Ізоляціонізм. Що таке ізоляціонізм?
Ізоляціонізм (франц. іsolation — відокремлення) — зовнішня політика держави, яка ґрунтується на невтручанні в суспільно-політичні процеси, які безпосередньо торкаються її інтересів поза її кордонами. Ізоляціонізм може бути зумовлений автаркією, виявляючись у політичній самоізоляції (Китай XVII—ХІХ ст.), а також засобом зміцнення позиції держави у світовій економіці й політиці. Ізоляціонізм є прийнятним для великих держав імперського типу. У XVIII—ХІХ ст. у Великій Британії ізоляціонізм виявився в політиці «блискучої ізоляції», спрямованій на забезпечення європейської та світової гегемонії країни. Вона усвідомлювала, що її безпека залежить від силової рівноваги на континенті й спрямовувала зусилля на підтримання цієї рівноваги дипломатичними методами, дистанціюючись від безпосередньої участі в європейських конфліктах. При цьому британський уряд заперечував і можливість втручання у внутрішні справи інших держав. Ізоляціонізм був домінуючою політичною течією в США у ХІХ ст. — першій третині ХХ ст. Її представники виступали проти участі країни у конфліктах між європейськими державами, але відстоювали монопольне право США на здійснення політичного та економічного впливу у Новому Світі.
Ізоляціонізм передбачав відмову від зобов’язань щодо інших держав, однак не означав ізоляцію США від решти країн. Після закінчення «холодної війни» у США сформувався неоізоляціонізм, представники якого обстоювали стратегічну невразливість США, відсутність у них реальних конкурентів у військовій сфері та малоімовірність їх появи, обмеження міжнародних зобов’язань необхідним мінімумом, відмову від війни на чужих територіях, від глобальної відповідальності США за підтримання світового порядку тощо.