Імміграція. Що таке імміграція?
Імміграція — в’їзд до країни іноземних громадян з метою постійного проживання, тривалого перебування і одержання громадянства. Особа, що в’їжджає до іншої держави на постійне проживання з метою одержання громадянства, називається іммігрантом. Фахівці з ООН називають іммігрантом людину, що залишила країну свого останнього місця проживання і прибула до іншої країни на більш ніж один рік. Робота з уніфікації національних визначень проводиться з 1970. Наприкінці 80-х до неї приєднався статистичний комітет Європейського Союзу (Євростат). Законодавство кожної країни передбачає особливості й критерії визначення статусу іммігранта. Імміграція визначається соціально-економічними, військово-політичними, етнічними (національними), релігійними, еколого-географічними, демографічними та ін. факторами. Імміграція була головним чинником заселення деяких частин світу й формування нових держав (США, Австралія, Нова Зеландія, ПАР, Ізраїль, Канада, Аргентина та ін.). Крім традиційних країн імміграції, концентрація міжнародних іммігрантів з другої половни XX ст. відбувається практично у всіх країнах Західної і Північної Європи, а також у багатьох південних країнах. Велика концентрація некорінного населення негативно позначається на соціальних відносинах, культурі, національній ідентичності й політиці країни. Недооцінювання фактора імміграції у другій половині XX ст. призвело до виникнення суспільств із занадто великою культурною й етнічною розмаїтістю. Кожній з таких країн довелося вибирати власний шлях урегулювання цієї проблеми (асиміляція далеких впливів, диференційне їх виключення, створення мультикультурного суспільства тощо). Система заходів із урегулювання імміграційних потоків у більшості країн охоплює закони про юридичний, політичний і професійний статус іммігрантів, інституційні іммігрантські служби, міждержавні угоди з імміграції робочої сили. Регулюючі заходи визначають кількість іммігрантів, що допускаються до країни і становлять професійну, кваліфікаційну, статево-вікову структуру імміграції, тривалість їх перебування в країні.
Імміграційну політику здійснюють безпосередньо національні служби імміграції, створені при міністерствах праці і внутрішніх справ. У концептуальному відношенні є чотири основні заходи, до яких країна може вдаватися при імміграції: повне її виключення (запобігання в’їзду іммігрантів у країну); диференціальне виключення, або сегрегація (іммігранти тимчасово об’єднуються в соціальні підсистеми і залучаються тільки до деяких галузей життєдіяльності суспільства, але позбавлені доступу до інших); асиміляція (політика включення іммігрантів до суспільства через однобічний процес адаптації); розвиток мультикультури (передбачає готовність більшості суспільств прийняти культурні відмінності і відповідно до них змінити соціальну поведінку й соціальні структури).