Європейський сонет доби відродження. Еволюція жанру. Аналіз сонету за вибором.
Історія європейської культури зазнавала у своєму розвитку і періоди застою, і часи найвищого злету. Епохою розквіту культури країн Європи стала доба Відродження, або Ренесансу, яка охоплює XIV—XVI ст. і є переходом від середньовіччя до нового часу.
Розквіт культури відбувається на основі відродження культури Стародавньої Греції і Стародавнього Риму і супроводжується бурхливим розвитком міст і торгівлі, великими географічними відкриттями, послабленням впливу церкви на життя суспільства, звільненням людей від феодально-кріпосницької залежності. Складаються нові уявлення про світ, людину та смисл її життя, формуються неповторні риси європейської цивілізації.
Нова епоха відкрила радість і красу земного буття, багатство внутрішнього життя людини. Відродження в Європі, відновлюючи і наслідуючи античну культуру, творить культуру гуманізму. Нагадаємо, що слово гуманізм походить від латинського питапиз, що означає «людяний».
Своєрідним маніфестом доби Відродження стала урочиста промова італійського філософа Піко делла Мірандоли «Про гідність людини», який, звертаючись до співвітчизника, стверджував: «Тобі дана можливість впасти до рівня тварини, але також і можливість піднестися до рівня істоти богоподібної — лише завдяки особистій внутрішній волі».
Перші гуманісти з’явилися на італійській землі у середині XIV ст., і саме Італія вважається колискою європейського Відродження. Для цього було багато причин. По-перше, в Італії кріпосне право віджило свій час раніше, ніж в інших державах, по-друге, ця країна стала на новий шлях економічного і соціального розвитку, тут з’явилися великі міста і наймані робітники; саме в Італії раніше ніж деінде відступили під тиском нового старі середньовічні погляди. На італійській землі збереглися численні пам’ятки культури Стародавнього Риму, а також привезені з Греції ще за часів античності мистецькі твори, в яких гуманістів приваблювало зображення прекрасної, досконалої людини. Гуманісти в Італії працювали у таких культурних центрах, як Венеція, Флоренція, Мілан, Рим, Мантуя.
Зародившись в Італії, Відродження пережило такі етапи: Передвідродження (ще в добу середньовіччя, друга половина XIII — початок XIV ст.), Раннє Відрод-Високе Відродження і Пізнє Відродження.
В епоху Відродження в Європі виникли перші національні літератури. Ідеалом для письменників-гуманістів стає вільна, гармонійно розвинута особистість.
У період Високого Відродження в літературі поетизується людина, народжена для високих справ; основні жанри — поема і роман.
Період Пізнього Відродження привносить в літературу певне розчарування в можливостях людини, герої творів часто гинуть, переживши глибоку трагедію. Основними жанрами цього часу є роман і драма.
Відродження залишило для нас художні твори, які й донині викликають інтерес у читачів. Це лірика Пет-рарки і «Декамерон» Боккаччо (Італія), романи «Гарган-тюа і Пантагрюель» Рабле (Франція) та «Дон Кіхот» Сервантеса (Іспанія), драматургія Шекспіра (Англія).
Характерні риси доби Відродження по-різному виявилися в різних країнах Європи. В Італії це був час небувалого розквіту живопису, скульптури та архітектури. Всьому світу відомі картини «Джоконда» Леонардо да Вінчі, «Сікстинська Мадонна» Рафаеля, «Даная» Тиціа-на, скульптури «Давід» і «Мойсей» Мікеланджело.У Франції ренесансна думка найповніше втілилася в розвитку права, у творчості юриста Жана Бодена і письменника Франсуа Рабле. В Іспанії гуманістичні тенденції тісно перепліталися з церковними традиціями і, на відміну від інших країн, не було культу античності.
В Англії ідеали Відродження найяскравіше виявилися в літературі — у творчості Вільяма Шекспіра, який вперше поставив проблему взаємної відповідальності людини, суспільства та держави.
Франческо Петрарка — італійський поет, визнаний глава старшого покоління гуманістів Відродження.
Петрарка народився в маленькому італійському містечку Ареццо, здобув ґрунтовну юридичну освіту, в 23 роки прийняв духовний сан, втім це суттєво не вплинуло ні на спосіб життя, ні на мислення поета. Він відзначався великою жагою життя, постійним пошуком незвичайних яскравих вражень. Так, Петрарка довго мріяв бути увінчаним лавровим вінком на Капітолійському пагорбі, і його мрія здійснилася 8 квітня 1341 р.
Іноді на поета нападали приступи меланхолії, він усамітнювався і зосереджувався на своєму духовному житті. Саме в таку пору був написаний його трактат «Про зневагу до світу», побудований як діалог між прибічниками земних радощів і захисниками божественного начала. Старість Петрарка зустрів всесвітньо відомим поетом; помер він за своїм робочим столом, працюючи над рукописом. Літературна спадщина Петрарки надзвичайно велика; він писав і вірші, і прозу. Історичне значення його лірики полягає у звільненні ним італійської поезії від містики та алегоризму. Петрарка перший у любовній ліриці став оспівувати реальну земну пристрасть.
Як і його попередники, Петрарка любовну лірику присвячує певній дамі. Свою кохану поет назвав Лаурою. Біографи встановили, що Лаура жила насправді, народилась у 1307 р. в багатій авіньйонській сім’ї, була одруженою з місцевим дворянином. Петрарка зустрів її у квітні 1327 р. у церкві святої Клари. Було йому тоді 23 роки. Закохався він одразу і на все життя. Лаура померла в чумний 1348-й рік. її смерть глибоко вразила поета, до кінця своїх днів він залишився вірним її пам’яті, і тільки їй одній присвятив всі свої вірші (сонети).
Вірші (їх понад 360) Петрарка згодом скомпонував у книгу «Канцоньєре» («Пісні») і розділив на дві частини «На життя донни1 Лаури» і «На смерть донни Лаури».
У віршах Петрарка зображує Лауру взірцем цнотливості, краси, але не перетворює її в якийсь безтілесний символ. Його Лаура не втрачає реальних рис прекрасної жінки.
Ліричний герой сонетів — це мрійник, заглиблений у свій внутрішній світ. Він живе і дихає любов’ю, яка відкриває його душу назустріч красі навколишнього світу.
Лірика (від грец. музичний струнний щипковий інструмент, під акомпанемент якого у Стародавній Греції виконувалися пісні й вірші) — один із трьох, поряд з епосом і драмою, родів художньої літератури. В ліриці у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття, витворюється за законами краси нова духовна дійсність. Ліричним творам притаманний ліризм — особлива, емоційна, задушевна, схвильована атмосфера, яка формується виражальними засобами.
Жанри лірики — пісня, гімн, елегія, послання, епітафія, сонет та ін.
Сонет (від італ. звучати) — ліричний вірш, який складається з 14 рядків п’ятистопного або шестистопного ямба: два чотиривірші (катрени) з перехресним римуванням і два тривірші (терцети). У сонеті має бути п’ять рим з різними видами римування. Виник сонет в італійській літературі, очевидно, на початку XIII ст. Започаткований Джакото да Лентіно (XIII ст.), сонет проходить через всю історію світової літератури. В українській літературі майстрами сонету були І. Франко, Леся Українка, М. Рильський, Є. Маланюк, А. Максименко та багато інших.
Європейський сонет доби відродження. Еволюція жанру. Аналіз сонету за вибором
Повернутись на сторінку Зарубіжна література