Постмодернізм. Що таке Постмодернізм? Літературознавчий термін. Словник літературознавчих термінів
Постмодернізм (лат. post— префікс, що означає наступність; франц. modernе — сучасний, найновіший) — загальна назва окреслених останніми десятиліттями тенденцій у мистецтві, що виникла після модернізму та авангардизму. Хоч цей термін з’явився раніше (вперше згадується у 1917), він поширився наприкінці 60-х спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації та програмового техніцизму, а невдовзі — у літературі та малярстві (поп-арт, оп-арт, новий реалізм, геппенінг та ін). Популярності П. сприяли міркування філософів Ж. Дерріди, Ж. Батея, особливо праці Ж. -Ф. Ліотара. Основним джерелом П. в аспекті пізнання виявилася деструкція, визнання прогресу лише у вигляді неспростовної ілюзії, загострене, перейняте еклезіастівським пафосом відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважалося варіювання та співіснування усіх — і найдавніших, і новітніх — форм буття. Відтак принципи повторюваності та сумісності перетворилися на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшений, ремінісценції^ алюзії. Тут митець має справу не з чистим матеріалом, а з культурно освоєним, оскільки існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування. Однак П: полягає не в утвердженні деструкції на противагу оригінальній творчості, а в дистанціюванні від напружених опозицій руйнування — відродження, серйозність — гра тощо, в стиранні граней між високим мистецтвом та кітчем, медитацією і геппенінгом, у поєднанні пориву до трансцендентного з постійним перетрушуванням багажу культури, у переоцінюванні традицій авангардизму та модернізму. Постмодерністи, на противагу неоавангардистам, здійснюючи перехід від художньої діяльності до діяльності з приводу цієї діяльності, неабиякого значення надають психологізму, що активізує в індивідуальній свідомості закріплені архетипи, перетворює мистецьке явище на густу сув’язь асоціацій та метафор. При цьому П., схильний до дискретного світосприйняття, перейнятий стильовою еклектикою, не ставить собі за мету самоздійснитися у цілісній естетичній концепції, в якій розбудовувався модернізм. В українську літературу П. увійшов непомітно. В поезії він більш притаманний Еммі Андіевській, Р. Бабовалу, С. Гостиняку, почасти Новій дегенерації, у прозі — В. Медведю, Ю. Андруховичу, Є. Пащковському, Оксані Забужко.
Особливе значення у П. надається іманентній текстовій структурі, власне, текстові у тексті. Тому це явище варто розглядати в аспекті концептуального мистецтва, наприклад, тавтологічний прийом самокоментування у прозі Ю. Андруховича (Московіада та ін.). Водночас у П. переглядається традиційна ідея письменника як автора твору, ототожнювана з певним функціональним принципом, посилюється тенденція зникнення авторської функції. У випорожненому літературному просторі його має замістити дискурс, зведений до анонімного мурмотіння, як про це пише французький філософ М. Фуко, концепцією якого живиться практика П.
Постмодернізм. Що таке Постмодернізм? Літературознавчий термін. Словник літературознавчих термінів
Повернутися на сторінку Словник літературознавчих термінів