Явище байронізму та його аналіз
Наш век, два поколенья наши
Им бредили. И стар и млад
Пил из его волшебной чаши
Струею сладкий мед и яд.
Ці рядки написав через сорок років після смерті Байрона російський поет Петро Вяземський, соратник і найближчий друг Пушкіна, сучасник Байрона, що набагато пережив і одного, й другого.
Сказано дуже точно, хоча сказано це насамперед про Росію й російську поезію. Але й «мед», і «отруту» байронівської поезії пили з його магічної «чаші» не тільки поети-росіяни, як, втім, не тільки поети й письменники: «мед» безмежної волі людської особистості й боротьби за звільнення людини й людства від утиску й тиранії, «отрути» індивідуалізму й «світової скорботи», скепсису й меланхолії. Феномен Байрона виник, за словами Достоєвського, «у хвилини страшної туги людей, їх розчарування і майже розпачу», коли «старі кумири лежали розбиті», а нові ідеали ще не прояснилися. У цих умовах новаторська творчість англійського поета стрімко переростає рамки літератури й стає, як і особистість самого митця, символом століття, звертаючи до себе розуми й серця сучасників і нащадків. Причина настільки потужного впливу поета на сучасне йому європейське суспільство лежала, як підкреслює В. Жирмунський, багато в чому «поза чисто естетичними мотивами», «у тій основній проблемі переоцінки життєвих цінностей, яку особистість Байрона поставила перед сучасниками». Для них він був не просто володарем дум, великим поетом і борцем за волю людини й народів, але й якоюсь могутньою життєвою силою, що мала вплив на їхні думи й думки, дії й учинки, і в той же час особистістю, що знемагала в боротьбі з жорстоким століттям і з самим собою, із власними слабостями, пристрастями й сумнівами.
Зараз важко уявити собі всю силу привабливості особистості Байрона для дуже широкого кола інтелігентних людей всієї Європи в епоху романтизму. Приваблювали його вічний бунт, бурхлива діалектика нічим не стримуваних пристрастей, дивувала та легкість, з якою Байрон сварився із цілою країною — своєю батьківщиною, багатою й освіченою Англією, переїжджав з однієї країни в іншу, стаючи, по суті, громадянином світу. Вражали уяву його світова скорбота, участь у боротьбі італійських карбонаріїв і грецьких повстанців, його любовні романи з першими красунями Європи. Особистість Байрона легко асоціювалася з героями його поетичних шедеврів. Здавалося, що для легендарного героя не існує ніяких зовнішніх і внутрішніх перешкод чи сумнівів. Досить згадати «Євгенія Онєгіна» або «Героя нашого часу», щоб переконатися, наскільки глибоко ввійшов байронізм у життя, думки й почуття освічених, у цьому випадку росіян, людей того часу. «За Байроном» жили, думали, відчували, одягалися, стрілялися на дуелі, умирали. (Явище байронізму та його аналіз)
Але це тільки один бік всеєвропейського байронізму, за термінологією В. Жирмунського — «позаестетичний». «За Байроном» також писали вірші й поеми, його твори перекладали іншими мовами численні письменники, якщо не всі поети Європи, про них писали, їх інтерпретували численні критики. Не говорячи про багатьох другорядних поетів-байроністів, потужний вплив англійського поета так чи інакше відчули у своїй творчості визначні поети Європи — А. Міцкевич у Польщі, Г. Гейне в Німеччині, А. Мюссе у Франції, О. Пушкін і М. Лєрмонтов у Росії, М. Максимович в Україні й багато інших поетів в Іспанії, Італії, Румунії, Угорщині й інших країнах. Інакше й не могло бути. «Ліра Байрона повинна була відгукнутися у своєму столітті, будучи сама голосом свого століття»,— констатував російський критик І. Киреєвський.
Літературний байронізм вилився в один із найзначиміших і найвпливовіших напрямків у романтичному русі перших десятиліть XIX століття у всій європейській літературі, уважає український дослідник Д. Наливайко, і немає підстав з ним не погодитися. Потрібно також зауважити, що видатні представники цього напрямку були глибоко самобутніми національними поетами, і у своїй творчості не тільки орієнтувалися на Байрона, але й, переборюючи «отруту» його поезії — суб’єктивізм, індивідуалізм, світову скорботу,— виходили на новий рівень поетичного відтворення людини й світу в їхньому споконвічному взаємозв’язку й взаємозалежності.