Відлунювання. Що таке Відлунювання? Літературознавчий термін. Словник літературознавчих термінів
Відлунювання — віршова форма, здебільшого двовірш, другий, вкорочений рядок якого складається зі слова (рими), яке повторює ціле прикінцеве слово (або його частину) попереднього рядка, витворюючи нові смислові відтінки. В. відоме у фольклорі, а в поезію запроваджене в барокову добу завдяки Івану Величковському, в рукописній збірці якого Млеко (1691) є вірш Ехо:
— Что плачеши, Адаме? Земного ли края?
— Рая.
— Чому в онь не внійдени? Боїш ли ся брани?
— Рани […]
Ця віршова форма не втратила інтересу і серед українських поетів пізнішіх часів (сатири Сміливий чоловік та Ідеальний публіцист В-Самійленка). В сьогоденній поезії В. зазнало певної модернізації, вилучилось із двовірша, будучи введеним в інші строфічні структури, зокрема в катрен, наповнюючи його додатковим смисловим навантаженням:
Ніч холодна і невблаганна.
Погляд припнутий до вікна.
Хочеш вимовити, кохана
і ламаєш уста: хана…
Почалася лиха ловитва,
Але знають рідню слова —
хочеш вимовити: молитва
і зривається з уст: Литва…
(І. Римарук).
Незважаючи на фіксований мовними нормативами наголос у прикінцевих словах останніх рядків кожної строфи, закріплений римованим суголоссям, він здатен перекидатися на ту позицію, власне, на перший склад, як йому велить В., витворюючи подвійне значення, а відтак — полісемантичну ситуацію поетичного мовлення. В. називають ще еколалією (ісп. ecolalia).
Відлунювання. Що таке Відлунювання? Літературознавчий термін. Словник літературознавчих термінів
Повернутися на сторінку Словник літературознавчих термінів