Ідеалізм політичний — 1) політико-філософський напрям і тип політичного світогляду, які розглядають політичний світ у категоріях майбутнього крізь призму моральних і політичних ідеалів; 2) традиційний напрям у науці про міжнародні відносини, який вивчає міжнародні феномени з точки зору абстрактних морально-етичних ідеалів та правових норм. Політичний ідеалізм втілюється у спробах розроблення та реалізації ідеальних моделей досконалого суспільно-політичного устрою (представники утопічного соціалізму, анархізму, релігійні мислителі, пацифісти, мондіалісти та ін.). Він спирається на уявлення, що добру природу людини можна розкрити, вдосконалюючи суспільство. Ідеалісти для досягнення мети вважають прийнятним застосування сили, примусу. Представники політичного ідеалізму як наукового напряму (І. Кант, Д. Перкінс, У. Ліпман, Ф. Таненбаум, Т. Мюрей, Д. Фосдік, П. Лайнбарджер, Ч. Маршалл, В. Еліот та ін.) переконані у необхідності запобігання світовим війнам шляхом правового регулювання і демократизації міжнародних відносин, які мають вибудовуватися за принципами справедливості й виконання прийнятих зобов’язань.
Важливими засобами вирішення міжнародних конфліктів ідеалісти вважають моральні й етичні. Політичний ідеалізм домінує в політичному курсі В. Вільсона, Г. Трумена, Дж. Картера, Р. Рейгана, Дж. Буша-молодшого. Провідними представниками політичного ідеалізму є професор Рочестерського університету Д. Перкінс («Америка та дві війни», 1944; «Зовнішня політика та американський дух», 1957; «Американський шлях», 1957 та ін.) і провідний американський журналіст і громадський діяч В. Ліпман («Холодна війна. Дослідження зовнішньої політики США», 1947; «Суспільна філософія», 1955; «Комуністичний світ та ми», 1959; «Західна єдність та спільний ринок», 1962 та ін.). Згідно з комунітарними ідеалістськими концепціями, політичні одиниці є носіями прав та обов’язків у світовому співтоваристві, а відповідно до космополітичних — моральні аргументи мають апелювати до індивідів або природи людини. На концепціях політичного ідеалізму побудований деонтологічний підхід, що проголосив основною сферою прояву та вищим критерієм індивідуальної моралі у міжнародних відносинах права людини.