Ідейно-художній аналіз творів Оноре де Бальзака «Ежені Гранде», «Шагренева шкіра». Творчість Оноре де Бальзака. Зарубіжна література 19 — початку 20 століття

Ідейно-художній аналіз творів Оноре де Бальзака «Ежені Гранде», «Шагренева шкіра». Творчість Оноре де Бальзака. Зарубіжна література 19 — початку 20 століття

У 1831 р. Бальзак опублікував роман «Шагренева шкіра», який «мав сформулювати сучасність, наше життя, наш егоїзм». Головна тема твору — тема талановитої, але бідної молодої людини, яка втратила мрії юності у зіткненні з егоїстичним і бездуховним буржуазним суспільством. Уже в цій книзі була окреслена головна риса творчості письменника — фантастичні образи не суперечили реалістичному відображенню дійсності, а, навпаки, надавали особливої інтриги та філософських узагальнень розповіді.
Філософські формули розкриті у романі на прикладі долі головного героя Рафаеля де Валантена, поставленого перед дилемою століття: «бажати» і «могти». Заражений хворобою часу, Рафаель, який спочатку вибрав шлях ученого, відмовся від нього заради блиску і насолод світського життя. Переживши повний крах у своїх честолюбних намірах, відторгнутий жінкою, якою так захоплювався, залишившись без мінімальних засобів до існування, герой уже був готовий покінчити життя самогубством. Саме в цей час доля звела його з дивним старим, антикваром, який вручив йому всесильний талісман — шагреневу шкіру, для власника якої бажання і можливості ставали реальністю. Однак розплатою за всі бажання було життя Рафаеля, яке дуже швидко стало спливати разом із зменшенням розміру шагреневої шкіри. Вихід із даної ситуації для героя був лише один — утамувати всі бажання.
Так у романі розкрито дві системи буття: життя, повне насолод і пристрастей, яке призвело до знищення людини, і життя аскетичне, єдиним задоволенням якого були знання і потенційна могутність. Бальзак змалював як сильні, так і слабкі сторони обох цих систем на прикладі образу Рафаеля, який спочатку майже не згубив себе в річищі пристрастей, а потім повільно помирав у «рослинному» існуванні без бажань та емоцій.
«Рафаель міг усе, але не здійснив нічого». Причина тому — егоїзм героя. Бажаючи мати мільйони і отримавши їх, Рафаель, раніше переповнений бажань і мрій, одразу ж переродився: «глибоко егоїстична думка ввійшла в саму його суть і поглинула для нього всесвіт».
Усі події в романі суворо мотивовані природним збігом обставин: Рафаель, отримавши шагреневу шкіру, одразу побажав розваг та оргій, і в ту ж мить наткнувся на свого давнього приятеля, який запросив його на «розкішну вечірку» в будинок Тайфера; там герой випадково зустрівся з нотаріусом, який уже два тижні розшукав спадкоємця померлого мільйонера, ним і виявився Рафаель, і т.д. Отже, фантастичний образ шагреневої шкіри виступив «засобом суто реалістичного відображення переживань, настроїв і подій» (Гете).
У 1833 р. побачив світ роман «Ежені Гранде». Предметом зображення в новому творі виступила буржуазна буденність з її звичним ходом подій. Місце дії — типове для французької провінції містечко Сомюр, яке розкрите на фоні суперництва двох родовитих сімейств міста — Крюшон і Грассенів, що сперечалися за руку героїні роману Ежені, спадкоємиці багатомільйонного майна «батечка Гранде».
Головний герой роману — батько Ежені. Фелікс Гранде — образ провінційного багача, особистість виняткова. Жадоба до грошей заполонила його душу, знищила в ньому всі людські почуття. Звістка про самогубство брата залишила його абсолютно байдужим. У долі осиротілого племінника він не брав ніякої родинної участі, швидко відправивши його в Індію. Дружину і доньку скнара залишив без найнеобхіднішого, економивши навіть на візитах лікаря. Своїй звичній байдужості до помираючої дружини Гранде зрадив лише після того, як дізнався, що її смерть загрожувала розподілом майна, бо саме Ежені була законною спадкоємицею матері. Єдина, до кого він по-своєму був не байдужий, — дочка. І то тільки через те, що бачив у ній майбутню берегиню накопичених багатств. «Бережи злото, бережи! Ти даси мені відповідь на тому світі,» — такі останні слова батька, звернені до дитини.
Пристрасть до накопичення не лише дегуманізувала Фелікса Гранде, у ній причини передчасної смерті дружини і загубленого життя Ежені, якій батько відмовив у природному праві кохати і бути коханою. Пристрастю пояснювалася і сумна еволюція Шарля Гранде, який прийшов у будинок дядька незіпсованим юнаком, а повернувся з Індії жорстоким і жадібним, втративши кращі риси свого «я».
Вибудовуючи біографію Гранде, Бальзак у широкій експозиції аналітично викрив «коріння» деградації героя, тим самим провівши паралель з буржуазним суспільством, яке утверджувало за допомогою золота свою велич. Цей образ нерідко порівнювали з образом Гобсека. Але жадоба наживи у Гобсека і Гранде носила різний характер: якщо у Гобсека культ золота вкладався у філософське осмислення величі багатства, то Гранде просто любив гроші заради грошей. Реалістичний образ Фелікса Гранде не наділений і романтичними рисами, які поодиноко пробивалися в Гобсекові. Якщо складність натури Гобсека в чомусь імпонувала Бальзаку, то батечко Гранде у своїй примітивності ніяких симпатій у письменника не пробудив.
Сомюрському мільйонеру протиставлена його донька. Саме Ежені з її байдужістю до золота, високою духовністю і потягом до щастя вирішила вступити в конфлікт з батьком. Витоки драматичної колізії — у коханні героїні до її юного кузена Шарля. У боротьбі за Шарля — коханого і закоханого — вона проявила рідкісну наполегливість і зухвалість. Але Гранде пішов хитрим шляхом, відправивши племінника за золотом у далеку Індію. Якщо щастя Ежені так і не прийшло, то причиною тому став сам Шарль, зрадивши юнацьке кохання заради грошей і соціального стану. Втративши з коханням сенс життя, внутрішньо спустошена Ежені в кінці роману продовжувала існувати, ніби виконуючи заповіт батька: «Не дивлячись на 800 тис. ліврів доходу, вона живе так само, як жила раніше бідна Ежені Гранде, топить піч у своїй кімнаті тільки в ті дні, коли дозволяв їй батько… Завжди одягнена, як одягалась її мати. Сомюрський будинок, без сонця, без тепла, постійно наповнений меланхолії— відображення її життя».
Ось такою сумною постала історія Ежені — жінки, створеної природою для щастя бути дружиною і матір’ю. Але через свою духовність і несхожість на інших, через деспота-батька вона «…не отримала ні чоловіка, ні дітей, ні родини».

Творчий метод письменника

  • введені бальзаківські герої: яскраві, талановиті, неординарні особистості;
  • схильність до контрастів і перебільшень;
  • Бальзак над персонажем працював у три етапи:
    — накидав образ людини, відштовхуючись від когось зі своїх знайомих чи з літератури,
    — збирав весь матеріал в єдине ціле;
    — персонаж став втіленням якоїсь певної пристрасті, ідеї, яка й надавала йому певної форми;
  • все, що відбувалося у його творах — це результат багаточисельних причин і наслідків;
  • значне місце у творах відводилося описам.

Ідейно-художній аналіз творів Оноре де Бальзака «Ежені Гранде», «Шагренева шкіра». Творчість Оноре де Бальзака. Зарубіжна література 19 — початку 20 століття

Повернутись на сторінку Творчість Оноре де Бальзака

Повернутись на сторінку Зарубіжна література 19 — початку 20 століття

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *