Історична епоха в розвитку українського фольклору. Український фольклор. Конспекти лекцій
Характерна ознака християнської епохи розвитку усної народної творчості — побутування фольклорних творів і поява писемних текстів. Ця історична епоха також має свої періоди:
1) доба Русі-України (VІІ—ХІV ст.). На тоді припадає виокремлення українців з маси слов’янських народів шляхом консолідації племен в одній державі — Київській Русі, що радикально змінило політичне, духовне життя народу. Чимало фольклорних і літописних текстів засвідчили характер та особливості східнослов’янського політеїзму (наприклад, системний виклад Ігумена Данила — сучасника Володимира Мономаха — слов’янського язичництва чи розповідь книжника Нестора про язичницький пантеон богів, з-поміж яких названо Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла, Мокошу). Політеїстичні вірування літописних слов’ян стали надійним підґрунтям для становлення релігійності вищого порядку — монотеїзму.
Усна народна словесність цієї доби досягла високого рівня розвитку і виробила нову художню систему. Передусім змінилася її тематична палітра, що було спричинено новими політичними і соціальними реаліями, зокрема боротьбою за зміцнення руської єдності, потребою в уславленні перемог і звитяжності у боях. Саме в ту пору зародився і розквіт усний героїчний епос, представлений легендами, переказами, билинами. У центрі цих творів перебувала не общинна група, а окрема героїчна особистість.
Фольклорна традиція зазнала суттєвих змін наприкінці Х ст. у зв’язку із запровадженням на Русі християнства. Це зумовило не лише боротьбу, а й змішування, взаємопроникнення язичницьких і християнських культів, що, безперечно, було зафіксовано в усній народній творчості. Фольклор поступово почав утрачати утилітарну природу (магію, фетишизм), у ньому все яскравіше пробивалися естетичні, розважальні, пізнавальні, виховні, примітивні психо-терапевтичні елементи. Відбувся перехід усної народної творчості від ритуально-магічного до художнього призначення. У надрах цієї епохи зародився і почав активно розвиватися героїчний пісенний епос (билини, думи, пісні), в центрі якого — історичні події та герої. Нових ознак набула весільна обрядовість, адже саме із цієї епохи походять традиції називати нареченого князем, наречену — княгинею, дружок — боярами і використовувати особливо пишний одяг;
2) козацька доба (XV—XVIII ст.). У процесі свого розвитку козацтво стало справжнім виразником і захисником прагнень українського народу, що виявилося в його політичних, релігійних, мілітарно-захисних намаганнях, національно-визвольних змаганнях. Тоді особливо розвинувся український героїчний епос — думи й історичні пісні. Активно заявили про себе прозові жанри (легенди, перекази), соціально-побутові пісні, а також балади, в яких прижилися елементи історичного епосу та побутова тематика. Цікавий феномен тогочасного фольклору — народна драма, яку все настійніше витісняла драма християнська;
3) бездержавний період (XVIII—XIX ст.). Українські землі були розірвані між імперіями, що сформувалися на сході і на заході; український народ не лише опинився під соціальним визиском, а й став об’єктом імперської асиміляторської політики. Усе це позначилося і на усній народній творчості, в якій почали стихати героїчні інтонації, поступаючись родинно-побутовим, баладним мотивам. У цьому ключі зазнали трансформації думи, пісні, прозові жанри.
У зв’язку з утвердженням романтичних тенденцій у літературі, активізацією уваги до української культури, духовності, політичної думки в середовищі патріотично налаштованої інтелігенції (перша половина ХІХ ст.) дещо по-новому зазвучали призабуті інтонації та мотиви. Вони пронизували літературну творчість, збагачуючи її, натомість фольклорна палітра вбирала в себе найближчі народові літературні зразки;
4) новітній період (ХХ ст. — дотепер). Усі грані народного життя на українських землях зафіксовані у фольклорних надбаннях: випробування війнами, індустріалізацією і колективізацією; голодомор; трудова і політична еміграція; політика періоду «застою» тощо. Увесь час урізноманітнювалася тематика, розвивалася фольклорна палітра, відбувалося взаємозбагачення фольклору і професійного мистецтва. На сучасному етапі досить гостро відчувається «затухання» окремих традиційних фольклорних жанрів, що пов’язано з тотальною урбанізацією та глобалізацією всіх культурних шарів.
Ця періодизація українського фольклору умовна, однак дає змогу осмислити складний культурний поступ наших предків.
Історична епоха в розвитку українського фольклору. Український фольклор. Конспекти лекцій
Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій