Історична пісня «Ой Морозе, Морозенку…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій
Боротьбі українського народу проти чужоземних завойовників у другій половині ХVІІ ст. присвячено пісню «Ой Морозе, Морозенку…». Пpo її популярність свідчать не лише численні варіанти (більше сорока); в західноукраїнських землях її виконували на похоронах видатних діячів, пісню любив Т. Шевченко.
В основі твору лежить розповідь про трагічну загибель у нерівному бою з ворогами мужнього героя — козака Морозенка, який є узагальненим образом захисника рідної землі. У деяких варіантах пісні згадується його боротьба з «ляхами-панами», в інших — з татарами чи «турком-шведом». Прототипами героя могли стати видатні очільники козацьких і селянських визвольних змагань ХVІ—ХVІІ ст. Деякі дослідники вважають, що йдеться про Нестора Морозенка, осавула Кропивнянського полку, який разом з Максимом Кривоносом боровся на Поділлі проти польських панів і брав участь в облозі міста Збараж (1649). За іншим твердженням — це військово-політичний діяч доби Хмельниччини Станіслав Морозенко (Мрозовицький). Він був полковником корсунським, організатором військових дій на Поділлі, брав участь у битві під Пилявцями, керував кіннотою під Збаражем, де й загинув у бою. За ним «дуже жалкувала його чернь».
Пісня за змістом стисла, проте містка, насичена інформацією. Починається вона звертанням, задушевність і щирість якого підкреслено вигуком «ой»:
Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче!
За тобою, Морозенку, вся Вкраїна плаче.
Уже з перших рядків перед реципієнтом постає мужній і відважний лицар, оборонець рідного краю, який зажив слави по всій Україні. У тексті не згадано про його долю, проте зрозуміло, що сталося щось непоправне, бо вся Вкраїна сумує. У наступних рядках образ України звужується до монументальної постаті згорьованої матері, яка віддала сина на війну, виглядає його у рідній стороні:
Не так тая Україна, як та стара мати,
Заплакала Морозиха, та стоячи біля хати.
Культ матері пронизує весь героїчний епос українського народу, її прокляття вбивало, благословення — захищало від стріл і куль. Морозиха — узагальнений образ української матері-страдниці.
Після опису Морозихи — розповідь про виступ козацького війська у похід:
Ой з-за гори та з-за кручі буйне військо виступає,
Попереду Морозенко сивим конем виграває.
Слово «буйний» вказує на чисельність козацького війська — велике, сильне. На чолі його славний отаман, що наголошено словом «виграває». В уяві виникає ставний, могутній тілом і духом козак, під яким басує норовливий кінь. У цій картині переважають емоційні, яскраві барви, а в наступному епізоді йдеться вже про тривожно-трагічні події:
То не грім в степу грохоче, то не хмара світ закрила, —
То татар велика сила козаченьків обступила.
Бились наші козаченьки до ночі глухої, —
Полягло наших чимало, а татар утроє.
Контраст цієї картини з попередньою створюється за допомогою заперечного порівняння, в якому жорстока сила татарських полчищ уподібнюється грізним явищам природи. Трагізм подій підсилено заснованим на запереченні порівнянням.
Батальна сцена виписана стримано: повідомляється, що бій тривав «до ночі глухої», в ньому полягло чимало козаків, а ще більше татар. Значно детальніше виписано картину мученицької загибелі козацького ватажка:
Нe вернувся Морозенко, голова завзята,
Замучили молодого татари прокляті.
Вони його не стріляли і на часті не рубали,
Тільки з нього, молодого, живцем серце виривали.
Поставили Морозенка на Савур-могилу.
«Дивись тепер, Морозенку, та на свою Україну!»
У наведеному уривку відчувається навмисне уповільнення дії, що досягається за допомогою деталізованого опису тортур, який акцентує увагу на важливому моменті зображення і надає твору певної епічної тональності.
Зміст пісні глибокореалістичний, достовірність зображених подій не викликає сумніву. Муки, яким було піддано Морозенка, — не перебільшення. У своїй жорстокості турки і татари не знали меж. Свідки одного з нападів на українське село так описали немилосердя бусурменів до селян: «Ми бачили, як їх вбивали, стинали їм голови, розкидали частини тіла; жорстокий ворог кидав у вогонь їхні тремтячі серця, виривав легені й оголяв нутрощі. Дороги, якими рухалася орда, освітлювались зловісною загравою пожеж і устилалися трупами вбитих і замордованих людей».
Смерть Морозенка — жахливе і криваве видовище, однак він зміг витримати нелюдські муки. Художні засоби, за допомогою яких розкрито його образ, підпорядковані ідейному змістові пісні — возвеличенню героїзму, мужності й відваги захисників рідного краю. Епітети «славний», «молодий», «завзята» акцентують глибоку пошану народу до мужнього воїна. Його витривалість передається за допомогою гіперболи: з вирваним серцем стоїть Морозенко на Савур-могилі й дивиться на вітчизну (названа в пісні Савур-могила, за законом асоціації за полярністю, вимагає антоніма, яким у тексті є Україна). Поетичне перебільшення передає ставлення до героя, якому симпатизував український народ, силою якого захоплювалися навіть вороги. Після страшних фізичних мук вони піддали козака ще й моральним катуванням, примусивши споглядати руїну в рідному краї:
Вся ти єси, Україно, славою покрита,
Тяжким горем, та сльозами, та кров’ю полита!
Закінчується пісня оптимістичним запевненням, що героїчні сторінки тієї вікопомної боротьби житимуть в українському слові, українській думі:
І поки над білим світом світить сонце буде, —
Твої думи, твої пісні не забудуть люди.
Пісня «Ой Морозе, Морозенку…», за словами М. Стельмаха, «є своєрідним заповітом, заповітом мужності й вірності рідній землі».
Історична пісня «Ой Морозе, Морозенку…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій
Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій