Інтелектуальна власність. Що таке інтелектуальна власність?
Інтелектуальна власність — законодавче закріплення прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності людини у виробничій, науковій, літературній, художній та ін. галузях. Упродовж тривалого часу приховування секретів виробництва було єдиним способом їх охорони. З часом він вичерпав себе, і об’єктивні причини зумовили появу правового інституту інтелектуальної власності як сукупності правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері створення, охорони й використання результатів інтелектуальної діяльності. Зародження законодавства з охорони інтелектуальної власності, появу перших привілеїв з її захисту пов’язують з винаходом у XV ст. книгодрукування Й. Гутенбергом. Законодавство в галузі інтелектуальної власності ґрунтується на специфічній особливості творінь людського інтелекту, яка полягає в тому, що після оприлюднення результатів своєї праці творець не в змозі контролювати їх використання. Відтак інтереси творців мають бути захищені державою шляхом надання їм визначених, обмежених у часі, виключних прав. Основоположним чинником прийняття законів з питань охорони прав на ці об’єкти є необхідність регулювання відносин між приватною особою й державою, творчою особистістю й суспільством. Закони забезпечують немайнові і майнові права авторів на їх твори в обмін на право суспільства мати до них доступ. Право інтелектуальної власності охоплює як права, які стосуються безпосередньо результатів інтелектуальної творчості і спрямовані на стимулювання й винагороду, так і права, що надаються з метою регулювання конкуренції між виробниками. Питаннями міжнародної охорони інтелектуальної власності займається Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ). Згідно зі ст. 2 Конвенції, підписаної у Стокгольмі у 1967, права інтелектуальної власності були поширені на літературні, художні і наукові твори; постановки і виконання артистів, фонограми і передачі організацій ефірного мовлення; винаходи у всіх галузях людської діяльності; наукові відкриття; промислові зразки; товарні знаки і знаки обслуговування, торгові найменування і позначення; усі інші права, що належать до інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній і художній сферах. Складовими права інтелектуальної власності є авторське право і право промислової власності, або патентне право. Перетворення України на сучасну високорозвинуту державу можливе лише за умови повноцінної охорони об’єктів інтелектуальної власності, використання яких допомагає країні оперативно вирішувати проблеми оновлення технологій, продукції тощо.
Створення системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні було започатковане в 1992 затвердженням Президентом України «Тимчасового положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні», а надалі Верховна Рада прийняла низку законів, що регулюють інтелектуальну власність Закон України «Про власність» містить розділ «Право інтелектуальної власності»; цивільний, цивільно-процесуальний, кримінальний, кримінально-процесуальний, арбітражний та митний кодекси України, Кодекси України про працю та адміністративні правопорушення, Конституція теж регулюють питання інтелектуальної власності. З метою поглиблення інтеграції з Європейським Союзом та світовим співтовариством Україна вживає заходів щодо приведення законодавства у відповідність з вимогами щодо захисту прав інтелектуальної власності, встановленими світовою спільнотою.