Інфраструктура соціальна. Що таке інфраструктура?
Інфраструктура (лат. infra — під і structura — побудова) соціальна — стійка сукупність матеріально-речовинних елементів, які забезпечують загальні та специфічні умови для раціональної організації основних видів діяльності людини у всіх сферах громадського життя. Вона характеризує взаємодію матеріально-речовинного середовища і соціального суб’єкта (особистості, групи, класу, суспільства), тобто передбачає оцінку стану і можливостей її використання для задоволення індивідуальних, групових і суспільних інтересів. Матеріальні умови можна поділити на зовнішні, створені самою природою, кліматом, географічним середовищем, і загальні, що створені людиною і є найважливішим компонентом у т. зв. «другої природи». Матеріально-речовинні елементи «другої природи» створюють загальні умови, що забезпечують раціональну організацію всіх видів суспільної, насамперед трудової, діяльності людей. Вони органічно пов’язують воєдино сфери суспільного виробництва і їх різноманітні підрозділи. Сукупність цих елементів утворює інфраструктуру. У соціології поняття «інфраструктура» поширилося в середині 70-х ХХ ст. у відповідь на поширення значення соціальної інфраструктури. Родовим поняттям інфраструктури є поняття матеріально-технічної бази в нерозривному зв’язку з потребами й інтересами всіх суб’єктів громадського життя в усіх його проявах. Інфраструктуру поділяють на виробничу, соціальну й інституціональну. Соціальну інфраструктуру в економічних науках розглядають як галузь або галузі, що перебувають за межами безпосередньо виробничої сфери, але її функціонування визначають за тими самими параметрами і показниками, що й інших галузей національного господарства; з погляду соціології вона є частиною матеріально-технічної бази, що забезпечує умови діяльності людей, їх розвитку. Соціальну інфраструктуру поділяють на підвиди: соціально-економічну, соціально-політичну, соціально-культурну, соціально-побутову; ланки (наприклад, у соціально-культурній є інфраструктура дошкільної, середньої і вищої освіти, закладів мистецтва, ЗМІ) і об’єкти лінійного (дороги, зв’язок) і окремого (стадіони, школи, клуби) характеру. Соціальну інфраструктуру розглядають також на рівні суспільства, регіону, галузі економіки, підприємства (об’єднання). Можливий аналіз соціальної інфраструктури економічних зон, промислових вузлів, малих поселень, виробничих об’єднань територіально-розгалуженого типу. Важливим аспектом дослідження соціальної інфраструктури є її аналіз у межах макро- (усього суспільства), мезо- (міста або іншого населеного пункту) і мікросередовища (безпосередніх умов життя людей). Її розвиток і функціонування аналізують і з позицій задоволення потреб населення. Взаємозамінність елементів соціальної інфраструктури практично неможлива: наявність закладів громадського харчування не може виправдати відсутності організацій охорони здоров’я тощо. Елементи соціальної інфраструктури повинні існувати тільки в повному комплексі, тому що вони призначені для раціональної організації повнокровного повсякденного життя людей. Для задоволення суспільних потреб, пов’язаних з одержанням вищої освіти, заняттям туризмом, використанням окремих видів пасажирського транспорту, відвідуванням музеїв, театрів тощо, необхідний рівномірний розподіл відповідних елементів І. с. по території залежно від кількості населення та ін. факторів. Соціальні інфраструктури за формою існування є системою закладів і організацій, що забезпечують умови для раціональної організації діяльності і відпочинку всіх людей.
Це враховують при будівництві нових підприємств, міст, при проектуванні і реконструкції окремих мікрорайонів міст або плануванні розселення в сільській місцевості та районах нового освоєння. У соціології соціальні інфраструктури розглядають у зв’язку з основними видами діяльності людини: трудовою, соціально-політичною, соціально-культурною, побутовою, пов’язаною з охороною природного середовища і здоров’я. Розвиток соціальних інфраструктур припускає використання нормативного підходу, що вимагає порівняння фактичної забезпеченості матеріально-речовинними елементами в територіальному або виробничому розрізах з науково обґрунтованими нормативами й орієнтирами. Розбіжність між порівнюваними об’єктами вказує на найбільш вразливі місця.