Індикатори бідності. Що таке індикатори бідності?
Індикатори (лат. indicator, від indico — вказую, визначаю) бідності — статистичні показники, що відображають стандарти умов і рівня життя. Найважливішими індикаторами соціальних межових умов є: частка населення з доходами, нижчими за прожитковий мінімум; рівень диференціації доходів та споживання; зайнятість населення; смертність населення, в т. ч. дитяча; доступ до системи охорони здоров’я, соціального забезпечення та звичного стандарту освіти. Для визначення індикаторів бідності в Україні використовується «Методика комплексної оцінки бідності», розроблена згідно з Комплексною програмою забезпечення реалізації Стратегії подолання бідності, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2001 № 1712. Розрахунок показників здійснюється у три етапи: 1) визначення та розрахунок показників масштабів бідності в країні; 2) розрахунок показників для визначення розшарування серед бідного населення; 3) визначення та розрахунок показників бідності в регіонах. При аналізі індикаторів бідності враховуються дані поточного статистичного обліку Держкомстату України: питома вага працівників, яким заробітна плата нарахована у розмірі, що не перевищує встановленої мінімальної заробітної плати, в загальній кількості працівників, які відпрацювали 50% і більш робочого часу; рівень безробіття міського населення (за методологією МОП); заборгованість із виплати заробітної плати та допомоги, передбаченої Законом України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям»; соціальні витрати місцевих бюджетів у розрахунку на одну особу (освіта, охорона здоров’я, культура, соціальний захист); співвідношення середньої заробітної плати і розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатної особи в цілому по країні та по регіонах. Для розрахунку масштабів бідності в країні використовуються такі показники: межа бідності (мінімальний рівень доходу (споживання), за якого є можливим задоволення основних потреб людини); рівень бідності (питома вага сімей (домогосподарств), у яких рівень доходу (споживання) на одну особу є нижчим від визначеної межі бідності); сукупний дефіцит доходів бідного населення (сума коштів, яких не вистачає населенню країни в цілому до визначеної межі бідності); середній дефіцит доходів бідного населення; глибина бідності (сума коштів, яких в середньому не вистачає одному бідному до визначеної межі бідності); глибина бідності (відхилення величини доходів (витрат) бідного населення від визначеної межі бідності). Показниками розшарування серед бідного населення є: межа крайньої форми бідності (вартісний поріг доходу (витрат), нижче якого є неможливим задоволення основних потреб людини); рівень крайньої форми бідності (питома вага населення, що має доходи (витрати) нижче межі крайньої форми бідності, в загальній чисельності населення країни); питома вага вкрай бідних серед бідного населення (частка серед бідного населення нужденних); коефіцієнт диференціації бідності (ступінь розрахування серед бідного населення відносної межі бідності).
Аналіз бідності на регіональному рівні передбачає розрахунок таких показників: межа бідності для регіону, розрахована виходячи з рівня регіональних цін; рівень бідності в регіоні; глибина бідності в регіоні. Для адекватного відображення ситуації в регіоні межа бідності має розраховуватися з урахуванням регіональних цін та застосуванням комбінованого переходу до визначення межі бідності. Показники бідності в регіонах за регіональною межею бідності розраховуються за річними даними, оскільки протягом року коливання цін у різних регіонах можуть відбуватися неодночасно. Щоквартальні показники бідності в регіонах країни доцільно розраховувати за межею бідності, яка визначається в середньому по Україні.