Історія соціальна. Що таке історія соціальна?
Історія соціальна — дослідницький напрям у сучасній історичній науці, який виник внаслідок теоретико-методологічного синтезу історії та соціології і вивчає історію суспільства і соціальних структур, процесів та явищ. Соціальна історія об’єднує широкий спектр досліджень, спільним для яких є вивчення історії з соціальної та соціокультурної точок зору, тобто І. с. є відображенням історичної соціології з історичного боку. Елементи аналізу та опису, властиві для соціальної історії, простежуються вже в працях класиків історичної науки ХІХ ст. Н. Фюстеля де Куланжа, Ф. Гізо, О. Тьєррі (Франція), Е. Гіббона, Т. Маколея (Велика Британія), Я. Буркгардта (Німеччина). У першій половині ХХ ст. за методологічної конфронтації історії і соціології, політичної історії та соціальної історії остання розвивалася зусиллями Дж. Тревельяна, М. Блока та Л. Февра (див.: «Анналів» школа). Коло інтересів соціальної історії концентрувалося навколо проблем вивчення відносин між класами та соціальними групами, характеру сім’ї та домашнього господарства, умов праці, системи освіти, культури та ментальності минулих століть.
У 1950 формується самостійний історіографічний напрям «нова соціальна історія» як опозиція історії політичній, «подієвій». Послідовники «нової соціальної історії» намагаються використовувати методологічний інструментарій різних суспільних наук, внаслідок чого виникають специфічні субдисципліни — мікроісторія, історія повсякденності, історична соціологія, гендерна історія та ін. Об’єктом вивчення стають як історія конкретних соціальних явищ (дитинства, хвороб, смерті, насильства), так і цивілізаційні «процеси великої тривалості» («longue duree»), величезні територіальні й часові простори, масові соціальні рухи. Найвідоміші представники «нової соціальної історії» — Ф. Бродель, Е. Хобсбаум, Ч. Тіллі, П. Стірнз. В українській історичній науці методи соціальної історії застосовують у дослідженнях історії середніх віків та раннього Нового часу.