американського Червоного Хреста, вирушає на Першу світову війну, де отримає важке поранення — з його тіла було вилучено 227 осколків різного розміру. Із 1919 до 1923 р. працює у різних газетах, стає європейським кореспондентом, певний час живе в Парижі, де знайомиться з відомими літераторами. З 1925 р. вирішує повністю присвятити себе літературі, але з газетярством не пориває. Бере участь в антифашистській боротьбі в Іспанії (1936—1939). Тема Іспанії звучить в багатьох творах Хемінгуея, він стає палким прихильником кориди. У дні Другої світової війни був воєнним кореспондентом. В останні роки жив на Кубі. У книзі «В наш час» (1925), в романі «Прощавай, зброє!» (1929) письменник висловлює свій протест проти війни, показує її ворожість людині. Роман «І сходить сонце» («1926, водночас англ. вид. під назвою «Фієста») передає розчарування, біль, розпач «втраченого покоління» в роки післявоєнного «процвітання». Важкі сумніви і пошуки письменника проявились в творах «Смерть після полудня» (1932), «Сніги Кіліманджаро» (1936), збірці оповідань «Переможець не одержує нічого» (1933). Внутрішня криза, що переживалась буржуазною Америкою на початку 30-х років XX ст., знайшла відображення в романі «Мати і не мати» (1937). Під впливом іспанських подій письменник подолав індивідуалістські настрої, властиві йому до середини 30-х років (п’єса «П’ята колона», 1938; сценарій «Іспанська земля», 1938; нариси «Американський боєць», «Мадридські шофери», 1938, а також роман «По кому подзвін», 1940). Повість «Старий і море» (1952), за яку Хемінгуею були присуджені Пулітцерівська (1952) та Нобелівська (1954) премії, стверджує віру в людину, сповнена любов’ю до простих людей. Хемінгуей — людина ризику, його життя сповнене різних подій і катастроф: побував на п’яти війнах, потрапив у шість авто- і авіакатастроф, був травмований, на якийсь час осліп. Він завзятий мисливець, рибалка, декілька разів виїздив на африканське сафарі. У часи Другої світової війни на власному катері зголосився виконувати розвідувальні завдання. Численні травми письменника призводять до тяжкої хвороби, наступає моральна криза і 2 травня 1961 р. Хемінгуей ставить крапку на власному житті. У літературі Хемінгуей розробив нові підходи до відтворення реальної дійсності. Його художня проза репрезентує героя нового (спартанського) типу (героя кодексу), здатного долати життєві перешкоди, схожого на самого автора. Персонажі Хемінгуея діють у складних, іноді трагічних ситуаціях. Вони здебільшого небагатослівні, але в хвилину небезпеки, «в момент істини» доводять свою людяність і мужність.
Сюжетна палітра творів Хемінгуея пов’язана з темою «втраченого покоління» і відтворює здебільшого події війни, адже на долю покоління, до якого належав письменник, випало дві світові війни. Героями його творів є солдати, мисливці, рибалки. Стиль письменника, за словами А. Мору а, «вироблено з гарно виточених металічних елементів».
Саме тому, що шлях Хемінгуея в літературу пролягав через практику газетного репортера, його письменницьким кредо стали лаконічність, насиченість, яскравість викладу матеріалу, але без зайвої емоційності, метафоричності. Він виробив так званий «телеграфний стиль». Про поетику своєї творчості Хемінгуей написав у книзі «Смерть пополудні»: «…це поетика простоти. Про головне не говорять — про нього знають. Лірична стихія не в словах, а в тому, що стоїть за ними», У цій же книзі автор викладає суть свого знаменитого «принципу айсберга»: письменник не повинен говорити все. Більша частина змісту має бути закладена у підтексті, і «якщо письменник добре знає, про що пише, то читач відчує усе невисловлене так само сильно, ніби письменник сказав про це». Авторською особливістю є також використання прийому контрасту (героїчне й буденне поряд); ідейну сторону сюжетної колізії автор не виносить на перший план, висновки читач робить сам; лексика творів проста, розмовна, іноді зовсім нелітературна. Реалістична символіка посилює ліризм творів, надає їм філософської багатозначності. Проза Хемінгуея екзистенційна за сутністю. Автор створює ситуацію, коли його персонаж змушений діяти на межі своїх можливостей, він самотній і відчужений і водночас залишається морально стійким.