Чумацька пісня «Ой ясне сонце високо сходить…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій
Пісні надають багатий матеріал із життя і побуту чумаків, їхні вичерпні характеристики. Деякі з них сповнені героїчними мотивами, що ріднить ці твори з козацькими піснями. Переважно тут ідеться про сутички чумаків з розбійниками. Пісня «Ой ясне сонце високо сходить» — одна з них, зачин якої традиційний:
Ой ясне сонце високо сходить,
А низенько заходить…
Ці слова інформують про час розгортання подій, створюють відповідну атмосферу.
Зупинивши валку під лісом на нічліг, чумацький отаман не спить. І хто знає, що тривожить його в степу серед ночі, чому він «по доріжечках ходить» і «білі ручки ломить». Чи тому, що сторона далека, непевна, а може, серце віщує лиху пригоду. Не спить, оглядає сонних товаришів, степ, підкладає хмизу в багаття. З нетерпінням чекає вранішньої зорі, щоб продовжити шлях.
Нічний неспокій виявився небезпідставним. Отаман повідомляє про можливий напад розбійників:
Ой що з-під гаю,
Та з-під темного лісу
Розбійники виїжджають…
Прямої характеристики ватажка пісня не дає, проте можна дійти висновку, що він — досвідчена і мудра людина. Недарма ж його поставлено на чолі валки. Про симпатію до нього свідчать слова «низенько», «доріжечка», «ручки». Звертання «братця» створює атмосферу довіри до всього, що каже отаман.
Здогад про напад розбійників підтвердився. Першим з’явився їхній ватаг, поводиться зухвало, аж сивий кінь під ним «грає, виграває». Недоброзичливість до чумаків відчувається в його поставі, гордовитій мові:
Ой здорові, превражії сини,
Ой здорові, ночували!
Ой скажіть же, превражії сини,
Де ж ваш чумацький отаман?
В очікуванні легкої перемоги і багатої здобичі розбійник намагається продемонструвати свою зверхність, адже кількісна перевага на його боці. Однак недооцінив він сили цих тихих і дещо повільних мандрівників. У хвилини небезпеки вони діють блискавично і згуртовано. Несподіваність і вигадка сприяли їхній перемозі.
Перебіг подій у пісні подано лаконічно, ескізно. Про окремі позатекстові моменти можна легко здогадатися. Загалом сюжет подано пунктирно: вечір — тривога чумацького отамана — повідомлення про розбійників — поява ватага розбійників — звертання чумацького отамана до побратимів — перемога чумаків — від’їзд до Полтави. Відсутність деталей у тексті не заважає повнокровно сприймати і розуміти його.
Мабуть, відчувши близькість розбійників, чумаки домовилися про тактику спротиву. Вози розташовано чотирикутником, всередині якого можна сховатися від степового вітру і протидіяти ворогу. До зустрічі з ним усі готові. Прибулі розбійники не бачать отамана валки, а в нього гроші, якими розплачуються чумаки за водопої та пасовиська. На запитання розбійника «Де ж ваш чумацький отаман?» чумаки вдають збентеженість, вказуючи на його «схованку»:
Наш отаман сидить між возами,
Умивається сльозами,
Сидить між новими,
Умивається дрібними.
Своєрідну роль у цитованому уривку відіграють постійні епітети, використані в конструкціях з повторами. Відірваний від означуваного слова прикметник субстантивується і, не втрачаючи при цьому своєї функції постійності, надає розповіді особливої схвильованості.
Із тексту пісні видно, що отаман чумаків ніби розгубився. Це розслаблює розбійників. Безпечні й самовпевнені, вони поступово набиваються між возами, щоб поглузувати з невдахи. І в цьому їхня фатальна помилка. На заклик свого отамана чумаки хапають заздалегідь приготовлені важкі дрюки, оточують злодюг.
М. Коцюбинський, вражений текстом цієї пісні, так уявив нерівний бій: «І от при світлі догораючого вогнища, у глухому степовому байраці, у мертвій тиші сонного гаю зчинився бій. Брязкіт дрюччя, крики, стогін, прокльони, благання о поміч, хрип конаючих, дикі голоси сполоханих птахів, лопотання їх крил — усе те зіллялося в один несказанний галас, в одну хвилю диких згуків… Котиться та хвиля гаєм, далі тихшає, а ще далі гине в широкому степовому просторі, під темним зоряним небом. Ось налягли здобичники, тісною каблучкою здушили чумаків, вимахують ножами та булавами… Міцно стоїть купка завзятих чумаків — видко, наважилась боротися до краю, на життя й смерть… Ще хвилина — і враз, як один чоловік, ринула лавою на розбишак, розірвала тую живу каблучку, зім’яла, кинулася в один, у другий бік, несучи скрізь жах та смерть… Здригнулися комишники, побачивши побитих товаришів, і кинулися навтеки, підставляючи спини під чумацьке дрюччя.
Довго тяглася гонитва, аж дикі нетрі та комиші сховали недобитків у своїй гущині» («На крилах пісні»).
У цій картині можна виокремити зав’язку (повідомлення про розбійників), розвиток дії (приготування чумаків і появу злодійської ватаги), кульмінацію (сутичку з розбійниками) і розв’язку (перемога чумаків). Ці самі елементи сюжету наявні й у тексті пісні, незважаючи на те, що в ньому немає такого детального і послідовного зображення подій. У народному творі — ані слова про підготовку валки до відсічі нападників. Поза кадром залишається і задум, наслідком якого є перемога чумаків. З усього матеріалу вихоплено найсуттєвіше. Для людини, добре обізнаної з побутом чумаків і небезпеками, що чатували на них у дорозі, цього було достатньо.
Динаміку зображеного в пісні малюнка створюють ущільнене передавання подій і пряма мова персонажів. Своєрідність ритміки тексту визначає послідовне чергування довгих (8—11 складів) і коротких (5—6 складів) рядків. Довгі рядки ніби вповільнюють дію, розтягують її в часі, чому сприяє і повторення спільнокореневих слів:
Що найстарший превражий син розбійник
На сивому коню грає.
Ой що він грає, виграває.
Він до валки привертає.
Текст пісні дає змогу уважно розглянути злодійського ватага, «побачити» найважливіші портретні деталі. Про його зовнішній вигляд — жодного слова, проте можна уявити чоловіка з хижим поглядом і зухвалою посмішкою на устах. Кінь у нього баский, норовливий, як і його господар. Мова злодія — неспішна, розмірена, кожне слово він вимовляє так, ніби насолоджується своєю силою.
Короткі рядки стискають розповідь, у них переважають прості дієслівні присудки, від чого темп пісні наростає, а динаміка зображуваного посилюється:
І побили розбійників
Сорок ще й чотири,
Побили й пов’язали,
Й на нові вози поклали…
Зумовлює ритм пісні і римування. У тексті зустрічаються суміжні рими (у перших чотирьох рядках) та рими всередині віршового рядка («грає, виграває», «дрюки в руки», «встали, дрюки взяли»). Більшість рим — жіночі з наголосом на другому складі від кінця. Ці сталі акценти формують монотонну ритмічну організацію твору. Таке римування доповнюється лексично багатою й емоційно наснаженою фонічною організацією тексту, що разом з мелодією творить справжній мистецький шедевр.
Своєрідна композиція пісні, її ритмічне оформлення дають змогу на невеликій текстовій площині відтворити цілісне епічне полотно. Особливості розповіді, окремі деталі, пов’язані з чумацьким побутом (наприклад, зброя, якою чумаки боронилися), зберігають виразний відбиток обставин, які породили пісню. Дає твір і суттєвий штрих до соціально-психологічного портрета чумацтва. Попри поміркованість характеру, розміреність життя, у найскрутніші хвилини протистояння степовим «здобичникам» чи «вражим бусурменам» чумаки виявляли згуртованість і відвагу.
Чумацька пісня «Ой ясне сонце високо сходить…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій
Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій