Ідентичність соціальна — результат самоототожнення індивіда з тими групами й спільнотами, які він сприймає як «свої», стосовно яких він найбільшою мірою здатний відчути і сказати «ми» (гендер, родина, релігія, етнос, професія тощо). У таких спільнотах реалізуються основні людські потреби (від найпримітивніших до творчих і духовних). Запровадження в науковий обіг поняття «ідентичність» допомогло певною мірою розв’язати проблему співвідношення «соціальне — індивідуальне» в особистості. З точки зору структурно-функціоналістської традиції, особистість розуміється як об’єктивно фіксована сукупність особистісних рис, функцій, мотивів, що дає змогу виділяти її інваріанти, типологізувати (порівнювати) різні особистості. У феноменологічній традиції особистість розглядається як принципово унікальна, неповторна екзистенціальна сутність. Тому, починаючи з 70-х ХХ ст., поняття ідентичності доповнює, уточнює, а іноді й замінює традиційні поняття Я-концепції, «образу Я», самості та ін. Завдяки аналізу сучасних особливостей взаємовідносин особистості і суспільства у руслі соцільно-філософських концепцій проблема ідентичності вийшла за межі психологічного контексту. Е. Фромм визначив персональну ідентичність як результат індивідуалізації людини і наслідок відокремлення її від сил природи та ін. людей, що стало можливим у Новий час. Формування соціальної ідентичності спричинене людськими потребами у зв’язках з навколишнім світом, в подоланні самотності, що досягається шляхом самоотожнення з певними ідеями, цінностями, соціальними стандартами. У межах символічного інтеракціонізму ідентичність набуває нового змісту і розглядається як засіб побачити себе відсторонено. Формування ідентичності відбувається в процесі прийняття, формулювання позиції, ролі й точки зору іншого. Завдяки їй прояснюється точка зору й позиція іншого стосовно нас. Ідентичність та інтеракція постійно переходять одна в іншу. Е. Еріксон визначає ідентичність як процес організації життєвого досвіду в індивідуальне Я як складне особистісне утворення, яке має багаторівневу структуру. Соціальна ідентифікація особистості може розглядатися як процес ототожнення з певними ознаками, а соціальна ідентичність є його результатом. Ідентифікації властива наявність більш динамічних характеристик, а ідентичності — статичних. Соціальна ідентичність залежить також від ступеня гомогенності, який властивий групам. Ідентифікація зі «своїми» групами й спільнотами одночасно припускає певне дистанціювання від «інших» або «чужих», вибір відповідних моделей поведінки і взаємодії (толерантних, конфліктних, побудованих на солідарності або протистоянні та ін.), здійснення відповідних соціальних практик. Соціальна ідентичність включає ієрархізований набір різних ідентичностей. Місце «головних», «другорядних», «центральних» і «периферійних» визначається як соціальними, так і індивідуально-особистісними факторами. Актуалізація певної ідентичності може бути ситуативною.
Соціальна ідентичність особистості прагне до цілісності, позитивності й ґрунтується на соціокультурному контексті суспільства. У процесі соціальної ідентифікації особистість за допомогою порівняння присвоює різним соціальним групам позитивно або негативно забарвлений статус. «Своя» група, з якою добровільно ідентифікує себе індивід, повинна відкривати йому можливість для позитивної ідентифікації, оскільки індивід прагне до підтримки стабільної особистої ідентичності. У сучасній соціології представлені різні трактування соціальної ідентичності, які розкриваються у термінах: 1) подібності й розбіжності при обліку соціальних, расових, етнічних і гендерних категорій; 2) контексту, використовуваних відповідно до соціальної ситуації; 3) культурних категорій, що відображають сучасний погляд на ідентичність; 4) суб’єктивних уявлень про самість; 5) «наративів самості»; 6) психоаналітичних згідно з якими ідентичність і самість розглядаються у зв’язку з несвідомими структурами психіки. У різних типах суспільних систем соціальної ідентичності особистості має свою специфіку. Чим більш розвинуте суспільство, тим ширшим і різноманітнішим є простір ідентифікацій, тим складнішою є структура соціальної ідентичності і меншою її стійкість, можливість збереження цілісності. Особливо це стосується періодів активних соціальних змін, які визначаються кризою механізмів і підстав соціальної ідентифікації й, відповідно, соціальної ідентичності.