Фонема. Що таке Фонема? Літературознавчий термін. Словник літературознавчих термінів
Фонема (грецьк. phonema — звук, голос) — найменша неподільна звукова одиниця мови, що поєднує в собі різні диференціальні ознаки і служить для побудови та розрізнення морфем і слів. У мовленні реалізується у звуках, що називаються алофонами, або варіантами. Уперше термін Ф. використав французький мовознавець А. Дуфрі — Держене в 1873 у значенні мовний звук. Згодом цей термін із значенням прамовне джерело для різних звукових континуантів у споріднених мовах використав Ф. де Соссюр (1879). М. Крушевський надавав йому первісного значення морфонеми, тобто спільної бази звуків, що творять морфонологічне чергування, наприклад: нош-у, нос-иш. Дальшого розвитку термін Ф. як звукотип набув у працях Я. Бодуена де Куртене та М. Крушевського. Остаточно поняття Ф. викристалізоване у працях представників т. зв. празького лінгвістичного гуртка, зокрема в монографії М. Трубецького Основи фонології (1939). Окреслюють різноманітні варіанти Ф., серед яких найосновніші: Ф. актуалізована, тобто відтворена у мовленні в одному із своїх значень; Ф. аномальна — звуки, що випадають із фонологічної системи певної мови ї мають специфічну, обмежену сферу використання (сполучення тпру, пс, тс);
Ф. непарна — та, що не входить у корелятивні пари, тобто не творить співвідносних пар за жодною із диференціальних ознак (українські й, ф); Ф. парнопротиставна (корелятивна, парноопозиційна), тобто входить у корелятивну пару (б — п, д — т, з — с і под,); Ф. надсегментна — звукова одиниця, яка вносить зміни у семантику слова без зміни його сегментного складу (замок — замок); Ф. сегментна (лінійна) — та, яка відрізняє один компонент фонологічної опозиції від другого (бік — пік, лук — лак). Цими особливостями Ф. широко користується художня література, передовсім поезія (римування, алітерація, каламбур тощо).
Фонема. Що таке Фонема? Літературознавчий термін. Словник літературознавчих термінів
Повернутися на сторінку Словник літературознавчих термінів