Єресі (грец. hairesis — вибір, учення, школа, релігійна секта) — релігійні вчення і рухи, що відхиляються від офіційної доктрини церкви, суперечать пануючим віровченням, але не виходять за межі релігійного світогляду. У ранній патристиці (Тертулліан, Климент Олександрійській) термін «єресі» вживався на позначення вільнодумного визначення і тлумачення християнських понять. Ідейними попередниками єретичних рухів були релігійні течії I—III ст. у Сирії, Єгипті, Середній Азії (гностицизм, докетизм, саввеліанство, маніхейство). До XI ст. єретичні рухи виникали переважно в Азії, Північній Африці, Візантії (аріанство, донатисти, пелагіанство, монофізитство, маздакізм, іконоборство та ін.). З XI—XII ст. єретичні вчення поширюються у Західній Європі. У XII—XIII ст. з’являється багато єретичних рухів у Північній Італії і Південній Франції (катари, арнольдисти, йоахиміти, вальденси, петробрусианці, альбігойці, амальрикани, апостольські брати та ін.). У XIV—XV ст. вони виникають і в інших країнах Західної Європи (Німеччині, Австрії, Чехії, Нідерландах, Англії та ін.), а також у Росії (стригольники, жидівствующі). єресі заперечували ортодоксальні вчення про Трійцю, Христа, боговтілення, спокутування, порятунок, гріховність тощо, сприяли розвитку політичного і антирелігійного вільнодумства. У єретичних рухах стихійний матеріалізм поєднувався з ідеалістичними переконаннями, вихованими релігійною традицією. Єдиної класифікації єресі в науковій літературі немає, її групують за належністю до періодів розвитку християнства в різних регіонах, за основними єретичними ідеями, що підривали основи християнства. Ф. Енгельс розкривав особливості, соціальну базу, причини обмеженості єресі і класифікував єретичні течії пізнього середньовіччя: єресі як «реакція патріархальних альпійських пастухів на проникнення до них феодалізму», бюргерські і селянсько-плебейські. Є. Гутнова виокремлює змішані єресі як за соціальним складом, так і за поєднанням селянсько-плебейських і бюргерських мотивів.
Єресі не лише намагалися вплинути на другорядні питання віровчення та обрядовості, а й змінювали сутнісні основи християнства (ідеї аскетизму, перегляд вчення про гріх, вимога встановити замість невизначеного часу «другого пришестя» точний і близький термін суспільного перевороту). Є. Гутнова відзначає такі положення єретичних вчень, як відмова від посередництва церкви, проповідування бідності, вимоги громадської та майнової рівності тощо. Єретичні ідеї ґрунтувались лише на уявленні про природжену рівність людей перед Богом (причому практичних соціально-політичних висновків не робилося) і були позбавлені закликів до революційного насильства. Радикальні єресі поєднувалися з прагненням до політичних перетворень. Єресі завжди були суперечливими, оскільки мали релігійну форму, що призводило до неоднозначного розуміння їх змісту та відображуваних ними соціальних явищ. Елементи вільнодумства, притаманні єретичним вченням, позитивно вплинули на розвиток духовного життя суспільства.